розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Кулікової С. В.,

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") на постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Позов мотивовано тим, що 31 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та відповідачкою було укладено кредитний договір № 11191648000, номер якого в подальшому відповідно до додаткової угоди № 1 від 04 лютого 2009 року було змінено на № 11191648001, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000 доларів США з розрахунку 12,2% річних за користування кредитом на строк до 31 липня 2028 року.

В подальшому ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги за вказаним кредитним договором на підставі укладеного з АКІБ "УкрСиббанк" договору про передачу активів та кредитних зобов`язань.

В забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки № 60168 від 31 липня 2007 року, відповідно до якого відповідачка передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.

Станом на 30 червня 2015 року позичальником умови кредитного договору не виконано.

Посилаючись на викладене та уточнивши позов, позивач просив суд в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованності за кредитним договором у розмірі 4 107 871,43 грн, з яких: сума заборгованності за кредитом - 1 954 883,28 грн, сума заборгованості за відсотками -1 732 158,31 грн, пеня - 393 177,18 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 1 667 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 25 985,66 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, яка складається з двох житлових кімнат загальною площею 46,9 кв. м, жилою площею 28,10 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого Приватним нотаріусом КМНО Івановою Л. М. 31 липня 2007 року, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 31 липня 2007 року, шляхом визнання права власності та визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором № 11191648000 від 31 липня 2007 року у розмірі 4 107 871,43 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11191648000 від 31 липня 2007 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 60168 від 31 липня 2007 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, визначивши відмінний від заявленого позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, заявляючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно, позивач не врахував положення укладеного договору іпотеки, а також те, що вказаний спосіб захисту є позасудовим.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій належним чином не дослідив усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахував доводи заявника та не надав оцінку поданим ним доказам.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

16 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 31 липня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11191648000, відповідно до п. 1.1. якого банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти /кредит/ в іноземній валюті, долар США в сумі 100 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 505 000 грн за курсом НБУ на день укладення Договору, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти /кредит/ та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі.

Згідно з п. 1.2.2. зазначеного Договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору /якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток № 1 до Договору/, але в будь-якому випадку не пізніше 31 липня 2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього Договору та/або згідно умов відповідної угоди Сторін.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором, 31 липня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" /Іпотекодержатель/ та ОСОБА_1 /Іпотекодавець/ укладено Договір іпотеки № 60168 /зі змінами/, згідно умов якого Іпотекодавець передає у іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею - 46,90 кв.м, житловою площею - 28,10 кв.м, що належить Іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 5.1. вказаного Договору, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки:

- передачу Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку";

- право Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-прождажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до виписки з якого та витягу з Додатку № 1 відступлено право вимоги до боржника ОСОБА_1

14 липня 2015 року на адресу ОСОБА_1 направлено лист-вимогу щодо виконання зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до розрахунку банку, станом на 30 червня 2015 року, ОСОБА_1 умов кредитного договору в повному обсязі не виконано, заборгованість останньої за кредитним договором становить 4 107 871,43 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 1 954 883,28 грн, сума заборгованості за відсотками - 1 732 158,31 грн, пеня - 393 177,18 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 1 667 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 25 985,66 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України)

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку", яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

У свою чергу, статтею 37 Закону України "Про іпотеку", яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, на якийміститься посилання в оскаржуваному рішення апеляційного суду, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 21 березня 2018 року № 14-38цс18.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, крім того, вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Установлено, що у Договорі іпотеки № 60168 від 31 липня 2007 року сторонами узгоджено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, у відповідності до статті 37 Закону України "Про іпотеку", а також те, що у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя /абз. 2 частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку"/ даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет Іпотеки /пункт 5 "Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя"/.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо вказаних позовних вимог зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

При цьому переоцінка доказів у справі, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.