розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року у складі судді Ладиченко С. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк A. М. (далі - приватний нотаріус Хижняк А. М.), Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві), про визнання виконавчого надпису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 03 квітня 2013 року між ним та ТОВ "Порше Мобіліті" було укладено кредитний договір № 50007614, згідно якого він отримав кредит в розмірі 154 148,40 грн, що в еквіваленті становить 18 900,00 доларів США на дату укладання договору, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки "Volkswagen Golf",

2013 року випуску. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 12 квітня 2013 року укладений договір застави транспортного засобу № НОМЕР_1, згідно якого в заставу передано транспортний засіб "Volkswagen Golf", 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, заставною вартістю 220 212,00 грн. 31 липня 2015 року приватним нотаріусом Хижняком А. М. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль марки "Volkswagen Golf", 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 . Вказував про те, що на час вчинення оспорюваного виконавчого напису у відповідача були відсутні документи, які підтверджували б безспірність заборгованості, оскільки на той час заборгованості за кредитним договором не існувало, а ТОВ "Порше Мобіліті" не було вирішено питання щодо коригування рахунків-фактур на сплату платежів у рахунок погашення кредитної заборгованості у зв`язку із звільненням його, як військовослужбовця, від сплати відсотків за користування кредитом, про що ним викладено у заяві від 12 червня 2015 року. Наголошував на тому, що нотаріусом не було перевірено отримання ним повідомлення про розмір заборгованості.

У зв`язку з викладеним позивач просив визнати виконавчий надпис від 31 липня

2015 року № 1085, вчинений приватним нотаріусом Хижняком А. М. щодо задоволення вимог ТОВ "Порше Мобіліті" таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Вперше рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 31 липня 2015 року № 1085, вчинений приватним нотаріусом Хижняком А. М. про задоволення вимог ТОВ "Порше Мобіліті".

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а та обставина, що зазначена більша сума заборгованості за кредитом ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року (справа № 6-158цс15). Крім того, в повідомленні зазначалось, що заборгованість по сумі кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти, а її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу валют та буде перераховано станом на дату вчинення відповідного виконавчого напису або подання позову, у зв`язку з чим сума заборгованості за кредитом у гривні буде відрізнятися від вказаної у вимозі. Вирішуючи спір, суд першої інстанції викладеного не врахував, а також помилково вважав, що проходження позивачем військової служби в Службі безпеки України є підставою для звільнення його від сплати процентів та штрафних санкцій на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , оскільки його дія поширюється на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду.

Остаточним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від

27 лютого 2018 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами відсутність заборгованості на момент вчинення виконавчого напису, не довів що заявлена заборгованість не була безспірною, не довів свого права на пільги та відповідно можливість врахування таких пільг при визначенні розміру такої заборгованості.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Укасаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій неправильно встановлено обставини, які мають значення для спірних правовідносин. Зокрема вказує про те, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки виданій йому довідці від 04 червня 2015 року № 11/6-2009 про те, що він проходить військову службу в Службі безпеки України з 23 липня 2014 року. Також зазначав про те, що суди обох інстанцій не надали ніякої оцінки його заяві від 12 червня 2015 року, у якій він просив ТОВ "Порше Мобіліті" коригувати суми, вказані у рахунках-фактурах, у зв`язку з тим, що він проходить військову службу в Службі безпеки України, однак відповіді на свою заяву він так і не отримав, а відповідач його прохання в заяві так і не врахував. Звертає увагу на те, що суди обох інстанцій ухвалюючи оскаржувані судові рішення виходили з того, що 05 травня 2015 року стягувач направив йому досудову вимогу про повернення заборгованості в розмірі 286 938,37 грн, однак при цьому вони не врахували того, що в матеріалах справи відсутні докази щодо отримання ним вказаної вимоги. Також суди обох інстанцій не надали належної оцінки тому факту, що ТОВ "Порше Мобіліті" звертаючись до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису надали останньому не всі документи, які б підтверджували безспірність заборгованості боржника. Вказував, що відповідач надав приватному нотаріусу також недостовірну інформацію щодо його місця роботи, оскільки він приховав той факт, що боржник є військовослужбовцем. Вважає, що суди обох інстанцій неправильно застосували норму статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Доводи інших учасників справи

У відзиві ТОВ "Порше Мобіліті" на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням норм чинного законодавства і дійсним обставинам справи. Зокрема вказує на те, що доводи касаційної скарги про те, що судами не було встановлено дати отримання боржником досудової вимоги є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи є докази, що вони 13 травня 2015 року направили на адресуОСОБА_1 досудову вимогу, яка повернулася назад за закінченням терміну зберігання. Вказують, що у пункті 3.3 загальних умов кредитування, які були підписані боржником зазначено, що якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення. Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно того, що вони приховали факт зміни боржником місця роботи, оскільки вони не відповідають дійсності. Зокрема вказує, що отримуючи кредит позичальник вказав, що його місцем роботи є ТОВ "ЮАВТО", а з довідки про проходження військової служби не вбачається, що останній на той час є працівником Служби безпеки України. Крім того, вказує, що згідно пункту 5.3 кредитного договору позичальник повинен протягом трьох робочих днів повідомити кредитодавця про зміну будь-яких даних відносно себе, однак на їх адресу не надходило жодних повідомлень про зміну місця роботи позивача.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її з Голосіївського районного суду міста Києва.

У жовтні 2018 року справу № 752/15140/15-ц передано до Верховного Суду.

15 квітня 2020 рокуна підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1097/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 квітня 2013 року між позивачем та ТОВ "Порше Мобіліті" було укладено Кредитний договір № 50007614, згідно якого відповідач зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 154 148,40 грн, що є еквівалентом 18 900,00 доларів США на дату укладання договору, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки VW, модель Golf, кузов № НОМЕР_3, об`єм двигуна 1 395 куб. см., рік випуску 2013, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредитом, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору (а. с. 16-24 том 1).

Відповідно до положень пункту 1.3.1. кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати щомісячні платежі відповідно до Графіку погашення. Розмір платежів, що підлягають сплаті визначено відповідно до виставлених Компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в договорі.

Відповідно до пункту 3.2.1. кредитного договору у випадку порушення боржником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць, Відповідач має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 12 квітня

2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір застави автомобіля. Сторони договору погодили вартість предмета застави 220 212,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням позивачем умов Договору в березні та квітні 2015 року, 13 травня 2015 року ТОВ "Порше Мобіліті" було направлено боржнику та поручителю вимоги (повідомлення) за кредитним договором щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за цим договором №50007614 з вимогою повернути суму Кредиту (а. с. 109-115 том 1).

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач не заперечує факт прострочення погашення кредиту в березні та квітні 2015 року, а наявність такого боргу підтверджена зведеною обліковою випискою з рахунку позивача (а. с. 117-118 том 1), розрахунком заборгованості зробленим відповідачем, та не спростована позивачем, в тому числі і у висновку експертизи, на який позивач посилається як на доказ. Ні до суду першої інстанції ні до апеляційного суду позивач не надав квитанції за березень, квітень, травень 2015 року, які б свідчили про погашення боргу за цей період.

31 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на транспортний засіб марки "Volkswagen Golf", 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5, що належить на праві власності позивачу. За рахунок коштів отриманих від реалізації транспортного засобу запропоновано задовольнити вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" за невиплачену у період з 16 березня 2015 року до 05 травня 2015 року заборгованість, станом на 05 травня 2015 року у розмірі 328 474,06 грн, що складається із: невиплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) - 19 431,04 грн, штрафні санкції за вимоги щодо сплати - 3 512,80 грн, штрафу за порушення терміну повернення кредиту -

30 829,68 грн, суми кредиту - 274 700,54 грн (а. с. 9 том 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня

2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують та є такими, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі 3 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приватним нотаріусом належним чином перевірено безспірність розміру сум у наданих ТОВ "Порше Мобіліті" документах, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

Доводи касаційної скарги про те, що суди обох інстанцій навіть не надали правової оцінки тому факту, що в матеріалах справи відсутні підтвердження того, що ТОВ "Порше Мобіліті" він отримав досудову вимогу товариства про дострокове повернення заборгованості є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Зокрема судами було встановлено, що згідно вимоги направленої позивачу, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання цієї вимоги (для фізичних осіб) та протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати одержання вимоги (для фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) позивач був зобов`язаний повернути суму кредиту та сплатити заборгованість. Також, зазначено, що якщо з будь-яких причин Вимогу не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати її відправлення.

Вимога направлена на адресу позивача повернулася на адресу ТОВ "Порше Мобіліті", у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується конвертом з відміткою про прийняття ДП "Укрпошта" (а. с. 111 том 1).

Згідно пункту 3.3. загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору від 03 квітня 2013 року № 50007614 та які підписані позивачем, якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Отже суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки умовами укладеного між сторонами договору було передбачено, що якщо повідомлення товариства не буде отримане позичальником, то перебіг вказаного в такому повідомленні строку починається з дати його відправлення, тому зважаючи на те, що відповідачем вимога позивачу була направлена 13 травня 2015 pоку, то останнім днем повернення суми кредиту та заборгованості було 12 червня 2015 року.

Отже, доводи касаційної скарги стосовно того, що суди не встановили коли саме позивач отримав вимогу відповідача про повернення кредитних коштів є необґрунтованою та направлена на переоцінку обставин встановлених судами, тому вони не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги стосовно того, що судами обох інстанцій не було перевірено його доводів щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження безспірності кредитної заборгованості позивача, оскільки вони спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень та матеріалами справи.

Зокрема слід зазначити, що позивачем не було надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів щодо відсутності заборгованості станом на травень 2015 року за кредитним договором 03 квітня 2013 року № 50007614 або що вказаний ТОВ "Порше Мобіліті" у досудовій вимозі розмір заборгованості було завищено товариством.

Судами було встановлено, що у встановлений у вимозі строк заборгованість за кредитним договором позивачем не була сплачена та вказана обставина не заперечувалась в судовому засіданні й самим позивачем, тому відповідач мав законні підстави для звернення до приватного нотаріуса Хижняка А. М. з метою вчинення виконавчого напису.

Також судами було встановлено, що на підтвердження безспірності заборгованості позивача приватному нотаріусу були надані належні докази, а саме кредитний договір, договір застави транспортного засобу, вимогу щодо дострокового повернення кредиту з доказами її направлення, зведену облікову виписку з рахунку позичальника та несплачені рахунки.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди обох інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення вимог статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до власного тлумачення заявником вказаної норми законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач звертаючись до приватного нотаріуса приховав від того справжнє місце його роботи зводяться лише до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та направлені на переоцінку встановлених судами обставин справи, тому не заслуговують на увагу.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті