розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Пархоменко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Білич І. М., Болотова Є. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Університету державної фіскальної служби України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач не мав законних підстав звільняти його на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки скорочення в штаті посади головного бухгалтера, яку він займав з 01 березня 2006 року, не було. Штатним розписом на 2017 рік передбачена посада "головний бухгалтер" через дефіс "начальник відділу", однак це не відповідає законодавству та не може бути доказом скорочення посади головного бухгалтера. Крім того, відповідачем не було продовжено трудовий договір з позивачем (відсутній наказ про переведення з Національного університету ДПС України до Університету ДФС України), а тому пропозиції про прийняття (в порядку переведення) посади юридичної сили не мають. Зазначав, що трудовий договір має бути продовжений на підставі частини п`ятої статті 36 КЗпП України.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що його звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру його звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року Університет державної фіскальної служби України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на безпідставність доводів скарги. Вважає судові рішення судів попередніх інстанції законними та обґрунтованими, тому відсутні підстави для їх зміни чи скасування. Зазначає, що усі доводи, викладені у касаційній скарзі, були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій та їм була надана належна правова оцінка.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 1184-р "Про утворення Університет державної фіскальної служби України" (1184-2015-р) Національний університет державної податкової служби України знаходиться в стадії реорганізації, правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України.

Наказом від 15 січня 2016 року № 35 Державної фіскальної служби України було наказано розпочати реорганізацію шляхом злиття Національного університету державної податкової служби України.

Наказом від 26 січня 2016 року № 35-к Національного університету державної податкової служби України було наказано до 06 лютого 2016 року попередити всіх працівників Національного університету державної податкової служби України про їх наступне звільнення у зв`язку із реорганізацією.

26 січня 2016 року Університет державної фіскальної служби України зареєстрований Державною фіскальною службою України в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ України і набув статусу юридичної особи, ідентифікаційний код - 40233365.

На підставі поданих документів Державна казначейська служба України надала Університету ДФС України статус розпорядника бюджетних коштів третього рівня з правом отримання і витрачання бюджетних коштів.

Також встановлено, що згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 03 березня 2018 року № 124 "Про внесення змін до Статуту Університет державної фіскальної служби України" відповідно до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 (236-2014-п) , з урахуванням вимог Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-УІІ "Про вищу освіту" (1556-18) та на підставі витягу з протоколу № 1 від 15 лютого 2018 року засідання Конференції трудового колективу Університету державної фіскальної служби України внесено зміни до Статуту Університету державної фіскальної служби України, затвердженого наказом ДФС від 30 грудня 2016 № 1053 шляхом викладення його в новій редакції.

Також встановлено, що у зв`язку із реорганізацією Національного університету державної податкової служби України 24 липня 2017 року позивачу ОСОБА_1 було вручено попередження про наступне звільнення, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений 24 липня 2017 року та надав свої зауваження на даному попередженні.

У зв`язку із реорганізацією Національного університету державної податкової служби України позивачу Університетом державної фіскальної служби України було неодноразово надано пропозиції про прийняття (в порядку переведення) на посади, зазначені в додатку 1 ( а. с. 158-172), позивач із пропозиціями ознайомлений, проте не погодився, зазначивши, що має бути переведений за пунктом 5 статті 36 КЗпП України по займаній посаді.

Згідно з довідкою відділу кадрів Університет державної фіскальної служби України від 23 січня 2018 року № 12 ОСОБА_1 вакантні посади по Науково-дослідному інституту фіскальної політики станом на 24 липня 2017 року і на дату звільнення не пропонувалися тому, що відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (848-19) посади директора інституту, головного наукового співробітника, старшого наукового співробітника відносяться до наукових посад. На ці посади призначаються особи, які мають науковий ступінь та вчене звання і працюють за спеціальністю, відповідно до групи спеціальностей за галузями наук, за якою присуджено науковий ступінь.

Встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2017 року у справі № 367/1940/17 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету державної податкової служби України, Університет державної фіскальної служби України про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, позов ОСОБА_1 задоволено частково, ОСОБА_1 з 02 березня 2017 року поновлено на роботі на посаді головного бухгалтера Національного університету державної податкової служби України, стягнуто із Національного університету державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2017 року по 07 липня 2017 року у сумі 23575,80 грн, в іншій частині позову відмовлено. Дане рішення набрало законної сили.

Таким чином, відповідачем було неодноразово запропоновано позивачу всі вакантні посади, які б відповідали його кваліфікації від 24 липня 2017 року, 31 липня 2017 року, 22 серпня 2017 року, 18 вересня 2017 року, 07 вересня 2017 року, проте відповідачем вказані пропозиції відхилялись.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі визначено у статтях 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При цьому, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що відповідач дотримуючись норм чинного законодавства, за погодженням, провів реорганізацію підприємства шляхом скорочення чисельності штату працівників підприємства, в тому числі і посаду, яку займав позивач, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідачем був дотриманий порядок звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.