розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2016 року у складі судді Грицака Р. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Парандюк Т. С., Хома М. В., касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2010 року ПАТ АБ "Укргазбанк" (який є правонаступником ВАТ АБ "Укргазбанк") звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору між ВАТ АБ "Укргазбанк" і ОСОБА_1 від 08 листопада 2007 року № 112, банк надав останньому кредитні кошти в сумі 16 871 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних до 06 листопада 2014 року. Для забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 08 листопада 2007 року № 51. Відповідач не виконував умови договору та у встановлений договором строк кредит не повернув, внаслідок чого станом на 21 грудня 2015 року заборгованість за даним договором становила 24 263,53 дол. США та 552 117,96 грн пені, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 13 727,50 дол. США, прострочена заборгованість за процентами 10 536,03 дол. США, 353 940,51 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та 198 177,45 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів.

Оскільки відповідачі добровільно борг не погашають позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь позивача вищевказану суму боргу, а також судовий збір в сумі 1 253,15 грн.

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк" про визнання кредитного договору від 08 листопада 2007 року № 112 недійсним. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що заяву позичальника-фізичної особи від 17 жовтня 2007 року на отримання кредиту у ВАТ АБ "Укргазбанк" від імені ОСОБА_1, спірний кредитний договір від 08 листопада 2007 року № 112 та договір застави від 08 листопада 2007 року він не підписував, кошти зазначені в позовній заяві не отримував та коштів на погашення кредиту не вносив. Також, він не писав заяву про надання кредиту, а відсутність її оригіналу в банку свідчить про те, що за наданням кредиту він не звертався. Вважає, що кредит отримав ОСОБА_2, підробивши його підписи на документах, пов`язаних з видачею кредиту та ввівши в оману банк. З приводу шахрайських дій ОСОБА_2 було розпочато кримінальне провадження.

Посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України просив визнати кредитний договір від 08 листопада 2007 року № 112 недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2016 року позов ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 112 в сумі 24 263,53 дол. США, 10 000,00 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту та 1 253,15 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором порушено права банку, які підлягають поновленню, а також ОСОБА_1 не довів факт непідписання ним договору чи підписання такого під впливом обману або помилки.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 квітня 2016 року в частині задоволення позову ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано і постановлено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року задоволено частково касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк". Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року в частині вирішення первісного позову ПАТ АБ "Укргазбанк" скасовано з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2016 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості змінено.

Позов ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в користь ПАТ АБ "Укргазбанк"заборгованість за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 112 в сумі 13 514,47 дол. США та 4 425,48 грн пені.

Стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ОСОБА_1 765,05 грн судових витрат, пов`язаних з переглядом справи апеляційним судом.

В решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що презумпція правомірності правочину ОСОБА_1 не спростована, що стверджується наявністю в матеріалах справи рішення суду (що набрало законної сили) про відмову ОСОБА_1 в пред`явленому ним зустрічному позові про визнання кредитного договору недійсним, тому правильними є висновки суду щодо наявного в нього обов`язку з повернення коштів за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк".

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ПАТ АБ "Укргазбанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення першої інстанції.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

05 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, яка подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було перевірено чи відбулось звернення стягнення на предмет застави. Судом першої інстанції не було досліджено первинної бухгалтерської документації на підтвердження видачі готівки саме ОСОБА_1 .

Касаційна скарга ПАТ АБ "Укргазбанк" мотивована тим, що сторони вільні в укладанні договору та визначення умов договору, пунктами договору сторони погодили сплату процентів за користування коштами до дня фактичного повернення позики, однак на вказані доводи суд апеляційної інстанції не звернув увагу.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2019 року ПАТ АБ "Укргазбанк" надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначало, що рішення суду першої інстанції прийнято з відповідністю до норм матеріального права, висновки до яких прийшов суд є такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 08 листопада 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" (правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк") і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 16 871,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на строк до 06 листопада 2014 року. Мета кредитування придбання автомобілів ЗАЗ, модель TF699P, 2007 року випуску в кількості 2 штуки (т. 1 а. с. 108).

Відповідно до пункту 3.3.3 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість по кредиту щомісячними платежами, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту в розмірі не менше 1/84 від суми отриманого кредиту, що становить 200,84 дол. США.

Згідно з пунктом 3.1.10 кредитного договору процентна ставка на залишок простроченої заборгованості нараховується, виходячи з 13,5 % річних, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості (т. 1 а. с. 108).

У відповідності до пункту 5.3 кредитного договору за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1 % річних від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах позовної давності (т. 1 а. с. 109).

Відповідно до пункту 5.8 строк позовної давності за кредитним договором встановлено сторонами в три роки, в тому числі до вимог з повернення кредиту, процентів, пені, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору (т. 1 а. с. 110).

Згідно договору застави від 08 листопада 2007 року, укладеного між ВАТ АБ "Укргазбанк"(заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець), з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 112, ОСОБА_1 передав в заставу банку належні йому на праві власності автомобіль марки ЗАЗ, модель TF699P, 2007 року, державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль марки ЗАЗ, модель TF699P, 2007 року, державний номерний знак НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 103).

08 листопада 2007 року на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ВАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 51, за умовами якого у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором позичальник і поручитель несуть солідарну відповідальність (т. 1 а. с. 101).

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором 25 січня 2010 року позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 були направлені листи-претензії з вимогою дострокової сплати до 10 лютого 2010 року усієї суми заборгованості, які залишилися без реагування.

01 березня 2010 року ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а. с. 25 - 28).

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29 квітня 2010 року позов ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 15 340, 55 дол. США та 5 380, 68 грн пені. Вирішено питання щодо судових витрат (т. 1 а. с. 39, 40).

23 серпня 2013 року за заявою ОСОБА_1 розпочато кримінальне провадження з приводу вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (заволодіння шляхом обману коштами на суму 120 000,00 грн) (т. 1 а. с. 7).

14 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення (т. 1 а. с. 3, 4).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 12 червня 2014 року заочне рішення в даній справі скасовано й справу призначено до розгляду в загальному порядку (т. 1 а. с. 64).

Допитаний як потерпілий у межах досудового розслідування, ОСОБА_1 визнав обставини отримання ним грошових коштів за кредитним договором, проте послався на те, що фактично кредит отримав ОСОБА_2 та використав його на власний розсуд (т. 1 а. с. 148, 149).

Допитаний як свідок у межах досудового розслідування, ОСОБА_2 визнав обставини отримання ним грошових коштів за кредитним договором, оформленим на ОСОБА_1, для придбання двох автомобілів (т. 1 а. с. 152, 153).

Згідно висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - ТВ КНДІСЕ) Заблоцького І. Є. від 26 червня 2015 року № 142/143/15-22, підписи від імені ОСОБА_1 у заяві позичальника-фізичної особи від 17 жовтня 2007 року на отримання кредиту у ВАТ АБ "Укргазбанк", у кредитному договорі від 08 листопада 2007 року № 112, в договорі застави від 08 листопада 2007 року та додатку № 1 до спірного кредитного договору виконані самим ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 225 - 228).

Заявка позичальника ОСОБА_1 на отримання кредиту 17 жовтня 2007 року знищена банком 23 червня 2014 року у зв`язку з закінченням строку зберігання, про що складено акт № 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції (у незміненій апеляційним судом частині) та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (статті 525, 526 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи те, що останнє погашення заборгованості мало місце 09 лютого 2011 року, наявні підстави вважати, що зобов`язання з повернення коштів за кредитним договором позичальником не виконувались належним чином (т. 2 а. с. 14).

Відповідно до частини другої статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Укладеним між ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договором поруки передбачено солідарну відповідальність боржника і поручителя.

Презумпція правомірності правочину ОСОБА_1 не спростована, що стверджується наявністю в матеріалах справи рішення суду (що набрало законної сили) про відмову ОСОБА_1 в пред`явленому ним зустрічному позові про визнання кредитного договору недійсним, тому правильним є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявного в нього обов`язку з повернення коштів за кредитним договором.

Доводи ОСОБА_1 про недоведеність позивачем виключно первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (платіжними дорученнями, меморіальними ордерами, розписками, чеками тощо) факту отримання ним кредиту, а також посилання на невідповідність вимогам закону (пункт 676 додатку до постанови правління Національного банку України від 01 грудня 2004 року № 601, якою затверджено перелік документів, що утворюються в діяльності Національного банку та банків України із зазначенням строків зберігання) дій банку, пов`язаних із знищенням документів з видачі кредиту за спірним кредитним договором є необґрунтованими, оскільки вказані доводи спростовуються іншими наявними в матеріалах справи письмовими доказами, виписками по рахунку, які підтверджують факт здійснення операцій з видачі та погашення кредиту в сукупності з іншими наявними письмовими доказами: листами, адресованими ТОВ "Тернопільавто" й актами прийому-передачі ОСОБА_1 автомобілів, на придбання яких видавався кредит; фактом реєстрації автомобілів на ім`я ОСОБА_1 .

Крім цього, обставини отримання грошових коштів відповідач ОСОБА_1 визнавав і будучи допитаним, як потерпілий, в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження, розпочатого за його заявою з приводу шахрайських дій ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 148, 149).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що твердження ОСОБА_1 стосовно неотримання ним кредиту з посиланням на матеріали кримінального провадження і як наслідок відсутність у нього обов`язку повертати кошти є безпідставними, оскільки, на час розгляду вказаної справи відсутні належні, допустимі й достатні докази (відповідний вирок суду чи постанова про закриття з нереабілітуючих підстав кримінального провадження відносно ОСОБА_2 ). Наявність вказаних доказів матиме правовим наслідком відшкодування ОСОБА_1, як потерпілому в кримінальному провадженні заподіяної внаслідок вчинення злочину шкоди, а не відмову в позові про стягнення кредитної заборгованості за дійсним на час розгляду справи договором кредиту.

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що транспортні засоби, на придбання яких був отриманий кредит, ніколи не перебували в його користуванні й ним не реєструвалися є необґрунтованими, оскільки саме ОСОБА_1 згідно реєстраційних документів є власником вказаних автомобілів, й будучи наділеним правом розпорядження такими на власний розсуд, він вправі, як передавати їх у користування будь-яким іншим особам, так і витребовувати належне йому майно з незаконного користування інших осіб.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Направивши позичальнику відповідну вимогу, банк в односторонньому порядку згідно з умовами кредитного договору та вимогами частини другої статті 1050 ЦК України використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, оскільки змінив строк виконання основного зобов`язання з 06 листопада 2014 року (встановлений кредитним договором) на 10 лютого 2010 року (зазначений у письмовій вимозі про повернення кредиту та процентів за його користування в повному обсязі). У зв`язку з цим, після спливу строку кредитування, тобто після 10 лютого 2010 року банк не вправі був нараховувати відсотки за кредитним договором.

Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), а також у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 610/1440/14-ц (провадження № 61-18394св18), від 15 січня 2020 року в справі № 1522/6244/12 (провадження № 61-8540св18).

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що розмір заборгованості, що підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача з урахуванням наявного в матеріалах справи розрахунку станом на визначену позивачем дату виконання відповідачами такого зобов`язання в повному обсязі згідно надісланої письмової вимоги (10 лютого 2010 року), складає 13 514,47 дол. США (т. 2 а. с. 73 - 75). Беручи до уваги відомості щодо нарахування пені, правильним є висновок про стягнення на користь позивача 4 425,48 грн пені (т. 2 а. с. 75).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права у справі.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська