розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 24 січня 2019 року у складі судді Стасюка Р. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Нетішинської міської ради Хмельницької області, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Нетішинської міської ради Хмельницької області про визнання незаконним та скасування рішення Нетішинської міської ради Хмельницької області сьомого скликання № 34/1937 від 27 жовтня 2017 року "Про надання згоди на заміну орендаря за договором оренди землі від 09 березня 2005 року № 040574500027".

Позовну заяву мотивував тим, що 13 липня 2018 року він звернувся з заявою до Нетішинського міського голови Хмельницької області про вжиття заходів спрямованих на проведення земельних торгів з продажу права на оренду земельної ділянки № 6810500000:02:005:0657 та оренду земельної ділянки № 6810500000:02:005:0387 в зв`язку з бажанням отримати їх в оренду.

Листом Нетішинського міського голови Хмельницької області № М1170-10-559/2018 від 18 липня 2018 року йому було повідомлено про те, що його питання буде розглянуто на найближчому пленарному засіданні Нетішинської міської ради Хмельницької області.

12 вересня 2018 року він отримав копію рішення 44-ї сесії Нетішинської міської ради Хмельницької області 7-го скликання № 44/2958 від 07 вересня 2018 року, яким було відмовлено ОСОБА_1 у включенні до переліку земельних ділянок, які виставляються для продажу на аукціоні або права на які виставляються для такого продажу, земельної ділянки з кадастровим номером 6810500000:02:005:0657, площею 0,0021 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; земельної ділянки з кадастровим номером 6810500000:02:005:0387, площею 0,0057 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, у зв`язку з тим, що зазначені земельні ділянки перебувають у строковому платному користуванні фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .

У виконавчому комітеті Нетішинської міської ради Хмельницької області позивач дізнався, що в користування ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6810500000 :02:005:0387 було передано відповідно до рішення Нетішинської міської ради Хмельницької області № 34/1937 від 27 жовтня 2017 року.

Вважає вказане рішення незаконним, так як відповідачем надано згоду на заміну орендаря за договором оренди землі, на якій відсутній об`єкт нерухомого майна, без проведення земельних торгів, чим позбавлено позивача права взяти в них участь, а отже, таке рішення не було прийнято на підставі і в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Посилаючись на зазначене, просив суд задовольнити позовну заяву.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 24 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що оскаржуване рішення Нетішинської міської ради Хмельницької області прийнято в межах наданих повноважень та у встановленому законодавством порядку, є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, тобто до договору оренди землі від 09 березня 2005 року, який не припинив свою дію, внесено зміни, а саме замінено сторону - орендаря. Крім того, позивачем не обґрунтовано та не надано доказів щодо порушення його прав оскаржуваним рішенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Нетішинського міського суду Хмельницької області.

05 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що оскаржуваним рішенням міська рада не змінила умови договору оренди землі, а безпідставно змінила орендаря земельної ділянки, внаслідок чого ФОП ОСОБА_2 отримала в оренду земельну ділянку без проведення земельних торгів.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року Нетішинська міська рада Хмельницької області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 06 лютого 2004 року Нетішинська міська рада Хмельницької області та ФОП ОСОБА_3 уклали договір оренди земельної ділянки, за яким орендодавець передав орендарю в строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 0,0057 га для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, розташовану на АДРЕСА_1, який зареєстрований у державному реєстрі 10 лютого 2005 року за № 040474500010, із подальшими додатковими угодами до цього договору (а. с. 20 - 40).

Згідно договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1162, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила торгівельний павільйон (а. с. 68)

ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 звернулись зі спільною заявою на адресу Нетішинської міської ради Хмельницької області, в якій відповідно до вимог статей 512 - 523 ЦК України вказали про те, що вважають за доцільне провести заміну сторони орендаря та просили надати дозвіл на внесення змін до договору оренди землі, а саме, провести заміну сторони орендаря.

Рішенням Нетішинської міської ради Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року № 34/1937 вирішено: надати згоду на заміну орендаря за договором оренди землі від 09 березня 2005 року № 040574500027 замінивши орендаря ФОП ОСОБА_3 на орендаря ФОП ОСОБА_2 у зв`язку з переходом до останньої права власності на торгівельний павільйон, що розташований на орендованій земельній ділянці на АДРЕСА_1, площею 0,0057 га (кадастровий номер 6810500000:02:005:0387), згідно з договором купівлі-продажу від 09 жовтня 2017 року; перевести до ФОП ОСОБА_2 всі права та обов`язки за договором оренди землі від 09 березня 2005 року № 040574500027, зі змінами, внесеними додатковими договорами (угодами) від 13 квітня 2006 року; від 08 серпня 2007 року; від 16 вересня 2008 року; від 09 червня 2009 року № 130; від 31 травня 2012 року № 068; від 12 лютого 2014 року № 139; від 27 квітня 2015 року № 415 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 протягом одного місяця з дня прийняття даного рішення укласти угоду до договору оренди землі № 040574500027 від 09 березня 2005 року щодо заміни сторін за вказаним договором та провести її державну реєстрацію у порядку, передбаченому чинним законодавством (а. с. 10).

04 грудня 2017 року між Нетішинською міською радою Хмельницької області, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 укладено додатковий договір (угода) № 594 до договору оренди земельної ділянки № 040574500027 від 09 березня 2005 року про заміну орендаря ФОП ОСОБА_3 на орендаря ФОП ОСОБА_2 відповідно до рішення Нетішинської міської ради Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року № 34/1937 (а. с. 44).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (v015p710-04) у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

У постанові від 05 червня 2018 року, прийнятій у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає, зокрема, незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом врахований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 756/5080/14-ц (провадження № 14-277цс19), згідно з яким рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що будь-які докази щодо порушення прав позивача на час прийняття рішення Нетішинської міської ради Хмельницької області сьомого скликання № 34/1937 від 27 жовтня 2017 року відсутні, дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська