розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник Ярмусь Віктор Дмитрович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року у складі судді Черніцької І. М., постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 29 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В.,

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Ярмусь В. Д., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2018 року, постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 29 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК (1618-15) України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега"(далі -ТОВ "Факторингова компанія "Омега"), треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Р. Т., Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, про визнання недійсними договору іпотеки та договорів купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що 15 січня 2007 між ТОВ "Нечипорук Транспорт Сервіс" та ВАТ "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", укладено кредитний договір. 17 січня 2007 року, її чоловік ОСОБА_2 передав в іпотеку банку нерухоме майно - домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно набуто ними у шлюбі із ОСОБА_2 .

На день укладення оспорюваного договору іпотеки позивачка також перебувала в шлюбі із ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що як дружина та співвласниця домоволодіння не надавала письмової згоди для укладення зазначеного іпотечного договору.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просилавизнати недійсним іпотечний договір та, як похідні, договори купівлі-продажу, які укладені між ТОВ "Факторингова компанія "Омега" та ОСОБА_3, предметом яких є ідеальні частини єдиного домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного судуТернопільської області від 24 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що існують належні та допустимі докази наявності заяви ОСОБА_1, якою позивачка дає згоду на передачу її чоловіком в іпотеку нерухомого майна, що знаходиться на АДРЕСА_1, посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюком І. Л. 15 січня 2007 року та зареєстрована за № 428.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 29 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник Ярмусь В. Д., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що під час підписання договору іпотеки 17 січня 2007 року банк, ОСОБА_2 та приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Денисюк І .М. знали про те, що спірне будинковолодіння перебуває в спільній сумісній власності, оскільки у паспорті ОСОБА_2 наявна відмітка про зареєстрований шлюб з нею. Це, на думку заявника, свідчить про те, що сторони діяли недобросовісно, з метою уникнення отримання згоди на передачу майна в іпотеку.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Факторингова компанія "Омега" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

13 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у вказаному складі суддів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 27 жовтня 1984 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Титульним власником домоволодіння на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, відповідно до свідоцтва про право власності від 20 серпня 2004 року.

15 січня 2007 року між ВАТ "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ТОВ "Нечипорук Транспорт Сервіс", в особі директора Нечипорука А. М., укладено кредитний договір №3/К, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 000 000 євро на придбання та сервісне обслуговування транспортного обладнання, із сплатою 12 % річних за користування коштами, із кінцевим терміном повернення кредиту до 13 січня 2012 року.

В наступному термін дії кредитного договору продовжено до 14 січня 2017 року, згідно із договорами про внесення доповнень до іпотечного договору.

17 січня 2007 року між банком та ОСОБА_2, на забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору, укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюком І. Л., який зареєстровано в реєстрі за № 558, згідно з яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку будинковолодіння на АДРЕСА_1 .

Установлено, що Державний нотаріальний архів Тернопільської області листом № 257/01-14 повідомив, що заява ОСОБА_1, якою остання дає згоду на передачу в іпотеку нерухомого майна, яке знаходиться на АДРЕСА_1, посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюком І. Л. 15 січня 2007 року та зареєстрована за № 428.

26 травня 2016 року між ТОВ "Факторингова компанія "Омега" (до якого перейшло право вимоги за іпотечним договором від 17 січня 2007 року) як іпотекодержателем за іпотечним договором, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені, та ОСОБА_3 укладено два договори купівлі-продажу по Ѕ частині будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 .

Вказані договори посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусак Р. Т., за реєстровим № 756 та № 755.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України (435-15) зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Установлено, що позивачці та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної власності належало домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зміст вищевказаних норм засвідчує, що відсутність згоди одного із співвласників - подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Зазначений правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у якій Велика Палата відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Державний нотаріальний архів Тернопільської області листом № 257/01-14 повідомив, що заява ОСОБА_1, якою остання дає згоду на передачу її чоловіком ОСОБА_2 в іпотеку нерухомого майна, яке знаходиться на АДРЕСА_1, посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюком І. Л. 15 січня 2007 року та зареєстрована за № 428.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б поставили під сумнів відповідь Державного нотаріального архіву про наявність вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення підпису ОСОБА_1 на заяві від 15 січня 2007 року.

При цьому суди вірно прийняли до уваги наявність в матеріалах справи копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 15 січня 2007 року, якою остання дає згоду на передачу в іпотеку спірного нерухомого майна, реєстровий номер якої співпадає з номером, який зазначений у вказаній відповіді Державного нотаріального архіву.

Доводи позивача про те, що сторони діяли недобросовісно з метою уникнення отримання згоди на передачу майна в іпотеку, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) свідчить, що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Позовні вимоги про визнання недійсними укладених 26 травня 2016 року між ТОВ "Факторингова компанія "Омега" як іпотекодержателем за іпотечним договором, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені, та ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу спірного домоволодіння є похідними від позовних вимог про визнання недійсним іпотечного договору та їх законність позивачкою не спростована.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.