розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2018 рокуу складі судді Цоток В. В. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування спільним майном.

На обґрунтування позову зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу від 18 грудня 2009 року вона та відповідач набули право спільної часткової власності по Ѕ частці на житловий будинок АДРЕСА_1 . У цьому будинку вона зареєстрована з 16 жовтня 2008 року, відповідач - з 12 червня 2008 року. Також у будинку проживають члени її сім`ї: донька ОСОБА_3 та малолітній онук ОСОБА_4 .

Із лютого 2016 року через неприязні сімейні стосунки з відповідачем вона та члени її сім`ї були вимушені тимчасово залишити спільне помешкання та перейти проживати до іншого будинку. Відповідач і до сьогодні чинить їй та членам її сім`ї перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1, який належить їм на праві спільної власності, замінив замки на вхідних дверях.

Посилаючись на викладене, позивач просила встановити порядок користування будинком АДРЕСА_1, надавши їй та членам її сім`ї у володіння та користування житлові кімнати № 2 та № 3 площею 12,1 кв. м і 13,4 кв. м відповідно, у володіння та користування відповідачу виділити житлові кімнати № 4 площею 8,8 кв. м та № 5 площею 7,1 кв. м. Інші приміщення будинку, в тому числі прибудову а2 та господарські приміщення, які знаходяться на території будинку з надвірними спорудами, залишити у спільному користуванні.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ житлового будинку в натурі між співвласниками шляхом виділення частки.

Мотивуючи позов, зазначав, що шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано. У шлюбі вони спільних дітей не мали. Треті особи ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4 не мають з ним ніяких родинних зв`язків, ОСОБА_3 перебуває у шлюбі, тому він не згоден, щоб частиною його власності користувались сторонні особи.

Вказував також, що спірний житловий будинок відповідно до схематичного плану складається з: І - веранда площею 4,0 кв. м, ІІ - веранда площею 7,2 кв. м, ІІІ - веранда площею 3,5 кв. м, 1 - сіни площею 4,3 кв. м, 2 - жила кімната площею 12,1 кв. м, 3 - жила кімната площею 13,4 кв. м, 5 - кухня площею 7,1 кв. м; загальна площа будинку становить 60,5 кв. м, жила площа - 34,3 кв. м, площа підсобних приміщень - 11,4 кв. м, площа приміщення, яке не включається до загальної площі, - 14,8 кв. м.

Конструктивні елементи будинку збудовані таким чином, що кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом, оскільки є технічна можливість переобладнання житлового будинку

в ізольовані квартири, однак із вказаним ОСОБА_1 варіантом поділу будинку в натурі він не згодний, оскільки таким поділом буде порушено його права.

У зв`язку з виникненням між ним та відповідачем у справі спору про порядок користування та володіння будинком з господарсько-побутовими приміщеннями та недосягненням згоди між сторонами щодо способу виділення часток із загального майна, ОСОБА_2 просив поділити житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями в натурі між власниками в інший спосіб, ніж запропоновано ОСОБА_1, і виділити йому у власність Ѕ частину спірного будинку, стягнути на його користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

У порядку виділення частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, виділено ОСОБА_2

та закріплено за ним на праві приватної власності: веранду - І площею 4,1 кв. м, інвентаризаційною вартістю 6 205,06 грн, житлову кімнату 1-2 площею 12,10 кв. м, інвентаризаційною вартістю 22 138,32 грн, житлову кімнату 1-3 площею 13,40 кв. м, інвентаризаційною вартістю 24 516,81 грн, літню кухню "Е" інвентаризаційною вартістю 20 852,60 грн, погріб з шийкою "Ж" інвентаризаційною вартістю 2 371,70 грн, гараж "Ж-1" інвентаризаційною вартістю 4 702,00 грн, вигрібну яму "5" інвентаризаційною вартістю 4 766,30 грн, - згідно з додатком 3 та таблицею 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2018 року № 1477/1478/17-27.

ОСОБА_1 виділено та закріплено за нею на праві приватної власності: веранду ІІ площею 7,20 кв. м, веранду ІІІ площею 3,50 кв. м, інвентаризаційною вартістю 13 570,27 грн, сіни 1-1 площею 4,30 кв. м, інвентаризаційною вартістю 7 867,34 грн, житлову кімнату 1-4 площею 8,8 кв. м, інвентаризаційною вартістю 16 100,59 грн, кухню 1-5 площею 7,10 кв. м, інвентаризаційною вартістю 12 990,25 грн; гараж "Б" інвентаризаційною вартістю 21 292 грн 70 коп., лазню "В" інвентаризаційною вартістю 3 254,70 грн, сарай "Г" інвентаризаційною вартістю 5 675,00 грн, вигрібну яму "4" інвентаризаційною вартістю 4 766,30 грн, - відповідно до додатка 3 та таблиці 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2018 року № 1477/1478/17-27.

У загальному користуванні сторін залишено басейн для збору води "к", колодязь інженерних мереж "к-1", колодязь інженерних мереж "6", ворота "3", огорожу "1", прибудову "а2".

Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості виділених часток у розмірі 35 грн 64 коп.

Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок виконати роботи, пов`язані з переобладнанням будинку: закласти дверний проріз між кімнатами І та ІІ, замість вікна в кімнаті ІІ встановити зовнішній отвір, встановити дверний проріз між кімнатами І та 1-2, закласти дверний проріз між кімнатами 1-2 та 1-1.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення порядку користування будинком відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 5 502,00 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що суд при вирішенні її позову відійшов від рівності часток; відповідач не надав доказів ринкової вартості спірного будинку, що вплинуло на розмір компенсації вартості різниці часток, при цьому судовий експерт, що проводив судово-будівельну експертизу, ринкової вартості майна не встановлював; суд при проведенні поділу не врахував, що будинок було реконструйовано, і технічно-будівельний стан будинку, поділ якого проведено, відрізняється від технічно-будівельного стану будинку, який було придбано сторонами у 2009 році, до того ж сучасний будинок містить елементи самочинного будівництва, які також поділені в натурі.

На думку ОСОБА_1, суди, розглядаючи справу, не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 та від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13, які тлумачать правила поділу (виділу) часток житлового будинку співвласникам та стягнення грошової компенсації у разі зміни часток у праві власності.

Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу

У поданому 26 листопада 2018 року відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, зводяться до переліку тих самих обставин, якими обґрунтовувалася апеляційна скарга. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дотримали норми процесуального права та правильно застосували норми матеріального права, які відповідають саме предмету спору.

На обґрунтування своєї позиції також зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим будинком, оскільки через неприязні стосунки між ними таке користування без переобладнання будинку зі створенням ізольованих приміщень є неможливим; з метою вирішення спору він погодився на будь-який варіант поділу будинку та переобладнання за власний рахунок, водночас ОСОБА_1 без пояснення причин не погоджується на будь-які варіанти поділу будинку; доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та посилання на приклади судової практики, які не узгоджуються з обставинами цієї справи.

Щодо визначення ринкової вартості будинку, то ОСОБА_1 з відповідним клопотанням не зверталась, тому на вирішення експерта воно не ставилось.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 червня 2009 року, шлюб розірвано рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2016 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали по Ѕ частині житлового будинку загальною площею 45,7 кв. м, житловою площею 34,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Придбане майно складається із: житлового будинку (А); веранди (а, а1); сараю (Б, В, Е); лазні (Г); погреба (Ж); огорожі (1,2); воріт (3).

Під час розгляду справи за клопотанням ОСОБА_2 ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградстької області від 08 листопада 2017 року призначено судову будівельно-технічну експертизу, на розгляд якої поставлено питання щодо можливості виділу в натурі по Ѕ частці спірного житлового будинку та визначення можливих варіантів такого поділу майна в натурі. У разі якщо виділення ідеальних часток неможливе, то визначення можливих варіантів виділення їх із відхиленням від ідеальних часток.

Матеріали справи не містять клопотань та зауважень ОСОБА_1 щодо питань, які потребують вирішення під час проведення експертизи.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2018 року № 1477/1478/17-27, проведеної Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що спірний будинок загальною площею 60,5 кв. м можливо поділити відповідно до часток співвласників у праві власності з мінімальним відхиленням.

За одним із варіантів поділу ОСОБА_2 можливо виділити Ѕ частину будинку площею 29,6 кв. м і ОСОБА_1 - Ѕ частину будинку площею 30,9 кв. м, при такому виділі різниця у частках є мінімальною - 0,65 кв. м.

Із запропонованих експертом двох варіантів виділення частки ОСОБА_2 погодився на варіант, згідно з яким йому має бути виділено: веранду І площею 4,1 кв. м, інвентаризаційною вартістю 6 205,06 грн, житлову кімнату 1-2 площею 12,10 кв. м, інвентаризаційною вартістю 22 138,32 грн, житлову кімнату 1-3, площею 13,40 кв. м, інвентаризаційною вартістю 24 516,81 грн, літню кухню "Е", інвентаризаційною вартістю 20 852,60 грн; погріб з шийкою "Ж" інвентаризаційною вартістю 2 371,70 грн, гараж "Ж-1" інвентаризаційною вартістю 4 702,00 грн, вигрібну яму "5" інвентаризаційною вартістю 4 766,30 грн.

ОСОБА_1 має бути виділено: веранду ІІ площею 7,20 кв. м, веранду ІІІ площею 3,50 кв. м, інвентаризаційною вартістю 13 570,27 грн, сіни 1-1 площею 4,30 кв. м, інвентаризаційною вартістю 7 867,34 грн, житлову кімнату 1-4 площею 8,8 кв. м, інвентаризаційною вартістю 16 100,59 грн, кухню 1-5 площею 7,10 кв. м, інвентаризаційною вартістю 12 990,25 грн, гараж "Б" інвентаризаційною вартістю 21 292,70 грн, лазню "В" інвентаризаційною вартістю 3 254,70 грн, сарай "Г" інвентаризаційною вартістю 5 675,00 грн, вигрібну яму "4" інвентаризаційною вартістю 4 766,30 грн.

У загальному користуванні сторін мають залишитися: басейн для збору води "к"; колодязь інженерних мереж "к-1"; колодязь інженерних мереж "6"; ворота "3"; огорожа "1"; прибудова "а2". При цьому мають бути виконані такі роботи: закладка отвору між кімнатами І та ІІ, встановлення зовнішнього отвору замість вікна в кімнаті ІІ, встановлення дверного отвору між кімнатами І та 1-2, закладка дверного отвору між кімнатами 1-2 та 1-1.

На думку експерта, зазначений варіант є економічно доцільний, оскільки потребує найменших затрат на переобладнання. Крім того, при вказаному варіанті інвентаризаційна вартість виділених сторонам часток житлового будинку та господарсько-побутових будівель є майже рівною. Різниця вартості часток становить 35,64 грн.

ОСОБА_2 погодився за власний рахунок виконати роботи з утворення відокремлених частин будинку із самостійними виходами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК (1618-15) України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня

2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з позовом у січні 2017 року, ОСОБА_1 просила встановити порядок користування співвласниками спільним майном, посилаючись при цьому на статті 319, 321, 358, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Тобто ОСОБА_1 просила врегулювати порядок користування власністю і не ставила питання про поділ майна в натурі та припинення права часткової власності. Позовних вимог ОСОБА_5 не змінювала.

Разом з тим ОСОБА_2, звернувшись до суду із зустрічним позовом у лютому 2017 року, просив провести поділ спірного нерухомого майна в натурі та виділити йому Ѕ частку цього майна.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічної позовної заяви та про відмову в задоволенні первісного позову, суди першої та апеляційної інстанцій керувались положеннями статей 183, 358, 364, 379, 380 ЦК України,

які регулюють правовідносини щодо виділу часток жилого будинку,

що перебуває у спільній частковій власності,в натурі, за якими компенсація надається тому співвласнику (і лише за його згодою), чия частка не може бути виділена в натурі.

Проте колегія суддів касаційного суду вважає, що таких висновків суди першої й апеляційної інстанцій дійшли, неправильно застосувавши норми матеріального та порушивши норми процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), а частина перша статті 356 ЦК України визначає, що власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У справі, що розглядається, суди встановили, що власність сторін на спірний житловий будинок є спільною частковою власністю, по Ѕ у кожного, відповідно до договору купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

При встановленні порядку користуваннябудинком на підставі статті 358 ЦК України кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на нього, при цьому виділені у користування приміщення можуть бути й неізольовані

та не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам,

а установлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Стаття 364 ЦК України також встановлює право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, але у разі виділу на підставі цієї статті право спільної часткової власності автоматично не припиняється.

Випадки, коли майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене

в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, і такий поділ (виділ частки) майна в натурі між співвласниками припиняє право спільної часткової власності щодо цих співвласників, передбачені статтею 367 ЦК України.

Тобто наведені норми ЦК є різними за своєю правовою природою врегулювання права спільної часткової власності, і кожна з них є окремою підставою

для пред`явлення позову із конкретним визначенням кола осіб, яким надано право звертатись із таким позовом, оскільки стаття 358 ЦК України регулює певний обсяг права власника на право користування своєю часткою у спільному частковому майні, а статті 364, 367 ЦК України - можливість за позовом інших співвласників припинити право співвласників на частку у спільному майні.

При цьому порядок користування майном не є визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності.

Крім того, у разі, якщо суд під час розгляду справи з урахуванням змісту відповідних позовних вимог дійде висновку про виділ частки із спільної часткової власності в натурі, то судове рішення повинно містити вичерпні відповідні висновки про припинення права на частку у спільному майні,

про що має бути зазначено як у мотивувальній, так і в резолютивній частині рішення.

Зі змісту прийнятих у справі судових рішень відомо, що суди одночасно розглядали вимоги про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, про поділ спільної часткової власності між співвласниками в натурі

та про встановлення порядку користування.

Ухвалюючи рішення про виділ часток у натурі за позовом ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що обставини, які підлягають встановленню і доказуванню у такій справі, є відмінними від обставин,

які підлягають встановленню і доказуванню у справі за позовом

ОСОБА_1 про встановлення порядку користування об`єктом права часткової сумісної власності.

Вирішуючи справу у цій частині позовних вимог, суди послались на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові у справі від 03 квітня 2013 року № 6-12цс13, відповідно до яких учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому; суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частку жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Проте постанова Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року № 6-12цс13 прийнята у справі, предметом позовних вимог у якій є припинення права спільної часткової власності шляхом поділу будинку в натурі відповідно до належних сторонам часток, виділення в натурі належної частки жилого будинку

та визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок, відповідно до часток кожного зі співвласників, тобто предмет позову та позовні вимоги у справі, яка розглядалась Верховним Судом України, та справи, яка є предметом цього касаційного перегляду,

є різними, тому посилання на цей висновок у порядку статті 263 ЦПК України

є передчасним.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 викладені доводи про те, що у висновку експерта від 09 січня 2018 року № 1477/14787/17-27, який покладено в основу судових рішень, предметом поділу став будинок з елементами самочинного будівництва, що виникли через його реконструкцію, тому змінилась площа будинку.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що ці доводи є обґрунтованими.

Так, за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2009 року сторони придбали будинок площею 45,7 кв. м, водночас предметом поділу, за висновком експерта, став будинок, площа якого на підставі технічного паспорта від 27 грудня 2012 року становить 60,5 кв. м, тобто площа будинку, на який сторони набули право власності на підставі договору купівлі-продажу, відрізняється від площі будинку, що став предметом поділу, при цьому обставини щодо дотримання

під час реконструювання будинку вимог чинного на час його проведення законодавства суди не встановлювали, а у висновку експерта від 09 січня 2018 року № 1477/14787/17-27 про це не зазначено.

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом

є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не є об`єктами права власності (частина друга статті 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року

у справі № 6-130цс13).

Отже, касаційний суд звертає увагу на те, що суди не встановили, чи може бути за позовом ОСОБА_2 предметом поділу спірний будинок у разі, якщо він має ознаки самочинно реконструйованого, не враховано підстави позову ОСОБА_1, яка не ставила питання щодо поділу майна в натурі, а лише просила встановити порядок користування ним, хоча за змістом її касаційної скарги вона не заперечувала і такого вирішення справи, проте жодна із сторін

не ставила питання про припинення права спільної часткової власності

на будинок. Розглядаючи справу за первісним позовом ОСОБА_1,

суд першої інстанції її вимог взагалі не розглянув, а ухвалив рішення про відмову в позові, ґрунтуючись лише на висновках судової технічної-будівельної експертизи, якою вирішувалось питання про технічну можливість поділу будинку в натурі.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу. Установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (статті 89, 263, 264 ЦПК України

у редакції від 15 грудня 2017 року) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18, провадження № 14-483цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду судам належить врахувати викладене у цій постанові, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справу передано для нового розгляду до суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи

у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, служба у справах дітей Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про встановлення порядку користування спільним майном, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, служба у справах дітей Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області,

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун