розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2016 року в складі судді Колода Л. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2013 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошову суму в розмірі 20000,00 доларів США, строком повернення якого не визначили. Вказував, що він 27 та 29 травня 2015 року направляв на адресу ОСОБА_2 вимоги про повернення грошових коштів за розпискою, але відповідач на вказані вимоги не відреагував, кошти не повернув.

З урахуванням викладеного, та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 498 200,00 грн, 3 % річних у розмірі 15 478,32 грн, інфляційні збитки в розмірі 35 404,30 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 08 лютого 2013 року в розмірі 498 200,00 грн, 3 % річних у розмірі 15 478,32 грн, інфляційні втрати у розмірі 35 404,30 грн, судові витрати у розмірі 1 800,00 грн, витрати повязані з наданням позивачу платних юридичних послуг в розмірі 3 375,00 грн, а усього 554 257,62 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 5 542,57 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики у розмірі 20000,00 доларів США, зобов`язання за якими відповідачем не виконано, що призвело до порушень прав позивача, які підлягають захисту, з урахуванням вимог частини другої статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_2 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами існували боргові зобов`язання, від виконання яких відмовлявся відповідач, оскільки надана позивачем розписка не може свідчити про укладення між сторонами договору позики, в ній відсутня інформація про умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що згідно з розпискою від 08 лютого 2013 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг гроші в сумі 20 000,00 дол. США, без зазначення терміну їх повернення.

27 та 29 травня 2015 року ОСОБА_2 було направлено вимоги про повернення боргу за розпискою, проте відповідач борг не повернув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові

від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня

2017 року в справі № 6-2789цс16.

Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди встановили, що 08 лютого 2013 року відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, без зазначення терміну їх повернення, про що власноручно написав розписку, проте кошти у розмірі 20000,00 доларів США не повернув.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у матеріалах справи докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що розписка 08 лютого 2013 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів, порушення відповідачем умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, дійшов правильного висновку про те, що сума боргу з урахуванням 3 % річних (з 04 червня 2015 року по 15 червня 2016 року включно) та інфляційних втрат (з 01 липня 2015 року по 31 травня 2016 року), оскільки вимогу про повернення коштів ОСОБА_2 було направлено 27 травня 2015 року, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.