розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гаївщина-Агро" на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2019 року у складі судді Бондарь В. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Лобова О. А., Триголова В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Гаївщина-Агро" про визнання договорів оренди землі недійсними та витребування земельних ділянок.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Гаївщина-Агро" (далі - ТОВ "Гаївщина-Агро") про визнання договорів оренди землі недійсними та витребування земельних ділянок, посилаючись на те, що він є спадкоємцем за заповітом після своєї матері - ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 15 березня 2017 року він отримав свідоцтво про право на спадщину № 457 та свідоцтво про право на спадщину № 461 відповідно до якого успадкував земельну ділянку площею 1,87 га, що розташована на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, кадастровий номер 53226681500:00:002:0501, та земельну ділянку площею 1,87 га, що розташована на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, кадастровий номер 53226681500:00:002:0502.

Позивачу стало відомо, що 30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Гаївщина-Агро" укладено договори оренди землі, а саме земельної ділянки площею 1,87 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, кадастровий номер 53226681500:00:002:0501 та земельної ділянки площею 1,87 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, кадастровий номер 53226681500:00:002:0502, терміном на 10 років.

Проте, договори оренди землі від 30 грудня 2014 року з ТОВ "Гаївщина-Агро" ОСОБА_2 не укладала і не підписувала, передачу земельних ділянок згідно актів приймання-передачі земельної ділянки від 30 грудня 2014 року орендарю не здійснювала, участі при складанні актів визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що передаються в оренду ТОВ "Гаївщина-Агро", на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 30 грудня 2014 року не брала і підписи від її імені в зазначених договорах оренди землі, актах приймання передачі земельної ділянки та актах визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що передаються в оренду ТОВ "Гаївщина-Агро" на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області виконано не нею, а іншою особою.

Просив суд визнати недійсними договори оренди землі, укладені 30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Гаївщина-Агро", кадастровий номер земельної ділянки 53226681500:00:002:0501 та кадастровий номер земельної ділянки 53226681500:00:002:0502. Зобов`язати ТОВ "Гаївщина-Агро" повернути позивачу земельну ділянку площею 1,87 га, кадастровий номер 53226681500:00:002:0501, та земельну ділянку площею 1,87 га, кадастровий номер 53226681500:00:002:0502, що розташовані на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, цільове призначення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Стягнути з відповідача судовий збір та витрати пов`язані з проведенням експертизи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Гаївщина-Агро" про визнання договорів оренди землі недійсними та витребування земельних ділянок задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Гаївщина-Агро", кадастровий номер земельної ділянки 53226681500:00:002:0501. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Гаївщина-Агро", кадастровий номер земельної ділянки 53226681500:00:002:0502. Зобов`язано ТОВ "Гаївщина-Агро" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,87 га, розташовану на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 53226681500:00:002:0501. Зобов`язано ТОВ "Гаївщина-Агро" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,87 га, розташовану на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 53226681500:00:002:0502. Стягнуто з ТОВ "Гаївщина-Агро" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2 560 грн та витрати пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 2 250,24 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що договір оренди землі, укладений від імені ОСОБА_2, підписаний не нею, а іншою особою, тобто, спірний договір був укладений без її волевиявлення тому має бути визнаний недійсним відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ "Гаївщина-Агро", посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Лохвицького районного суду Полтавської області.

07 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що покійна ОСОБА_2 отримувала орендну плату за користування ТОВ "Гаївщина-Агро" спірними земельними ділянками. Судом першої інстанції було відмовлено в проведенні експертизи додаткових угод.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать земельна ділянка площею 1,87 га, що розташована на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 53226681500:00:002:0501, та земельна ділянка площею 1,87 га, що розташована на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 53226681500:00:002:0502.

Право власності на зазначені земельні ділянки у ОСОБА_1 виникло як у спадкоємця за заповітом після смерті його матері - ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 15 березня 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за № 457, та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 15 березня 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за № 461, а також витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83027173 від 21 березня 2017 року та № 83028198 від 21 березня 2017 року.

30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Гаївщина-Агро" укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_2 передала, а ТОВ "Гаївщина-Агро" прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,87 га, в тому числі ріллі 1,87 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, кадастровий номер 53226681500:00:002:0501, терміном на 10 років.

Також 30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Гаївщина-Агро" укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_2 передала, а ТОВ "Гаївщина-Агро" прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,87 га, в тому числі ріллі 1,87 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Васильківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, кадастровий номер 53226681500:00:002:0502, терміном на 10 років.

Згідно висновку експерта Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 116 від 16 березня 2018 року підписи від імені ОСОБА_2 в графах "Орендодавець" в чотирьох примірниках: договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, зареєстрованого між ОСОБА_2 (Орендодавець) та ТОВ "Гаївщина-Агро" в особі директора Рибака Володимира Івановича (Орендар), акту приймання передачі земельної ділянки та акту визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), додатках до вищевказаного договору, виконані не ОСОБА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, який є домовленістю двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 Закону).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже встановивши, що договір оренди землі, укладений від імені ОСОБА_2, підписаний не нею, а іншою особою, тобто, спірний договір був укладений без її волевиявлення, він має бути визнаний недійсним відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Гаївщина-Агро" про визнання договорів оренди землі недійсними та витребування земельних ділянок.

Отримання позивачем орендної плати не спростовує факт відсутності вільного волевиявлення останньої на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Аналогічна правова позиція зазначена в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 390/796/17, від 27 березня 2019 року у справі № 695/1751/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 371/636/16-ц.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська