треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Ірина Миколаївна, Одеська міська прокуратура № 4, служба у справах дітей Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2018 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третіх осіб: ОСОБА_4, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Ірини Миколаївни, за участю Одеської міської прокуратури № 4, служби у справах дітей Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про розірвання договору дарування нерухомого майна.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

12 липня 2017 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, звернувшись до суду з вищевказаним позовом, після уточнення 09 жовтня 2017 року вимог, остаточно просили розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М. 19 вересня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 6684.

В обґрунтування зазначали, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року було скасовано рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2009 року, яким був визнаний дійсний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . На думку позивачів скасоване рішення суду було незаконно використане відповідачами на порушення їх конституційних прав на житло, шляхом укладання 19 вересня 2009 року договору дарування за яким ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 вказану вище квартиру.

Позивачі зазначали, що на час дарування квартири в ній були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1 та його син - ОСОБА_7, 2005 року народження, а відтак передача квартири є порушенням їх прав на житло. Позивачі вказували, що ОСОБА_3 не прийняла дарунок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не є сторонами договору дарування, а виключного випадку на розірвання договору за позовом не сторін договору не встановлено. Інші обставини, якими обґрунтовано вимоги, не стосуються предмета доказування. Суд проаналізував норми щодо строку позовної давності до вимог про розірвання договору, але в позові відмовив за безпідставністю вимог про розірвання договору.

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 липня 2019 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2018 року змінено в його мотивувальній частині та залишено без змін в його резолютивній частині.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про безпідставність позову є правильний, проте з мотивувальної частини рішення підлягають виключенню висновки суду першої інстанції щодо спливу строку позовної давності до вимоги про розірвання договору дарування, оскільки положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимогу, і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через порушення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Якщо суб`єктивне право чи інтерес відсутні, то не може йтися про позовну давність та визнання причин її пропущення поважними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Суворовського районного суду міста Одеси.

03 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявники вказують на безпідставність посвідчення нотаріусом договору дарування на підставі біржової угоди купівлі-продажу, визнаної дійсною рішенням суду, що полягає у позбавленні їхньої сім`ї права на житло.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_3 до Верховного Суду подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_5, 1950 року народження, та ОСОБА_4, 1948 року народження, є батьками ОСОБА_3, 1975 року народження, та ОСОБА_1, 1979 року народження.

Згідно договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (після зміни прізвища ОСОБА_3 ), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М. 19 вересня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6684, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_8 прийняла в дар трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Вказана квартира належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого товарною біржею "Одеська товарна біржа" 30 липня 1998 року за № 98.07-266, зареєстрованого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 04 серпня 1998 року у книзі № 298пр., на стор. 58, під № 316 (реєстраційний номер 27879117) (т. 1 а. с. 96 - 113).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 61 років (т. 1 а. с. 28).

ОСОБА_1, ОСОБА_2 пред`явили у 2017 році вимоги про розірвання договору дарування.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Договір дарування не може бути розірваний в односторонньому порядку, за деякими виключеннями, зокрема, передбаченими статтею 724 ЦК України та, якщо договір дарування виконується у момент його укладання.

Договір дарування зумовлюється особистими відносинами дарувальника і обдаровуваного та укладається з добрим ставленням до обдаровуваного, а тому містить особливі правила його розірвання, що не застосовуються до інших договорів. Загальною підставою для такого розірвання правочину є злісна невдячність обдаровуваного. Це обумовлено також і тим, що законом не може бути передбачено морального обов`язку для обдарованого, спрямованого на вдячність та повагу до дарувальника.

Проте законом встановлені певні правові підстави розірвання договору дарування - у випадку вчинення обдаровуваним протиправних та аморальних дій відносно особи дарувальника.

Правова характеристика умисного злочину надається статтею 24 КК України (злочин вважається умисно вчиненим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел), або хоча і не бажала, але свідомо припускала їх настання (непрямий умисел).

Злочин сам по собі є аморальним явищем. Тому вчинення злочину має тягнути настання цивільно-правових наслідків. Такими наслідками закон визначає розірвання договору дарування, предметом якого є нерухоме майно.

У таких випадках дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. Законом чітко сформульовані умови (підстави) виникнення такого права у дарувальника, причому незалежно від того, чи був договір дарування укладений з обов`язком передати дарунок у майбутньому, чи дарунок вже був переданий дарувальником та прийнятий обдаровуваним.

У випадку смерті дарувальника, яка була спричинена умисними злочинними діями обдаровуваного - позбавленням життя дарувальника, право вимагати розірвання договору дарування одержують спадкоємці дарувальника.

Враховуючи викладене ОСОБА_5, як дарувальник мав право вимагати розірвання договору дарування, проте за життя не вимагав розірвання договору дарування квартири своїй дочці.

Наявність обставин, за яких ОСОБА_1 як спадкоємець померлого ОСОБА_5 набув би право вимагати розірвання договору дарування, укладеного його батьком, суди не встановили.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що судом першої та апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки, що правові підстави для розірвання договору дарування за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 відсутні.

Наявність інших судових рішень не впливає на вирішення вимоги про розірвання договору дарування, так як вони були прийняті судами щодо інших правовідносин; обставини, встановлені такими рішеннями, не мають преюдиційного характеру для вирішення спору про розірвання договору дарування.

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб`єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чи не зупинявся або не переривався строк давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.

У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє суб`єктивне цивільне право вимагати розірвання договору дарування.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судового збору

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відстрочено ОСОБА_1, ОСОБА_2 сплату судового збору у сумі 1 280 грн за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі судом касаційної інстанції.

Враховуючи, що касаційна скарга до задоволення не підлягає, відповідно до статті 141 ЦПК України вказану суму судового збору необхідно стягнути з скаржників в дохід держави в рівних частинах з кожного.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції з урахуванням постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 лютого 2018 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в дохід держави по 640 (шістсот сорок) грн 00 коп. судового збору з кожного за наступними реквізитами: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська