за касаційною скаргою адвоката Пушка Сергія Володимировича як представника ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року у складі судді Гладун Х. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 10 819 285,97 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, та стягнути судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог ПАТ ""Укрсоцбанк" посилалося на те, що 04 квітня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 10-29/3188, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти на придбання нерухомого майна.

В забезпечення виконання умов кредитного договору 04 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 02-10/1078, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві приватної власності.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором станом на 02 лютого 2015 року виникла заборгованість у розмірі 669 600,72 доларів США, що становить еквівалент 10 819 285,97 грн.

Враховуючи наведене, ПАТ "Укрсоцбанк" просило позов задовольнити.

Справа судами розглядалася неодноразово

Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 25 листопада 2015 року позов задовольнив. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 у розмірі 10 819 285,97 грн, що становить еквівалент 669 600,72 доларів США, та включає в себе суму заборгованості за кредитом 456 200,44 доларів США, що становить еквівалент 7 371 203,22 грн, суму заборгованості за відсотками - 174 062,95 доларів США, що становить еквівалент 2 812 477,23 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 11 967,68 доларів США, що становить еквівалент 193 371,58 грн, пеню за несвоєчасне повернення відсотків - 27 369,66 доларів США, що становить еквівалент 442 233,94 грн, звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: на шестикімнатну квартиру № 88, загальною площею 205,00 кв. м, житловою площею 112,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві приватної власності. Встановив спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу з прилюдних торгів, в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час його продажу. Вирішив питання про судові витрати у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла

заборгованість, яка підлягає задоволенню за рахунок іпотечного майна.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 16 березня 2016 року(з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року про виправлення описки) рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року змінив, доповнив резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: "Визначити початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації в розмірі 4 343 000 грн відповідно до договору іпотеки від 04 квітня 2007 року".

Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення, посилався на те, що суд першої інстанції не зазначив початкову ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку".

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року скасував, справу направив на новий розгляд до апеляційного суду.

Суд касаційної інстанції посилався на те, що апеляційний суд не звернув уваги на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не з`ясував та не встановив, чи відповідає визначена банком ціна предмета іпотеки в розмірі вказаному в договорі іпотеки, вимогам статті 38 Закону України "Про іпотеку" та не звернув уваги на те, що розмір нарахованої банком пені було проведено в доларах США.

Апеляційний суд м. Києва постановою від 30 травня 2018 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року в частині визначення суми заборгованості змінив, виклав абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: "У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 у розмірі 10 687 673,92 грн, що складається з суми заборгованості за кредитом у розмірі 7 371 203,22 грн, суми заборгованості за відсотками 2 812 477,23 грн та пені в сумі 503 993,47 грн (пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 155 788,17 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 348 205,30 грн) звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме на шестикімнатну квартиру № 88, загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Інесою Володимирівною за реєстровим номером № 1111, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим номером № 2009327". Виключив з мотивувальної частини рішення посилання на встановлений судом розмір заборгованості зі сплати пені. В іншій частині рішення залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що не зазначення у рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки не є підставою для скасування рішення суду. Суд першої інстанції не врахував вимог закону та положень кредитного договору в результаті чого безпідставно зазначив в рішенні суду пеню за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасне повернення відсотків у доларах США. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем пропущено строк позовної давності, спростовуються розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що останній платіж позичальник здійснила 01 грудня 2014 року в сумі 2000 доларів США, які були зараховані на погашення відсотків, а до суду кредитор звернувся 17 лютого 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 02 липня 2018 року до Верховного Суду, адвокат Пушок С. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити банку в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином всі обставини справи, порушили норми процесуального права, не застосували норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин і винесли неправомірні рішення, які суперечать нормам матеріального права.

Суди не звернули уваги на те, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, а також надали невірну правову оцінку доводам відповідача про те, що банк не має правових підстав на розрахунок пені в доларах США.

Позивач не надав детального розрахунку заборгованості відповідача перед банком, з наданого розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалася сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені. Необґрунтований та невірний розрахунок заборгованості не дозволяє встановити чи є звернення стягнення на предмет іпотеки заходом, співрозмірним із допущеним відповідачем порушенням кредитного договору.

Банк застосував подвійну облікову ставку Національного банку України при розрахунку пені та при цьому розмір пені зазначив у доларах США з визначенням еквівалентної суми в гривнях.

Жодних повідомлень/вимог про дострокове повернення кредиту відповідач не отримувала, тому на момент подачі позовної заяви права позивача жодним чином не були порушені. Сама по собі наявність вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку не може бути доказом отримання позичальником цієї вимоги.

Позов банком подано передчасно і в його задоволенні, відповідно до норм чинного законодавства, повинно бути відмовлено.

Частиною десятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що 60-денний строк має відраховуватися саме з дати одержання, а не відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Боржник вважається належним чином повідомлений про дострокове повернення кредиту в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника відповідного листа, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у спірних правовідносинах відбувається за рішенням суду, таке судове рішення за змістом має відповідати вимогам статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Однак, в рішенні суду не зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Разом з тим, апеляційним судом не враховано що в спірній квартирі проживає неповнолітня дитина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

09 січня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 1103/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

04 квітня 2007 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-29/3188, за умовами якого позивач надав відповідачу для придбання нерухомого майна кредитні кошти в сумі 450 000 доларів США, зі сплатою 11,95 % річних, та кінцевою датою повернення кредитних коштів 04 квітня 2032 року.

26 червня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 04 квітня 2017 року № 10-29/3188, за умовами якої сторони погодили кінцевий строк погашення основної заборгованості до 04 квітня 2037 року та узгодили новий графік погашення заборгованості.

Додатковою угодою від 18 лютого 2011 року № 2 про внесення змін до договору кредиту від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 між сторонами узгоджено новий графік погашення заборгованості.

На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 04 квітня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 02-10/1078, за умовами якого іпотекодавець в іпотеку іпотекодержателю шестикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112,80 кв. м.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, станом на 02 лютого 2015 року виникла заборгованість, яка складає 669 600,72 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 10 819 285,97 грн, та включає в себе: заборгованість за кредитом 456 200,44 доларів США, що становить еквівалент 7 371 203,22 грн; заборгованість за відсотками 174 062,95 доларів США, що становить еквівалент 2 812 477,23 грн; пеню за несвоєчасне повернення кредиту 11 967,68 доларів США, що становить еквівалент 193 371,58 грн; пеню за несвоєчасне повернення відсотків 27 369,66 доларів США, що становить еквівалент 442 233,94 грн.

На адресу відповідача банк направляв вимоги кредитора, які повернулися на адресу позивача без їх вручення з відміткою поштового відділення "за закінченням встановленого терміну зберігання".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

У статті 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку"). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

За вимогами частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та інші штрафні санкції передбачені умовами договору припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14 -154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції не врахував вищезазначені положення діючого законодавства та умов укладеного між сторонами кредитного договору, чим порушив норми матеріального та процесуального права, що унеможливили правильне вирішення спору.

Так, пунктом 4.5 кредитного договору передбачено, що в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та

в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

За умовами кредитного договору позичальник сплачує кредит рівними частинами - ануїтетний платіж, який спочатку становив - 4 782 доларів США, а з урахуванням додаткових угод до нього, з 20 січня 2009 року становив 1444 долари США.

Згідно з наданими банком розрахунками ОСОБА_1 здійснювала платежі на виконання умов кредитного договору в розмірах, що не відповідають розміру - ануїтетному платежу, тобто неналежним чином виконувала умови укладеного між сторонами договору.

Крім цього, банк надсилав на адресу позичальника вимогу про дострокове

погашення кредитної заборгованості, нарахованої станом на 02 вересня 2014 року.

Проте, звертаючись до суду з цим позовом банк просив задовольнити його вимоги на погашення заборгованості нарахованої станом на 21 січня 2015 року.

Однак, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив наданий банком розрахунок заборгованості та не встановив коли саме відбулася зміна строку виконання основного зобов`язання, з урахуванням пункту 4.5 кредитного договору та статті 1050 ЦК України, оскільки це має вирішальне значення для правильного визначення розміру заборгованості відповідача за кредитним договором на задоволення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, та визначення початку перебігу позовної давності, про застосування якої просила відповідач.

З огляду на викладене Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги в частині неправильного визначення розміру кредитної заборгованості.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.