розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чагарі" на постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Чагарі" (далі - ТОВ "Чагарі") звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення літ "К-1" (ряд 3, місце 10), площею 8,30 кв.м., по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М. Ю. 27 липня 2013 року.

Позов мотивовано тим, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на вищезазначене самочинно побудоване нежитлове приміщення, скасовано, тому не можуть існувати і продовжуватись правові наслідки, що випливають із договору дарування.

Порушення своїх прав обґрунтовує тим, що торгові приміщення по АДРЕСА_1 споруджувались на земельній ділянці, яка перебувала в оренді товариства, яке, власне, і здійснювало будівництво ринку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2017 року позов ТОВ "Чагарі" задоволено.

Визнано недійсним договір дарування нежитлового приміщення літ "К-1" (ряд 3, місце 10), площею 8,30 кв.м., по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М. Ю. 27 липня 2013 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ "Чагарі", місцевий суд виходив з того, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2014 року в справі № 442/2221/13-ц скасовано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року, яким визнано право власності, за ОСОБА_1 на самочинно побудоване нежитлове приміщення літ "К-1" (ряд 3, місце 10), площею 8,30 кв.м., по АДРЕСА_1 . Зазначене спростовує презумпцію правомірності укладеного в подальшому договору дарування щодо спірної нерухомості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ "Чагарі" відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову ТОВ "Чагарі", виходив з того, що ТОВ "Чагарі" самочинно, за відсутності дозвільних документів на орендованій земельній ділянці збудовано об`єкти ринку, одним з яких є спірне нежитлове приміщення. Крім того, на даний час позивач не є ні власником, ні користувачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, оскільки ділянка перебуває у комунальній власності та за договором оренди землі передана в оренду обслуговуючому кооперативу "Єдність разом". Таким чином, правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним за позовом ТОВ "Чагарі" немає, оскільки права та законні інтереси позивача цим договором не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2019 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ТзОВ "Чагарі" на постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року, в якій заявник, посилаючись на недотримання судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваним договором порушено права та інтереси ТОВ "Чагарі" і хоча позивач не був стороною договору, має право пред`являти вимоги про визнання такого договору недійсним, оскільки товариство мало у користуванні земельну ділянку, на якій знаходиться майно, що було відчужене за спірним договором, та здійснювало самочинне будівництво ринку.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 442/1257/16-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 липня 2013 року між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровуваним) укладено договір дарування нежитлового приміщення літ "К-1" (ряд 3, місце 10), площею 8,30 кв.м., по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М. Ю.

Право власності ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення визнано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року у справі № 442/2221/13-ц, яке в подальшому скасоване рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2014 року.

До визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно на підставі вказаного вище рішення суду, право власності на нього не було зареєстровано за жодною із сторін.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати

доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За приписами статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) (частина третя статті 331 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2014 року у справі № 442/2221/13-ц встановлено, що згідно з рішеннями Дрогобицької міської ради Львівської області від 18 травня 2001 року № 129 та від 10 жовтня 2002 року № 58 Мале приватне підприємство "Романтик" (далі - МПП "Романтик") надано в оренду земельну ділянку під будівництво торгового майданчику для торгівлі товарами по АДРЕСА_1 терміном на три роки. Згодом за рішенням органу місцевого самоврядування вказана земельна ділянка переоформлена на новоутворене ТОВ "Чагарі". Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області від 21 серпня 2003 року № 179 зобов`язано ТОВ "Чагарі" облаштувати торгівельний майданчик та ввести його в дію. Ухвалою Дрогобицької міської ради Львівської області від 06 жовтня 2003 року № 238 надано дозвіл ТОВ "Чагарі" на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,2415 га для облаштування торгового майданчика. Ухвалою Дрогобицької міської ради Львівської області від 27 грудня 2006 року № 188 надано у користування ТОВ "Чагарі" на умовах оренди земельну ділянку площею 4 626 кв. м, яка по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування ринку терміном на три роки. Строк оренди неодноразово продовжувався. Рішенням Дрогобицької міської ради Львівської області від 23 травня 2013 року № 1035 ТОВ "Чагарі" відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час звернення до суду з даним позовом позивач не був ні власником, ні користувачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, оскільки

така перебуває у комунальній власності та за договором оренди землі передана в оренду обслуговуючому кооперативу "Єдність разом".

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним за позовом ТОВ "Чагарі" немає, оскільки права та законні інтереси позивача цим договором не порушені.

Доводи касаційної скарги про те, що вказаним правочином порушені його права, є безпідставними, оскільки на час ухвалення оскаржуваного рішення земельна ділянка, на якій розміщено спірне приміщення, не перебувала у власності чи користуванні позивача, тому права та законні інтереси ТОВ "Чагарі" внаслідок укладення оспорюваного договору дарування не є порушеними.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 442/1248/16-ц (провадження № 61-14860св18).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує

суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді:	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко
	В. О. Кузнєцов