08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чумаківської сільської ради, Дніпропетровської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності в порядку спадкування.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3, внаслідок смерті якої відкрилася спадщина.

У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Однак, постановою від 19 червня 2015 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину спадкового майна у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

З урахуванням викладених обставин просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на Ѕ частину земельної ділянки, що розташована на території Чумаківської сільської ради площею 4,20 га, кадастровий номер 1221488000:07:016:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; на Ѕ частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що складається: літ. "Д-1" - житловий будинок загальною площею 91,1 кв.м, житловою площею - 44 кв.м, допоміжною площею - 47,1 кв.м, літ. "А, В" - сарай, літ. "Г, Ж" - убиральні, літ. "Е" - душ, літ. "Б" - погріб, № 1, 2 - колодязі, розташований на земельній ділянці площею 0,2584 га; на Ѕ частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, який складається: літ. "А-1" - житловий будинок, загальною площею 49,2 кв.м, житловою площею 37,4 кв.м, допоміжною площею 11,8 кв.м, літ. "Б" - літня кухня площею 11,1 кв.м, літ. "В" - сарай площею 9,2 кв.м, літ. "Г" - сарай площею 9,2 кв.м, літ. "Е" - сарай площею 9,2 кв.м, літ. "Д" - гараж площею 31,9 кв.м, літ. "Ж" - уборна, літ. "З" - душ площею 4 кв.м, №1-6 - огорожа, літ. "К" - колодязь, літ. "І" - мостіння, розташовані на земельній ділянці площею 0,1471 га; на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1471 га для обслуговування житлових будівель та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Чумаківської сільської ради, Дніпропетровської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності в порядку спадкування - задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину земельної ділянки, що розташована на території Чумаківської сільської ради площею 4,20 га, кадастровий номер 1221488000:07:016:0001 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; на Ѕ частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що складається: літ. "Д-1" -житловий будинок загальною площею 91,1 кв. м., житловою площею - 44 кв.м, допоміжною площею - 47,1 кв.м, літ. "А, В" - сарай, літ. "Г, Ж" - убиральні, літ. "Е" - душ, літ. "Б" - погріб, № 1,2 - колодязі, розташований на земельній ділянці площею 0,2584 га; на Ѕ частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, який складається: літ. "А-1" - житловий будинок, загальною площею 49,2 кв.м, житловою площею 37,4 кв.м, допоміжною площею 11,8 кв.м, літ. "Б" - літня кухня площею 11,1 кв.м, літ. "В" - сарай площею 9,2 кв.м, літ. "Г" - сарай площею 9,2 кв.м, літ. "Е" - сарай площею 9,2 кв.м, літ. "Д" - гараж площею 31,9 кв.м, літ. "Ж" - уборна, літ. "З" - душ площею 4 кв.м, №1-6 - огорожа, літ. "К" - колодязь, літ. "І" - мостіння, розташовані на земельній ділянці площею 0,1471 га; на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1471 га для обслуговування житлових будівель та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач у встановлений законом строк звернувся у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, що є підставою для визнання за ним права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, так як іншої можливості оформити своє право на спадкування у нього немає.

Додатковим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2017 року вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Чумаківської сільської ради, Дніпропетровської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності в порядку спадкування відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Чумаківська сільська рада та Дніпропетровська міська рада є неналежними відповідачами у справі, оскільки належними відповідачами у справах про спадкування є інші спадкоємці (за їх наявності, як у даному випадку), а не орган місцевого самоврядування.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 грудня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, про що 18 березня 2014 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції складено відповідний запис № 446, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя, а саме - 30 серпня 2013 року, ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах.

Вказаний правочин було посвідчено 30 серпня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сизар О. А. та зареєстровано в реєстрі за № 549.

У встановлений законом строк ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Постановою від 19 червня 2015 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину спадкового майна.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

При таких обставинах у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, спадкоємцями за заповітом після смерті якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У встановлений законом строк як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 звернулися до державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

При цьому ОСОБА_2 у встановленому законом порядку від права на спадкування не усунена.

При таких обставинах, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що Чумаківська сільська рада та Дніпропетровська міська рада є неналежними відповідачами у справі, оскільки належними відповідачами у справах про спадкування є інші спадкоємці (за їх наявності, як у даному випадку), а не орган місцевого самоврядування.

Тлумачення статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Втім судом першої інстанції, в порушення статей 33, 130 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки. Тому апеляційний суд зробив обгрунтований висновок про відмову в задовленні позову.

Ураховуючи викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що Чумаківська сільська рада та Дніпропетровська міська рада є належними відповідачами у справі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд апеляційної інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, то рішення суду є законним і обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.