28 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яке згідно із зареєстрованою 14 червня 2018 року новою редакцією Статуту змінило тип товариства і офіційне найменування на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні банківською картою та стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є учнем Новояворівського вищого професійного училища, що уклало АТ КБ "ПриватБанк" угоду, відповідно до якої відкритий картковий рахунок на користь фізичних осіб для виплати стипендії та інших видів виплат. У зв`язку з цим він 22 серпня 2013 року заповнив та подав до банку анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк". На його ім`я у Новояворівському відділенні АТ КБ "ПриватБанк" відкрито рахунок та видано картку для виплат № НОМЕР_1 .

10 серпня 2015 року відповідач в односторонньому порядку припинив видачу з його рахунку заявлених коштів. На той час залишок коштів на картковому рахунку становив 23 553,43 грн. Відповідач в односторонньому порядку без його відома здійснив переказ 2 146,21 грн з його карткового рахунку на невідомий рахунок.

Такі дії відповідач пояснив підозрою щодо вчинення ним шахрайських дій, що призвело до блокування картки службою безпеки банку. Для розблокування карткового рахунку йому було запропоновано отримати в правоохоронних органах довідку щодо його непричетності до вчинення злочинів.

29 жовтня 2015 року він отримав у Яворівському РВ ГУ МВС України у Львівській області довідку про те, що не притягувався до відповідальності і у Яворівському РВ ГУ МВС України у Львівській області відсутні будь-які фактичні дані про вчинення ним шахрайських дій стосовно інших осіб, яку подав до АТ КБ "ПриватБанк". Однак після вчинення таких дій його картка для виплат № НОМЕР_1 розблокована не була.

Вважаючи, що дії банку з блокування картки є безпідставними, просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, що знаходяться на платіжній карті № НОМЕР_1, у межах фактичного залишку коштів шляхом розблокування зазначеної картки, і стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь грошові кошти в сумі 2 146,21 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20 червня 2017 року позов задоволено частково.

Зобов`язано АТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_1 грошові кошти, зняті з карткового рахунку № НОМЕР_1, шляхом зарахування на цей картковий рахунок 2 146,21 грн; стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243,50 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо блокування банківської платіжної картки для виплат є незаконними, оскільки докази порушення відносно позивача кримінального провадження відсутні, як і відсутні судові рішення щодо накладення арешту на належний позивачу рахунок. До АТ КБ "ПриватБанк" будь-які особи із заявами про повернення грошей, які перераховані на рахунок позивача, не звертались; відтак, зняття коштів з картки позивача та переказ відповідачем на рахунок платників таких коштів є протиправним, грошові кошти у розмірі 2 146,21 грн підлягають поверненню та зарахуванню на картку позивача.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 червня 2017 року у частині зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_1 грошові кошти, зняті з платіжного карткового рахунку № НОМЕР_1, шляхом зарахування на цей рахунок 2 146,21 грн скасовано і у задоволенні позову у цій частині відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасовано; стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 267,85 грн за подання апеляційної скарги. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що банк не має права блокувати картку у випадку відсутності відомостей про порушення кримінального провадження стосовно користувача такої картки, оскільки чинне законодавство таких застережень не містить, а умова укладеного сторонами договору (пункт 1.1.3.2.13.1) містить чіткі застереження щодо виключної добросовісності дій користувача банківської картки.

Вважаючи ОСОБА_1 у розумінні положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) неналежним одержувачем коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні суми є помилковими переказами, зарахованими без законних підстав на рахунок неналежного отримувача. Крім того, не встановлено вини співробітників АТ КБ "ПриватБанк" при здійсненні спірних переказів, кошти за якими платники переказували самостійно з власних карток через систему інтернет-банкінгу "ПРИВАТ24". У випадку відсутності вини банку у здійсненні переказу коштів неналежному одержувачеві, чинне законодавство не містить заборон щодо повернення обслуговуючим банком коштів з рахунку неналежного одержувача на рахунки належних платників. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо повернення 10 серпня 2015 року коштів платникам (348,25 грн + 346,26 грн + 259,69 грн + 199 грн + 495,51 грн + 288,55 грн + 208,95 грн = 2146,21 грн) за рахунок залишку коштів на рахунку позивача є правомірними, здійснені на виконання обов`язку банку щодо моніторингу неналежних отримувачів коштів і прав позивача не порушують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

27 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Просив скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 червня 2017 року, судові витрати стягнути з відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи не підтверджено посилання співробітників АТ КБ "ПриватБанк" про вчинення ним шахрайських дій при здійсненні фінансових операцій. Не отримавши пояснень, відповідач заблокував банківську картку та без узгодження з ним незаконно здійснив переказ грошових коштів. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що він є неналежним одержувачем коштів, які слід вважати помилковими переказами, що зараховані без законних підстав на рахунок неналежного отримувача, не містять правового обґрунтування та не ґрунтуються на доказах.

Позиція інших учасників справи

АТ КБ "ПриватБанк" направило до Верховного Суду відзив, в якому заперечило доводи касаційної скарги ОСОБА_1 і вважає їх власною переоцінкою доказів, що не спростовує правильність висновків суду апеляційної інстанції, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

У анкеті-заяві від 22 серпня 2013 року ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що ознайомився з наданими банком у письмовому вигляді Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, котрі в сукупності становлять договір про надання банківських послуг. В межах даного договору позивачем отримано в користування цільову картку для виплат стипендії.

З виписки банку № 150901/154 від 1 вересня 2015 року апеляційним судом встановлено, що спірні кошти зараховані на картку позивача і цього ж дня через банкомат знято. АТ КБ "ПриватБанк" виконало свій обов`язок з моніторингу для ідентифікації помилкових та неналежних переказів, звернувшись до платників коштів, які стверджували, що перераховані кошти є передоплатою подобової оренди квартир у місті Львові. Одержувач коштів обумовленої послуги не надав, на контакт із замовниками не виходить, кошти не повернув. Всі платники вважали себе потерпілими від дій шахрая і просили повернути переказані кошти, що банк і здійснив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 27 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року та відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 6 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 22 серпня 2013 року ОСОБА_1 подав до банку анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк".

На ім`я ОСОБА_1 у Новояворівському відділенні АТ КБ "ПриватБанк" відкрито рахунок та видано цільову картку для виплат стипендії за № НОМЕР_1 .

З виписки банку № 150901/154 від 1 вересня 2015 року судами встановлено, що протягом 13 травня 2015 року-15 травня 2015 року на картку ОСОБА_1 зараховані кошти платниками у розмірі: 348,25 грн - від ОСОБА_2, 346,26 грн - від ОСОБА_3, 259,69 грн - від ОСОБА_4, 199 грн - від ОСОБА_5, 495,51 грн - від ОСОБА_6, 288,55 грн - від ОСОБА_7, 208,95 грн -від ОСОБА_8 .

Відповідно до звукозаписів звернень, здійснених банком, платники коштів стверджували про переведення грошових переказів як передоплату подобової оренди квартир у місті Львові. Одержувач коштів обумовленої послуги не надав, на контакт із замовниками не виходить і кошти не повертає.

АТ КБ "ПриватБанк" після отримання аналогічних за змістом пояснень від перелічених семи осіб 10 серпня 2015 року провів повернення вказаних сум відповідним платникам із картки зарахування всього на суму 2 146,21 грн.

Про здійснене повернення коштів і причини, що слугували підставою припинення обслуговування, АТ КБ "ПриватБанк" повідомив користувача картки 13 серпня 2015 року.

Оскільки позивач не повідомляв АТ КБ "ПриватБанк" про надходження на стипендіальну картку сум, відмінних від цільового надходження, банк прийняв рішення про відмову від подальшого обслуговування ОСОБА_1 і розблокував платіжну картку № НОМЕР_1, з якої ОСОБА_1 зняв грошові кошти в сумі 21 407 грн

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов до таких висновків.

Між сторонами виникли правовідносини з питань банківського обслуговування. Ці правовідносини регулюються нормами ЦК України, Законами України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) і "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) .

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу (435-15) .

Статтею 14.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) встановлено, що банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.

Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором (пункт 1.27 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Відповідно до частини п`ятої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Пунктом 14.13 статті 14 цього Закону передбачено, що право використовувати електронний платіжний засіб може бути призупинене або припинене емітентом відповідно до умов договору в разі порушення користувачем умов використання електронного платіжного засобу.

Частиною першою статті 40-1 вказаного Закону визначено, що сквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів.

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Таким чином, дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо зупинення фінансових операцій за рахунком клієнта мають, зокрема, відповідати вимогам Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (1702-18) .

Відповідно до пункту першого частини другої статті 5 цього Закону банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу. Згідно з частинами першою-третьою статті 17 суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України (2341-14) , та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочі дні з дня зупинення (включно).

Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму" (249-15) , а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.

З виписки банку за № 150901/154 від 1 вересня 2015 року судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 13 травня 2015 року-15 травня 2015 року на картку ОСОБА_1 мали місце зарахування коштів платниками ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

ПАТ КБ "ПриватБанк" виконало свій обов`язок проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, звернувшись до платників коштів, які стверджували, що перелічені перекази проводились як передоплата подобової оренди квартир у місті Львові. Платники стверджували, що одержувач коштів обумовленої послуги не надав, на контакт із ними не виходить, кошти не повернув; всі платники вважають себе потерпілими від дій шахрая.

Вказане свідчить про можливу наявність підстав для застосування пункту 14.13 статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", якою передбачено, що право використовувати електронний платіжний засіб може бути призупинене або припинене емітентом відповідно до умов договору в разі порушення користувачем умов використання електронного платіжного засобу.

Враховуючи вказані норми права, банк вправі прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій. Але судом першої інстанції встановлено, що банк всі обставини щодо перерахування коштів з`ясувати не намагався, до правоохоронних органів з приводу дій позивача не звертався.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено статтею 387 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Матеріали справи не містять розпорядження ОСОБА_1 на переказ коштів з банківської платіжної карти № НОМЕР_1, яка йому належить. Відсутні докази того, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 звертались до АТ КБ "ПриваБанк" із заявами про повернення помилково перерахованих на платіжну картку ОСОБА_1 коштів. У матеріалах справи відсутні докази звернення перелічених осіб з письмовими заявами до органів поліції. Також відсутні докази про те, що, отримавши повідомлення від зазначених осіб про шахрайські дії ОСОБА_1, АТ КБ "ПриватБанк" звертався із заявами до правоохоронних органів.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" без законних на то підстав здійснив банківську операцію щодо перерахування коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 на інші рахунки.

Відповідні висновки, їх мотиви і оцінку суд першої інстанції змістовно і послідовно виклав у судовому рішенні. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 у розумінні положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) є неналежним одержувачем коштів, а спірні суми слід вважати помилковими переказами, що зараховані без законних підстав на рахунок неналежного отримувача. Апеляційний суд не врахував, що відповідно до діючого законодавства грошові кошти, які перебувають на картковому рахунку, є власністю клієнта банку, списання грошових кошти з рахунка клієнта можливе тільки на підставі його розпорядження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі статтею 413 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.