розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 серпня 2018 року у складі судді Микитина В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення спадкоємців другої черги від права на спадкування за законом, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом за спадкоємцем третьої черги.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому просила усунути останніх як спадкоємців другої черги від права на спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, змінити черговість одержання права на спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 та визнати за нею як спадкоємцем третьої черги право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сколе Львівської області помер племінник позивача - ОСОБА_4, який проживав одиноко. За життя ОСОБА_4 заповіту не складав, хоча йому належало право власності на квартиру, розташовану у АДРЕСА_2 і таке право спадкодавця підтверджується відповідним правовстановлюючим документом. Вона як тітка спадкодавця є спадкоємцем за законом третьої черги і строк на подання заяви про прийняття спадщини за законом не пропустила. У той же час відповідачі як рідні брат та сестра спадкодавця є спадкоємцями за законом другої черги. Відповідач ОСОБА_2 також у встановлений законом строк подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті брата, а відповідач ОСОБА_3 у встановленому порядку відмовився від прийняття спадщини після смерті брата на користь відповідача ОСОБА_2 . Відповідачі ніколи не навідували спадкодавця, не цікавилися його життям, а займалися виключно собою та своєю сім`єю. ОСОБА_4 з дитинства проживав разом із позивачем, часто хворів, а його доглядом займалася виключно позивач та члени її сім`ї. Останні одинадцять років ОСОБА_4 в силу свого стану здоров`я, перебував у важкому фізичному стані, не міг себе обслуговувати та потребував сторонньої допомоги, так як не міг самостійно пересуватися. Свого часу йому було присвоєно інвалідність третьої групи, згодом - другої групи, а з 2006 року - першої групи загального захворювання (по зору). Вона власними коштами купувала ліки своєму племіннику, допомагала йому у пересуванні та відвідуванні аптеки, лікарів тощо, допомагала з прибиранням та готуванням їжі, доглядала його присадибну земельну ділянку, яку використовувала для городництва. У свою чергу, відповідачам було добре відомо про безпорадний стан їх брата, однак жодних заходів для надання будь-якого виду допомоги вони не вживали, братом не цікавилися. За таких обставин позивач вважала, що є усі підстави усунути відповідачів від спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, змінити черговість такого спадкування та визнати право на спадкування за позивачем, як спадкоємцем третьої черги. У зв`язку з вказаним, позивач за захистом своїх спадкових прав була змушена звертатися до суду із даним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 23 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог, зокрема, про свідоме ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_4 у зв`язку із його безпорадним станом, а також того, що спадкодавець ОСОБА_4, маючи офіційно призначеного доглядальника та отримуючи додаткову допомогу позивача, потребував саме допомоги відповідача ОСОБА_2, що могло б бути підставою для усунення від права на спадкування. У свою чергу відмова у позові у наведеній частині має наслідком відмову у позові і у решті позовних вимог, зокрема про зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом за спадкоємцем третьої черги, оскільки такі позовні вимоги є похідними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Сколівського районного суду Львівської області.

20 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що рішення суду не містить оцінки пояснень свідків в частині підтвердження ненадання ОСОБА_2 допомоги спадкодавцеві. Заявник вказує, що факт ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю є доведеним, оскільки встановлено, що допомогу спадкодавцю надавала інша особа. Необхідний догляд, піклування та допомогу спадкодавцю надавала саме ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 51 рік у м. Сколе Львівської області помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 11 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції у Львівській області (т. 1 а. с. 9).

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Сколівської міської ради Львівської області від 11 березня 2014 року № 6 ОСОБА_4 був зареєстрованим у АДРЕСА_2 та проживав один (т. 1 а. с. 8).

Зазначена вище квартира належала ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 1999 року, укладеним та зареєстрованим у встановленому порядку (т. 1 а. с. 10).

За життя спадкодавець ОСОБА_4 заповіту не складав.

13 листопада 2015 року Сколівською державною нотаріальною конторою Львівської області здійснено реєстрацію спадкової справи після смерті спадкодавця ОСОБА_4 (а. с. 12).

Із заявами про прийняття спадщини у визначені законом строки та порядку звернулася спершу відповідач ОСОБА_2 як рідна сестра спадкодавця, а згодом і позивач як тітка спадкодавця. Відповідач ОСОБА_3 своєю заявою від 30 червня 2016 року відмовився від спадщини після смерті брата (т. 1 а. с. 92, 101, 105).

Відповідно до спадкової справи № 200/2015 спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 немає, спадкоємцями другої черги за законом після його смерті є обоє відповідачів, як рідні брат та сестра, а спадкоємцем третьої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є позивач, як його тітка (т. 1 а. с. 91 - 105).

Згідно із довідкою Управління соціального захисту населення Сколівської районної державної адміністрації Львівської області від 28 серпня 2017 року № 328 у період з 30 вересня 2013 року до 10 серпня 2015 року, тобто по день смерті, за спадкодавцем ОСОБА_4 здійснювався догляд громадянином ОСОБА_5, який отримував компенсацію фізичній особі, що надає послуги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 558 від 29 квітня 2004 року (558-2004-п) (т. 1 а. с. 169).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Статтею 1263 ЦК України визначено, що спадкоємцями третьої черги є рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто рідні (повно рідні або неповно рідні) брати та сестри батьків спадкодавця. Племінники не належать до спадкоємців за законом третьої черги, а спадкують за правом представлення, рівно як і діти рідного дядька та тітка спадкодавця, тобто двоюрідні брати та сестри спадкодавця.

Стаття 1259 ЦК України регулює черговість спадкування за законом, зокрема: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині (частина перша статті 1259 ЦК України).

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).

Отже, черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (частина перша статті 1259 ЦК України), або на підставі рішення суду (частина друга статті 1259 ЦК України).

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

У зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.

Зміна черговості спадкування лише надає право спадкоємцю наступної черги на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а не визнає його спадкоємцем цієї черги. Отримавши право на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги, такий спадкоємець вважається спадкоємцем тієї черги, до якої він належить відповідно до статей 1261- 1265 ЦК України.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Згідно частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, щодо ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності не підтверджено відповідними доказами, тому відповідач ОСОБА_2, як спадкоємець не може бути усунута від спадкування за законом після смерті її брата.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська