розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та зобов`язання вчинити дії.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що у 2017 році відповідач звернулась із позовом до неї про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 . В позовній заяві ОСОБА_2 серед іншого зазначила: "відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали мені, ОСОБА_2, погрожувати в т. ч. фізичною розправою, підпалом, тощо".

На думку позивача, такі твердження мають наслідком зміну морального ставлення суспільства до неї і це завдає шкоди її репутації як вчителя та особистості загалом, оскільки справляє враження на суспільство, переконуючи його в тому, що вона вчинила неправомірно, зневажаючи закон.

Позивач просила визнати вищевказану інформацію, поширену в позовній заяві, недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, поширену відносно неї, шляхом оголошення у судовому засіданні по справі № 441/1032/17 про те, що інформація "відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали мені, ОСОБА_2, погрожувати в т. ч. фізичною розправою, підпалом, тощо" є недостовірною та не відповідає дійсності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 10 жовтня 2018 року в складі судді Перетятько О. В. позов задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що не відповідає дійсності інформацію відносно ОСОБА_1, поширену в позовній заяві по справі № 441/1032/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, а саме що "відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали мені, ОСОБА_2, погрожувати в т. ч. фізичною розправою, підпалом, тощо". Зобов`язано відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом оголошення в судовому засіданні по справі № 441/1032/17 про те, що ця інформація, а саме, що "відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали мені, ОСОБА_2, погрожувати в т. ч. фізичною розправою, підпалом, тощо" є недостовірною та не відповідає дійсності.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_1 640,00 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в суді знайшло підтвердження поширення недостовірної інформації, яке має бути спростоване відповідачем. Конфлікт між сторонами мав місце, однак погрози та інші висловлювання були вчинені не ОСОБА_1, а її чоловіком, а отже інформація поширена в позовній заяві стосовно ОСОБА_1 є недостовірною, а відтак вимагає спростування.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 10 жовтня 2018 року скасовано та постановлено нове судове рішення яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та зобов`язання вчинення дій.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 960,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не підлягають розгляду судами позови про спростування інформації, яка містилася в наданих суду поясненнях та оцінювалася при ухваленні судового рішення. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Городоцького районного суду Львівської області.

01 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не пред`явлено жодного доказу про висловлювання позивачем погроз.

У касаційній скарзі зазначається, що апеляційний суд недоречно застосував постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_4 пред`явила позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом в будинку по АДРЕСА_1 .

При цьому, коли ОСОБА_4 запропонувала відповідачам в цій справі добровільно в досудовому порядку вирішити спір, а саме знятись з реєстрації в належному їй будинку, вони виявили свої заперечення спричинивши конфлікт, а саме погрожували підпалом будинку, що є предметом спору, фізичною розправою.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 з приводу дій відповідача і її чоловіка зверталась до правоохоронних органів із заявою в якій теж вказувала, що родичі погрожували підпалом будинку та фізичною розправою.

В позовній заяві про визнання осіб такими, що втратили право на житло, в якості мотивів і доказів того, що відповідачі відмовляються добровільно знятись з реєстрації повідомила про конфлікт, який був із відповідачами з приводу спірного будинку та проживання в ньому та під час якого вчинялись погрози.

Городоцьким районним судом Львівської області 31 травня 2018 року винесено рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено повністю, визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на проживання в житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року вказане рішення залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

' 'p' Конституція України (254к/96-ВР) визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (стаття 3, 28). Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони порядку з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

За правилами частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Аналогічний правовий висновок зазначено в постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункт 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").

Згідно із частинами четвертою, сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Вказаний правовий висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц (провадження № 61-19243св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 332/293/17 (провадження № 61-40369св18).

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.

Зазначений правовий висновок відображений у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року у справі № 464/4433/15-ц (провадження № 61-26281св18).

Отже, вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

При визначені необхідності втручання у право на висловлювання, суд аналізує нагальну суспільну потребу, пропорційність та доречність і достатність обґрунтування цього втручання з боку національних органів. Втручання потрібно оцінювати в цілому, враховуючи статус позивача і відповідача, зміст критичних коментарів, контекст та спосіб, у який вони були оприлюднені.

Отже, доводи скаржника не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду апеляційної інстанції, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині його судового рішення, та зводиться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права у справі. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська