Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Сіваченком Володимиром Васильовичем, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року у складі судді Журибеда О. М. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шахової О. В, Головачова Я. В., Вербової І. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу допоміжних та технічних приміщень за номерами 304, 305, 306, 307 у багатоповерховому будинку АДРЕСА_1, укладених 25 січня 2016 року між ОСОБА_2 та іншими особами - відповідачами у справі.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що зазначеними договорами порушуються її права, оскільки вона є власником квартири у будинку АДРЕСА_1 та, відповідно, співвласником технічних і допоміжних приміщень у будинку.

У лютому 2018 року представник позивача - адвокат Рогожук С. Л., звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення № 304, 305, 306, 307 на АДРЕСА_1 .

Зокрема, у заяві вказувалось, що право власності на вказані спірні приміщення визнано за ОСОБА_2 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року у справі № 2-7348/11, яке було оскаржене в апеляційному порядку співвласниками квартир у будинку на АДРЕСА_1, і рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Оспорювані у цій справі договори купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень ОСОБА_2 уклав напередодні перегляду справи № 2-7348/11 в суді апеляційної інстанції 25 листопада 2016 року, що саме і стало причиною звернення до суду із цим позовом.

З посиланням на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачі можуть проводити будь-які дії з вищезазначеним майном, в тому числі дії, спрямовані на його відчуження, позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення № 304, 305, 306, 307 на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на нежитлове приміщення № 304 площею 226,6 кв. м (реєстраційний номер 940431980000), нежитлове приміщення № 305 площею 123,5 кв.м. (реєстраційний номер 1096546180000), нежитлове приміщення № 306 площею 103,1 кв. м (реєстраційний номер 1096546480000), нежитлове приміщення № 307 площею 106,3 кв.м. (реєстраційний номер 1096546680000), що розташовані на АДРЕСА_1 .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з урахуванням обставин справи, вважав, що до вирішення спору по суті існує реальна загроза відчуження спірного майна та неможливості виконання рішення суду в майбутньому у разі задоволення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем наведені як причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, так і обґрунтовано необхідність їх вжиття, враховано співмірність заходу забезпечення позову заявленим вимогам, з огляду на що задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту відповідає вимогам закону.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2018 року, адвокат Сіваченко В. В., діючи в інтересах відповідача ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги заявник вказує, що судами не враховано, що позов про визнання правочинів недійсними подано особою, яка не є їх стороною, отже майбутнє рішення у справі не буде стосуватись її інтересів, тому ніяким чином не призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання судових рішень у майбутньому.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому в інтересах ОСОБА_1 адвокатом Рогожук С. Л., заявник посилається на те, що ОСОБА_1 є співвласником нежитлових приміщень, щодо яких укладено оспорювані договори купівлі-продажу, отже рішення судів у майбутньому вплине на її права власності на ці приміщення як на права співвласника майна.

До того ж, суди обґрунтовано врахували, що метою забезпечення позову у даній справі є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідачів, адже у разі вчинення ними подальших дій, пов`язаних із відчуженням майна, яке є предметами оспорюваних правочинів, застосування реституції або інших заходів захисту прав ОСОБА_1 та решти співвласників майна буде неможливе.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано зі Святошинського районного суду м. Києва цивільну справу № 759/141/18 про визнання договорів недійсними.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що 28 листопада 2012 року Святошинським районним судом м. Києва у справі № 2-7348/11 ухвалено рішення, а 13 грудня 2012 року - додаткове рішення, про визнання за ОСОБА_2 права власності на об`єкти інвестування - нежитлові приміщення літери "А" № 304, літери "А" № 305, літери "А" № 306, літери "А" № 307, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які є співвласністю мешканців багатоквартирного будинку, одним з яких є позивач за цим позовом ОСОБА_1 .

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 грудня 2012 року у справі № 2-7348/11 скасовані, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ "Стиль-Блюз" про визнання права власності на об`єкт інвестування відмовлено.

25 листопада 2016 року ОСОБА_2 спірні нежитлові приміщення були відчужені відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України (1618-15) ), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою та другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, й обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до цих дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників справи.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Предметом спору у справі, що розглядається, є визнання недійсними договорів відчуження нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, які були укладені під час перегляду судового рішення, яким за первинним набувачем визнано право власності на спірні приміщення, та яке у подальшому скасовано, а у задоволенні позову про визнання права власності на ці приміщення відмовлено.

Розглядаючи заяву про забезпеченння позову, суди з`ясували наявність спору між сторонами, ураховували, що заява про забезпечення позову містить достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення цього позову. Також існує наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права позивача та поновлення його порушених прав та інтересів у випадку задоволення позовних вимог.

Тому, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для накладення арешту на спірні нежитлові приміщення.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються наведеними обставинами справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Сіваченком Володимиром Васильовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Судді:	С. Ю. Бурлаков
	В. М. Коротун
	М. Є. Червинська