У квітні 2014 року ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, звернулася до суду з позовом до Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2, про встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частку земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що з 05 вересня 1955 року ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4

25 серпня 1981 року ОСОБА_4, перебуваючи у шлюбі, за договором купівлі-продажу придбала житловий будинок АДРЕСА_1

19 серпня 1998 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,055 га., цільове призначення - для будівництва та обслуговування вищевказаного житлового будинку, господарських будівель та споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла, залишивши заповіт від 12 серпня 1998 року на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_5, яка в подальшому відмовилася від прийняття спадщини на користь своєї дочки - ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_3, залишивши заповіт на ім'я ОСОБА_1 від 03 жовтня 2006 року. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 7/12 частину житлового будинку, які належали померлому на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 2007 року на 1/2 частину, як спільного майна подружжя, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2007 року на 1/12 частину, як обов'язкову частку в спадщині.

05 червня 2007 року позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, була заведена спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_3 Позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вклади в Ощадбанку, однак отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок не змогла, оскільки право власності ОСОБА_3 на житловий будинок оспорювалося у судовому порядку спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_2

21 лютого 2013 року рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області вищевказані свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 березня 2007 року та свідоцтво про право власності від 15 березня 2007 року визнані недійсними з тих підстав, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2009 року скасовано рішення Комінтернівського районного суду Одеської області про встановлення факту реєстрації 05 вересня 1955 року шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підставі якого видані вищевказані свідоцтва.

Встановлення факту реєстрації 05 вересня 1955 року шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 необхідно, оскільки в актовому записі про смерть ОСОБА_4 дата і місце народження останньої вказані як "ІНФОРМАЦІЯ_3 року, с. Михайлівка Любашівського району Одеської області", а у повторному Свідоцтві про шлюб - "1926 рік, Алтайський край".

Оскільки ОСОБА_3 на час смерті ОСОБА_4 знаходився з останньою у шлюбі, був пенсіонером, тому він як чоловік мав право на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, та на обов'язкову частку в розмірі - 1/4 частини. Державним нотаріусом 27 листопада 2006 року помилково визначено розмір обов'язкової частки як 1/12 частину, тому після смерті дружини ОСОБА_3 належало - 3/4 частини житлового будинку та земельної ділянки, які позивач має право успадкувати за заповітом. ОСОБА_6 має право успадкувати 1/4 частину житлового будинку та 1/4 частину земельної ділянки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт реєстрації 05 вересня 1955 року Шамалганською сільською радою Карасайського району Алматинської області Республіки Казахстан шлюбу між ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, актовий запис № 57. Встановлено факт володіння ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1 придбаного ОСОБА_4 25 серпня 1981 року за договором купівлі-продажу, посвідченого секретарем виконкому Крижанівської сільської Ради депутатів трудящих Комінтернівського району Одеської області, реєстровий № 70. Встановлено факт набуття ОСОБА_3 права на обов'язкову частку у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення факту реєстрації шлюбу не було предметом судового розгляду у попередній цивільній справі, а невстановлення цього факту потягло позбавлення ОСОБА_3 вже після його смерті права на частку останнього у подружньому майні та на обов'язкову частку у спадщині після померлої дружини і як наслідок - позбавлення ОСОБА_1, як спадкоємця за заповітом ОСОБА_3, права на спадкове майно, тому ОСОБА_1 обґрунтовано звернулася до суду з позовом про встановлення вищевказаних фактів, оскільки між спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існує спір про право на спадкове майно. Факт реєстрації шлюбу знайшов своє підтвердження дослідженими у судовому засіданні доказами. Житловий будинок з надвірними господарськими будівлями і спорудами набутий подружжям у шлюбі, належав їм на праві спільної сумісної власності, тобто кожному по 1/2 частині. В іншій частині позову, зокрема в частині визнання недійсним свідоцтва про право ОСОБА_2 на спадщину за заповітом в порядку спадкування на 5/12 частини житлового будинку відмовлено, оскільки в задоволенні цих вимог відмовлено чинним на час розгляду справи рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2013 року (т. 1, а. с. 319 - 321 зворот).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3, на 7/12 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається з одного черепашкового житлового будинку, загальною площею 52,4 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м, позначеного на плані під літерою "А", літера "А1" - прибудова, літера "А2" - прибудова, літера "Б" - літня кухня, літера "Г" - сарай, 1 - 2 - огорожа, № 1 - цистерна, № 2 - брукування, розташованого на земельній ділянці, площею - 550 кв. м. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за заповітом, суд першої інстанції виходив з того, що померлий ОСОБА_3 позбавлений рішенням суду у справі № 2-56/11 права на зазначене нерухоме майно у зв'язку з недоведеністю законних підстав для його набуття, однак такі висновки суперечать висновкам суду щодо встановлення фактів реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, володіння ОСОБА_3 1/2 частиною належного подружжю житлового будинку. Встановивши такі факти і одночасно відмовивши ОСОБА_1 у визнанні права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за заповітом, суд не вирішив спір по суті, тому за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності в порядку спадкування за заповітом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3, на 7/12 частин житлового будинку з надвірними спорудами, частково задовольнивши позовні вимоги в цій частині. ОСОБА_3 має право на 1/2 частину житлового будинку та розміру обов'язкової частки ОСОБА_3 у спадщині після смерті дружини ОСОБА_4 у розмірі 1/12 частин. Визначений судом першої інстанції розмір цієї частки як 1/4 частини не відповідає фактичним обставинам справи щодо кількості спадкоємців за законом та положенням статті 1241 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд у порушення статей 61, 235, 256, 258, 259 ЦПК України 2004 року безпідставно відхилив клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, незаконно наклав арешт на будинок, заборонив виконання реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_2, виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2013 року, яким визнано право власності на все майно ОСОБА_4 за ОСОБА_2

Суд безпідставно встановив факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 без будь-яких доказів.

Сторони не заперечували, що ОСОБА_3 володів усім будинком, який належав ОСОБА_4 після її смерті і не було необхідності встановлювати цей факт, оскільки він не породжує ніяких прав чи обов'язків сторін у справі.

ОСОБА_1 зверталася з заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, їй було відомо, що рішення суду про встановлення факту реєстрації шлюбу скасовано, вона не зверталася в установленому порядку про встановлення фактів або незаконними дій державного нотаріуса, просила визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту реєстрації шлюбу в порушення статей 256, 258 ЦПК України 2004 року, маючи свідоцтво про реєстрацію шлюбу.

Під час подачі до суду заяви ОСОБА_1 вимог статті 258 ЦПК України 2004 року не виконала.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2013 року встановлено, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4 ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом про визнання неправомірними дій державного нотаріуса.

ОСОБА_1 зловживає своїми правами і протягом 12 років користується будинком і усім майном ОСОБА_4

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 разом з чоловіком ОСОБА_3 у 1981 році переїхали проживати з Республіки Казахстан в с. Крижанівка Комінтернівського району Одеської області. 25 серпня 1981 року вони придбали житловий будинок по АДРЕСА_1 Договір купівлі-продажу будинку від 25 серпня 1981 року оформлено на ОСОБА_4 і посвідчено секретарем Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (т. 1, а. с. 22, 107).

На земельну ділянку, під придбаним подружжям житловим будинком, ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 19 серпня 1998 року (т. 1, а. с. 23, 190).

Кожний з подружжя Угрюмових проживав у зазначеному будинку до дня своєї смерті. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т. 1, а. с. 14, 97).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (т. 1, а. с. 13, 180).

Спільних дітей у подружжя не було. За життя, 12 січня 1998 року, ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчено секретарем Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, на ім'я своєї дочки від першого шлюбу ОСОБА_5 та онуки ОСОБА_2, яким заповідала в рівних частках все своє майно, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом буде матиме право (т. 1, а. с. 98, 99).

Після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися спадкоємиці померлої за заповітом ОСОБА_2, ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 95), та спадкоємець за законом, чоловік померлої - ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 96), який просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом на обов'язкову частку у спадщині (т. 1, а. с. 95 зворот) та свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1

Надалі спадкоємець за заповітом ОСОБА_5, громадянка Російської Федерації, проживаюча в Тюменської області у м. Надим, відмовилася від своєї частки у спадщині на користь своєї дочки - ОСОБА_2, громадянки України, проживаючої у АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 96 зворот).

За весь час спільного проживання до дня смерті ОСОБА_4 та оформлення спадщини після її смерті факт того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є подружжя, ніким не оспорювався та підтверджувався штампами в громадянських паспортах подружжя (т. 1, а. с. 16), пенсійними справами, відповідними довідками (т. 1, а. с. 24, 32), домовою книгою (т. 1, а. с. 25), записами у погосподарських книгах Крижанівської сільської ради, заявою спадкоємців за заповітом ОСОБА_2 і ОСОБА_5, поданої до державної нотаріальної контори, про існування у померлої спадкоємця за законом - непрацездатного чоловіка, ОСОБА_3, 1916 року народження.

Свідоцтво про шлюб було загублено, нотаріусом направлявся запит до Республіки Казахстан за місцем реєстрації шлюбу Угрюмових (на підтвердження реєстрації шлюбу між спадкодавцем і спадкоємцем).

Згідно з довідкою відділу РАГС Карасайського району Алматинської області Республіки Казахстан про наявність актового запису про шлюб за № 57 від 05 вересня 1955 року, зареєстрованого Шамалганською сільською радою між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 яка після реєстрації шлюбу перейшла на прізвище чоловіка - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 17, 180), та свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого повторно - 12 вересня 2005 року (т. 1, а. с. 18, 152), шлюб 05 вересня 1955 року за а/з №57 зареєстровано між ОСОБА_3, 1917 року народження, уродженцем Алтайського краю, та ОСОБА_4 1926 року народження, уродженкою Алтайського краю, тоді як згідно з паспортними даними ОСОБА_3, 1916 року народження, уродженець Алтайського краю, в графі "сімейний стан" стоїть відмітка про одруження 05 вересня 1955 року, а/з за № 57, з ОСОБА_4, 1923 року народження. Згідно з паспортними даними ОСОБА_4, вона народилася в 1923 році у с. Михайлівка Любашівського району Одеської області, та в графі "сімейний стан" проставлена відмітка про одруження 05 вересня 1955 року, а/з за № 57, з ОСОБА_3, 1916 року народження.

Вказані розбіжності стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту реєстрації шлюбу між ним і його померлою дружиною. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 листопада 2005 року встановлено факт реєстрації шлюбу 05 вересня 1955 року ОСОБА_3 з ОСОБА_8., яка після розірвання першого шлюбу залишилася на прізвище - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 19). Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2009 року (т. 1, а. с. 20) вказане рішення суду першої інстанції було скасовано. Заява ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту залишена без розгляду у зв'язку із наявністю спору про право.

Після підтвердження рішенням суду шлюбних відносин державним нотаріусом 15 березня 2006 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні подружжя, а саме - житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15, 112).

15 березня 2006 року ОСОБА_3 державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на обов'язкову частку у спадщині -1/12 частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами (т. 1, а. с. 32).

Спадкоємиця ОСОБА_4 за заповітом - ОСОБА_2 27 листопада 2006 року одержала свідоцтво про право на спадщину на 5/12 частин житлового будинку (т. 1, а. с. 116).

Право власності спадкоємців на їх частки у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав (т. 1, а. с. 35 - 36, 109 - 110).

Після смерті ОСОБА_4 в будинку разом з ОСОБА_3 стала проживати племінниця ОСОБА_4 - ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 за віком потребував стороннього догляду, але дочка померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_5. і онука - ОСОБА_2 не побажали доглядати ОСОБА_3

ОСОБА_3 за життя, 03 жовтня 2006 року, склав заповіт, який посвідчено державним нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори, на ім'я Попадюк Н.В ., якій заповідав все своє майно, що буде належати йому на день його смерті та на що він за законом буде матиме право (т. 1, а. с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 180).

Після відкриття спадщини, його спадкоємиця за заповітом - ОСОБА_1 05 червня 2007 року звернулася до Комінтернівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та одержала 26 березня 2008 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошові вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігаються в ощадбанку (т. 1, а. с. 186).

Щодо нерухомого майна після смерті ОСОБА_3 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виник спір щодо їх часток у спадковому нерухомому майні.

Згідно з матеріалами витребуваної та оглянутої апеляційним судом іншої справи рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2013 року (т. 1, а. с. 41 - 48, 206 - 213 зворот), залишеним без змін Апеляційним судом Одеської області від 30 жовтня 2013 року (т. 1, а. с. 49 - 54), у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом було відмовлено повністю. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на частину в спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 що видане 15 березня 2006 року державним нотаріусом Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області на ім'я ОСОБА_3 Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 березня 2006 року, видане державним нотаріусом на ім'я ОСОБА_3, спадкоємця ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/12 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 7/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на присадибну земельну ділянку площею 0,055 га, розташовану по АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 та вселено в цій житловий будинок ОСОБА_2 В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції відмовлено (т. 1, а. с. 55 - 57).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом, або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2, звертаючись 19 травня 2008 року з позовом, зазначила, що після смерті спадкодавця, 27 листопада 2006 року, вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 Право власності на 5/12 частин вказаного житлового будинку зареєстровано за нею Комінтернівським РБТІ 02 серпня 2007 року, № витягу 15453121, реєстраційний № 14006712, № запису 818 в книзі 159. Інші 7/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, належали покійному чоловікові ОСОБА_4, ОСОБА_3, який склав заповіт на ім'я ОСОБА_1 Тобто, ОСОБА_7 визнавала перебування ОСОБА_3 у шлюбі з ОСОБА_4

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 обґрунтовано звернулася до суду з позовом до відповідачів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, оскільки між спадкоємцями існує спір про право на спадкове нерухоме майно.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з вказаним висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 22 КпШС Українскої РСР, чинного на час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_4, та статті 60 СК України, чинного на час її смерті, набуте подружжям за час шлюбу майно, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Згідно з статтею 63 СК України, частиною третьою статті 368 ЦК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі, якщо встановлення факту пов'язане з вирішенням спору про право, справа розглядається в позовному провадженні, тому ОСОБА_1 обґрунтовано звернулася у вказаній справі до суду з позовом до відповідачів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, оскільки між спадкоємцями існує спір про право на спадкове нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 є двоюрідні тітка і племінниця за лінією ОСОБА_4, яка разом з чоловіком - ОСОБА_3 Договір купівлі-продажу будинку від 25 серпня 1981 року оформлено на ОСОБА_4 і посвідчено секретарем Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. Подружжя Угрюмови проживали у зазначеному будинку до дня своєї смерті. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Спільних дітей у подружжя не було. За життя, 12 січня 1998 року, ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчено секретарем Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, на ім'я своєї дочки від першого шлюбу ОСОБА_5 та внучки ОСОБА_2, яким заповідала в рівних частках все своє майно, що буде належати їй на день смерті і на що вона по закону буде матиме право.

Після смерті ОСОБА_4 в нотаріальну контору із заявами про прийняття спадщини звернулися спадкоємиці померлої за заповітом ОСОБА_2, ОСОБА_5, та спадкоємець за законом, чоловік померлої, ОСОБА_3, який просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом на обов'язкову частку у спадщині та видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1

Верховний Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за весь час спільного проживання до дня смерті ОСОБА_4 та оформлення спадщини після її смерті факт того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є подружжя, нікім не оспорювався та підтверджувався штампами в громадянських паспортах подружжя, пенсійними справами, відповідними довідками, домовою книгою, записами у погосподарських книгах Крижанівської сільської ради, заявою спадкоємців за заповітом ОСОБА_2 і ОСОБА_5, поданої до державної нотаріальної контори, про існування у померлої спадкоємця за законом - непрацездатного чоловіка, ОСОБА_3, 1916 року народження. Крім того, ОСОБА_3 звертався до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту реєстрації шлюбу між ним і його померлою дружиною, а рішенням суду від 17 листопада 2005 року встановлено факт реєстрації шлюбу 05 вересня 1955 року ОСОБА_3 з ОСОБА_8. (яка після розірвання першого шлюбу залишилася на прізвище ОСОБА_4) (а. с. 13 -19, 22, 23, 24, 25-29, 31, 32, 58, 78-91, 93-121).

Після підтвердження шлюбних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем державним нотаріусом 15 березня 2006 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, а саме: житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 На спадкову частку житлового будинку спадкоємець за законом ОСОБА_3, якій мав право на обов'язкову частку у спадщині, одержав свідоцтво про право на спадщину від 15 березня 2006 року, а саме: на 1/12 частку цього житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами. Спадкоємиця за заповітом ОСОБА_2 одержала свідоцтво про право на спадщину від 27 листопада 2006 року на 5/12 часток цього нерухомого майна. Право власності спадкоємців на їх частки у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав (а. с. 33-40, 59-62).

Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_1 у 2011 році звернулася до суду з позовом до Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 березня 2006 року Комінтернівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 з підстав того, що розмір часток у спільній власності подружжя Угрюмових не визначався і розрахунок обов'язкової частки ОСОБА_3 здійснений нотаріусом згідно зі статтею 535 ЦК Української РСР, тобто у невідповідності з вимогами закону, що діяв на час відкриття спадщини; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27 листопада 2006 року Комінтернівською державною нотаріальною конторою Одеської області ОСОБА_2 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 з підстав того, що дублікат заповіту від 12 січня 1998 року, складений ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який видано 06 вересня 2004 року секретарем виконкому Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання права власності на нерухоме майно та поділ майна в натурі. Однак, після вступу в справу її представника за довіреністю ОСОБА_9 позов було уточнено. Згідно з уточненим позовом ОСОБА_2 пред'явила вимоги до ОСОБА_1, Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, третя особа - Восьма Одеська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту, складеного 03 жовтня 2006 року ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1, посвідченого державним нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори - недійсним; визнання свідоцтва про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрованого 05 вересня 1955 року Шамалганським відділом ЗАГС Алматинської області, виданого повторно 12 вересня 2005 року, недійсним; визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2006 року, виданого Комінтернівською державною нотаріальною конторою Одеської області, реєстр за № 730, ОСОБА_3 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 на 1/12 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 недійсним; визнання свідоцтва про право власності на частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями на АДРЕСА_1 виданого Комінтернівською державною нотаріальною конторою Одеської області 15 березня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 - недійсним; визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за заповітом на 7/12 частин житлового будинку з надвірними господарськими будівлями на АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4; визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 0,055 га, що розташована на АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4; виселення ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 Комінтернівського району Одеської та вселення в зазначений будинок ОСОБА_10.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 лютого 2013 року, залишеним без змін Апеляційним судом Одеської області від 30 жовтня 2013 року, в позові ОСОБА_1 відмовлено повністю. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним свідоцтво про право власності на частину в спільному майні подружжя, а саме: на частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 що видано 15 березня 2006 року державним нотаріусом Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області на ім'я ОСОБА_3; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 березня 2006 року, виданого державним нотаріусом на ім'я ОСОБА_3, спадкоємця ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/12 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_2 право власності на 7/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на присадибну земельну ділянку площею 0,055 га, розташовану на АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4; виселено ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 та вселення в нього ОСОБА_2 В решті вимог ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 41-48, 49-54).

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції було відмовлено (а. с. 258-259).

З огляду на встановлені у вказаній справі фактичні обставини, та з урахуванням того, що під час розгляду вказаної справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили підтвердження факта реєстрації шлюбу 05 вересня 1955 року Шамалганською сільською радою Карасайського району Алма-Атинської області Республіки Казахстан ОСОБА_3, 1916 року народження, та ОСОБА_4, 1923 року народження, яка після реєстрації шлюбу перейшла на прізвище чоловіка - ОСОБА_4, актовий запис за № 57.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, Верховний Суд дійшов висновку, про безпідставність вимог ОСОБА_1, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частку земельної ділянки, з урахуванням відсутності порушеного права, та з огляду на відсутність права звернення ОСОБА_1, як племінниці, із заявою про встановлення факта реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 який ніким не оспорювався.

Верховний Суд зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість вимог позивача, відтак необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув та погодився з висновками суду першої інстанції.

Зважаючи, що Верховний Суд встановив неправильне тлумачення закону судами першої та апеляційної інстанцій, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року скасувати.

В позові Попадюк Наталії Василівни до Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 про встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частку земельної ділянки, відмовити.