Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 199/4062/17

провадження № 61-26920св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Сердюка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 28 серпня 2018 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі -

ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2006 року між ОСОБА_1

та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є

ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 11 000 дол. США на придбання житлового будинку, а також 1 800 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 26 травня

2021 року включно.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між сторонами укладено договір іпотеки від 26 травня 2006 року, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 .

У подальшому позивач дізнався про перехід права власності на предмет іпотеки до ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. від 27 жовтня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Вважає, що рішення про реєстрацію права власності від 27 жовтня

2016 року є незаконним та безпідставним, оскільки воно суперечить нормам законодавства України та умовам договору іпотеки. Крім того, застереження в іпотечному договорі не є правовою підставою для реєстрації права власності, оскільки це рішення, як і договір іпотеки, не міститься і у переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна.

Всупереч частині третій статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель не проводив оцінку предмета іпотеки на момент набуття права власності (станом на 27 жовтня 2016 року).

Вказував, що він не отримував письмових вимог про задоволення вимог іпотекодержателя, таким чином дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності є протиправними.

Нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є постійним місцем проживання позивача та членів його сім`ї, інше нерухоме майно у нього відсутнє.

Дії нотаріуса щодо реєстрації за ПАТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки суперечать Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати рішення від 27 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності на домоволодіння

АДРЕСА_1, яке зареєстроване приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л.; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17117955 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на вищевказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року позов задоволено.

Скасовано рішення від 27 жовтня 2016 року, індексний номер 32070737, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 ), зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л.

Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

запис № 17117955 про державну реєстрацію права власності

ПАТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно - домоволодіння

АДРЕСА_1 ).

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі по 320 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам договору про іпотеку та вимогам чинного законодавства, зокрема статей 35, 37 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що направлене банком повідомлення на адресу позивача не відповідає вимогам частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки не містить вимог про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань.

Крім того, відповідачем не було надано відповідну оцінку вартості предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

Позивач зареєстрований у спірному житловому будинку зі своєю сім`єю та використовує його як місце свого постійного проживання. Іншого житла не має та згоди на відчуження житлового будинку не надавав. Отже рішення про реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки суперечить Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду,

АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) стосуються лише стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, не регулюють порядок вчинення реєстраційних дій державним реєстратором, тому не можуть бути підставою для відмови нотаріусом у реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно.

В іпотечному договорі позивач надав згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем, тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Умови укладеного між сторонами договору іпотеки містять в собі згоду іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя і відповідно іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі.

Банк, використовуючи своє право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з існуючим у договорі застереженням, відповідно до вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та згідно з Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок № 1127), надав перелік документів, необхідних для здійснення такої реєстрації.

ПАТ КБ "ПриватБанк" направило письмову вимогу про усунення порушення позивачу, яке відповідає вимогам закону.

Нотаріус не мав правових підстав для відмови банку у вчиненні спірної нотаріальної дії.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 подали до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що оскаржувані судові рішення є законними та справедливими, а у поданій касаційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав для їх скасування.

Дії нотаріуса щодо реєстрації за ПАТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки суперечать Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки відсутня згода позивача на відчуження цього майна; нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є постійним місцем проживання позивача; загальна площа предмета іпотеки складає 53,3 кв. м, тобто не перевищує 250 кв. м; у власності позивача не знаходиться інше нерухоме житлове майно; кредит надано в іноземній валюті.

Всупереч вимогам частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель не проводив оцінку предмета іпотеки на момент набуття права власності.

Направлене банком повідомлення на адресу позивача про намір здійснення переходу права власності на предмет іпотеки не відповідає вимогам частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки не містить вимог про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

04 жовтня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 травня 2006 року між ОСОБА_1 та

ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 11 000 дол. США на придбання житлового будинку, а також 1 800 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 26 травня 2021 року включно.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредит позивачу надавався в іноземній валюті на придбання житлового будинку АДРЕСА_1 ).

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між сторонами укладено договір іпотеки від 26 травня 2006 року, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, який належав позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу

від 26 травня 2006 року.

Пунктом 7 договору іпотеки визначено, що загальна площа спірного житлового будинку становить 53,3 кв. м. Вказані обставини також підтверджені інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності.

Відповідно до пункту 18.8.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, та згідно з пунктом 18.8.2

у визначених випадках звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором.

За змістом пункту 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюються у випадках, передбачених пунктами 18.8.1, 18.8.2, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" (898-15) на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженнями про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. із заявою про здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку".

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. А. 27 жовтня 2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк".

Банком для проведення державної реєстрації права власності було надано: повідомлення від 09 вересня 2016 року, адресоване ОСОБА_1, в якому повідомлялося про намір здійснення переходу права власності на предмет іпотеки до банку або продажу будь-якій особі покупцю спірної квартири; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання позивачем повідомлення від 09 вересня

2016 року та з відміткою про його отримання 13 вересня 2016 року; довідку про наявну заборгованість за кредитним договором станом на 13 жовтня 2016 року в розмірі 36 772,12 дол. США.

Позивач зареєстрований у спірному житловому будинку разом зі своєю сім`єю та використовує його як місце свого постійного проживання. Іншого житла не має та згоди на відчуження житлового будинку не надавав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Приписами статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку № 1127, який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення нотаріусом, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Як встановлено судами, згідно з пунктом 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.8.1, 18.8.2, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" (898-15) на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.

Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору та відповідно до вказаних вище норм матеріального права підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог позову, банк вказував, що надав нотаріусу всі документи, які необхідні для реєстрації предмета іпотеки.

Разом з тим, суди встановили, що направлене банком повідомлення на адресу позивача не відповідає вимогам частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки не містить вимог про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань.

Так, в указаному повідомленні ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомив ОСОБА_1, що він є боржником за договором іпотеки квартири, посвідченим нотаріусом 26 травня 2006 року, банк має намір здійснити перехід права власності до іпотекодержателя на предмет іпотеки. Також повідомлено іпотекодавця, що протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення він вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. Після закінчення цього строку,

ОСОБА_1 втрачає право на придбання предмета іпотеки, якщо не вчинить відповідних дій. Якщо ОСОБА_1 протягом тридцяти днів не висловить намір придбати предмет іпотеки, то банк вправі продати предмет іпотеки будь-якій особі на власний розсуд.

У матеріалах справи відсутні будь-які інші повідомлення або листи, які надіслані на адресу боржника (іпотекодавця) та містять інформацію про розмір боргу та обраний банком спосіб реалізації свого права, який зазначений в іпотечному застереженні.

Отже, доводи касаційної скарги про надіслання позивачу як іпотекодавцю повідомлення, яке містить вимоги про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань, є безпідставними та не підтверджені зібраними у справі доказами.

Частиною третьою статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Вказана норма також закріплена у частині третій статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки).

Як установлено судами, для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідна оцінка вартості предмету іпотеки не надавалась.

Отже, аналізуючи вище встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що суди правильно виходили із того, що в матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності у зв`язку з наявністю у нього боргу та його розміру, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 27 жовтня 2016 року) не проводилась.

Вказані висновки судів узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").

Отже, Закон України "Про іпотеку" (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

Таким чином, у приватного нотаріуса Дніпровського міського

нотаріального округу Вдовіної Л. Л. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ "КБ "ПриватБанк".

На підставі викладеного суд дійшли правильного висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимогам договору про іпотеку та вимогам чинного законодавства, зокрема статей 35, 37 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такі доводи спростовані змістом указаного Закону та викладеними вище правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ПАТ КБ "ПриватБанк" направило письмову вимогу про усунення порушення позивачу, яке відповідає вимогам закону, оскільки додане до матеріалів справи повідомлення не містить вимог про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань, зокрема розміру боргу та обрання способу реалізації майна шляхом визнання права власності та реєстрації такого права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська