розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г.,

Ісаєвої Н. В., Луняченко А. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі

69 557,26 дол. США зі сплатою 4,49 % річних та FIDR з кінцевим терміном повернення до 05 листопада 2032 року.

Кредитні зобов`язання позичальника були забезпечені договором поруки, укладеним 05 листопада 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 .

У подальшому між позичальником та банком були укладені додаткові договори до кредитного договору, а між банком та поручителем додаткові договори до договору поруки.

Додатковими договорами № 1 та 2 від 05 червня 2008 року суму кредиту визначено у розмірі 73 031,69 грн на період з 05 червня 2009 року

до 05 листопада 2009 року визначено фіксовану процентну ставку у розмірі 6,5 % річних, на період з 05 листопада 2009 року до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором визначено фіксований відсоток у розмірі 5,3 % річних, викладено графік платежів у новій редакції.

Додатковими угодами до договору поруки ОСОБА_2 погодилася на збільшення обсягу відповідальності позичальника.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання та надав кредитні кошти, проте позичальник відповідно до умов договору кредиту ці кошти не повернув, тому заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 21 лютого 2012 року складає 93 332,64 дол. США та 2 414 302,63 грн, що в еквіваленті по курсу Національного банку України (далі - НБУ) на 21 лютого 2012 року разом становить 3 159 797,10 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 73 031,69 дол. США (583 340,63 грн); заборгованість зі сплати відсотків - 20 300,95 дол. США (162 153,84 грн); пеня - 2 414 302,63 грн.

Згідно із договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року, умовами договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року та додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором та договором поруки.

На підставі викладеного ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 93 332,64 дол. США та 2 414 302,63 грн, що в еквіваленті разом становить 3 159 797,10 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2014 року (в складі судді Ільченко Н. А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 05 листопада 2007 року у загальному розмірі 93 332,64 дол. США та 2 414 302,63 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ (7,9875 грн за 1 дол. США) на 21 березня 2012 року разом становить 3 159 797,10 грн (з яких: заборгованість за кредитом - 73 031,69 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 583 340,63 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом -

20 300,95 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 162 153,84 грн; нарахована пеня - 2 414 302,63 грн) та судові витрати у розмірі 3 219 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість перед кредитором. Позивач не надав доказів на підтвердження факту набуття ним права вимоги за договором поруки від 05 листопада 2007 року до поручителя ОСОБА_2 .

Так, згідно з договором купівлі-продажу кредитного портфелю

від 18 березня 2011 року, умовами договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року та додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором. Проте позивач не подав до суду доказів переходу до нього права вимоги за договором поруки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором

від 05 листопада 2007 року у загальному розмірі 93 332,64 дол. США та 2 414 302,63 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ (7,9875 грн за 1 дол. США)

на 21 лютого 2012 року разом становить 3 159 797,10 грн з яких: заборгованість за кредитом - 73 031,69 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 583 340,63 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 20 300,95 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 162 153,84 грн; нарахована пеня - 2 414 302,63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 у рівних частках на користь

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судові витрати в розмірі 4 650 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року, умовами договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року та додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року до ПАТ "ОТП Банк" перейшли всі права ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до боржника та поручителя за вказаними кредитними договором та договором поруки. Висновки суду першої інстанції щодо недоведення позивачем вимог на підтвердження факту набуття ним права вимоги за договором поруки до поручителя ОСОБА_2 є помилковими. За таких обставин позовні вимоги банку до відповідачів про стягнення кредитної заборгованості підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог до поручителя та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до позичальника не оскаржуються, тому відповідно до частини першої

статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду в цій частині.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що 05 березня 2009 року банком направлено досудову вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, тобто банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а до суду з цим позовом новий кредитор звернувся 06 березня 2012 року, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), отже порука припинилася на підставі вказаної норми матеріального права.

Крім того, між кредитором та позичальником було укладено додаткові угоди, внаслідок чого було збільшено обсяг відповідальності останнього без згоди поручителя, тому порука припинилася також відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до кредитного договору від 05 листопада 2007 року з додатковим договорами № 1 та № 2 від 05 червня 2009 року

ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", надало

ОСОБА_1 кредит у розмірі 73 031,69 дол. США із сплатою відсотків за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та сплатою відсотків за користування кредитом щомісячними платежами у розмірі, строки і на умовах, визначених цим договором, з кінцевою датою повернення кредиту та усіх нарахувань за ним до 05 листопада 2032 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 05 листопада

2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Між банком і поручителем 05 червня 2009 року був укладений додатковий договір № 1 до договору поруки, а 14 січня 2010 року - додатковий договір № 2 до договору поруки, за умовами яких, зокрема, ОСОБА_2 погодилася на внесення змін до кредитного договору.

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 не здійснив повернення кредиту та не сплатив нараховані за користування кредитом відсотки у розмірі та у строки, передбачені цим договором.

Банк 05 березня 2009 року направив рекомендованими листами на адресу позичальника та поручителя письмову досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 05 листопада 2007 року, яка містить вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати усіх нарахувань за ним у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, але відповідачі залишили цю вимогу банка без задоволення.

Згідно з договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року, умовами договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року та додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 05 листопада 2007 року та договором поруки від 05 листопада 2007 року.

Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 21 лютого 2012 року складає у загальному розмірі 93 332,64 дол. США та 2 414 302,63 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ разом становить 3 159 797,10 грн, з яких: заборгованість за кредитом -

73 031,69 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 583 340,63 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом -

20 300,95 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 162 153,84 грн; нарахована пеня - 2 414 302,63 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до пункту 7.3 договору поруки цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по цьому договору в повному обсязі.

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), від 20 березня 2019 року у справі

№ 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18), від 10 квітня 2019 року

у справі № 604/156/14-ц (провадження № 14-644цс18).

Як установлено судом, боржник (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 05 листопада 2032 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами).

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Як встановлено судами, кредитор 05 березня 2009 року направив рекомендованими листами на адресу позичальника та поручителя письмову досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 05 листопада 2007 року, яка містить вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати усіх нарахувань за ним у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, але відповідачі залишили цю вимогу банка без задоволення.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплати усіх нарахувань за ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Як встановлено вище, строк дії поруки не встановлено, тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У справі яка переглядається, апеляційний суд не врахував, що кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, направивши 05 березня 2009 року досудову вимогу про повернення кредитних коштів у повному розмірі, а до суду з цим позовом звернувся 16 березня 2012 року, тобто поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом (березень 2012 року) та розгляду справи в судах, порука ОСОБА_2 за вказаним договором поруки, припинилася відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення з ОСОБА_2 як поручителя за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, не є законним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, не може залишитися в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки відмовивши у задоволенні позовних вимог до поручителя з підстав відсутності доказів переходу до позивача права вимоги за договором поруки, місцевий суд не дослідив належним чином докази, що містяться у матеріалах справи, зокрема договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року, договір про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року та додаток № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року, відповідно до якого

ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором та договором поруки.

Отже, суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу з поручителя, неправильно застосував норми матеріального права, не застосував частину четверту статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Апеляційний суд також неправильно застосував норми права при ухваленні рішення в частині позовних вимог до поручителя, оскільки порука відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) припинилася.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про припинення поруки внаслідок збільшення обсягу відповідальності боржника без згоди поручителя (частина перша статті 559 ЦК України), оскільки остання погодилася на внесення таких змін до кредитного договору шляхом підписання додаткових угод до договору поруки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог до поручителя, це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення в цій частині, то рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати в указаній частині та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до позичальника відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду в цій частині.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.