розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Циганка М. О. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Лакізи Г. П., Тагієва С. Р., Харечко Л. К.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2, третя особа - Прилуцька міська державна нотаріальна контора Чернігівської області, про визнання договору дарування квартири недійсним.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та просила визнати договори дарування квартири та гаража недійсними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відкритим акціонерним товариством "Будівельник" (далі - ВАТ "Будівельник") 23 січня 1998 року, їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Крім того, позивачу на праві приватної власності належав гараж НОМЕР_2, який розташований в автокооперативі "Нафтовик-2" в м. Прилуки Чернігівської області . Позивач, будучи особою похилого віку, та такою що потребує сторонньої допомоги, домовилася із відповідачем, лікарем, яка її відвідувала, що остання буде доглядати її та допомагати, натомість позивач складе заповіт щодо свого майна на користь відповідача. Після підписання 10 грудня 2016 року відповідних документів у нотаріуса Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області, відповідач з невідомих причин, не повертала позивачу документи на майно, тому позивач звернувшись до нотаріуса, дізналася, що 10 грудня 2016 року уклала договори дарування на квартиру та гараж, і на даний час не є їх власником.

Таким чином, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила визнати недійсними договори дарування квартири та гаража, оскільки за станом здоров`я та маючи похилий вік не могла усвідомити, що фактично безкоштовно віддала своє єдине житло, а відповідач скористалася її безпорадністю.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 13 грудня 2017 року позов задоволено; визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л. А. 10 грудня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 1-4700; визнано недійсним договір дарування гаража НОМЕР_2, який розташований в автокооперативі "Нафтовик-2" в м. Прилуки Чернігівської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л. А. 10 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 1-4703; вирішено питання про розподіл судових витрат; скасовано арешт указаної квартири, накладений ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 30 червня 2017 року у цивільному провадженні № 2-з/742/33/17 (єдиний унікальний №742/2011/17).

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач, укладаючи договори дарування квартири та гаража, неправильно сприймала фактичні обставини правочинів, вважала, що укладені договори встановлюють обов`язок відповідача здійснювати догляд за нею та допомогу, що вплинуло на її волевиявлення. Судами враховано, що позивач є особою похилого віку, за станом здоров`я потребує догляду та сторонньої допомоги; спірне житло у позивача єдине; не відбулася фактична передача майна відповідачу, позивач продовжує проживати в спірній квартирі та користуватися гаражем після укладення договорів дарування. Таким чином, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач вчинила оспорювані правочини під впливом помилки, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження цього, а суди в своїх рішеннях посилалися лише на пояснення позивача, які не підтверджені належними доказами.

Також посилається на те, що апеляційний суд допустив порушення принципу змагальності сторін. Так представник відповідача 11 грудня 2017 року направив на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 13 грудня 2017 року, яке отримане судом 13 грудня 2017 року. Указане клопотання також було направлене на електронну адресу суду 11 грудня 2017 року.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У березні 2018 року від представника позивача - ОСОБА_3, надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Від інших учасників справи заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком та одержує пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідач визнала, що за станом здоров`я позивач потребує медичної допомоги, яку позивачу і надавала відповідач ОСОБА_2, виконуючи свої професійні обов`язки як лікар.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23 січня 1998 року, виданого ВАТ "Будівельник" та довідки Комунального підприємства "Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 грудня 2016 року 34611491, витягу з рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 22 листопада 2016 року № 497 та довідки автогаражного кооперативу "Нафтовик-2" вбачається, що ОСОБА_1, на праві власності належав гараж НОМЕР_2 в автокооперативі "Нафтовик-2" у м. Прилуки Чернігівської області .

З договору дарування від 10 грудня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л. А. та зареєстрованого в реєстрі за №1-4700, убачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, передала безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок квартируАДРЕСА_1 . У зв`язку з похилим віком та хворобою дарувальника договір дарування посвідчено при виїзді додому за цією ж адресою.

Згідно з договором дарування від 10 грудня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-4703, ОСОБА_1 передала безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок гараж НОМЕР_2 в автокооперативі "Нафтовик-2" у м. Прилуки Чернігівської області. У зв`язку з похилим віком та хворобою дарувальника договір дарування посвідчено при виїзді додому за адресою проживання позивача.

Установлено, що спірне житло у позивача єдине, фактична передача майна відповідачу не відбулася, позивач продовжує проживати в спірній квартирі та користуватися гаражем після укладення договорів дарування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Задовольняючи позов та визнаючи договори дарування квартири і гаража недійсними, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 у момент укладення оспорюваних договорів дарування неправильно сприймала фактичні обставини правочину з огляду на її похилий вік, потребу у догляді та відсутність іншого житла.

Колегія суддів погоджується з висновками судів та вважає, що оскаржувані рішення не підлягають скасуванню з огляду на таке.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин, частина перша статті 229 та статті 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що у справі відсутні докази того, що позивач вчинила оспорювані правочини під впливом помилки.

Ухвалюючи рішення у справі, суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вважала, що при укладенні оспорюваних договорів було узгоджено надання ОСОБА_2 догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Отже, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про наявність у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, отже спірне майно є її єдиним житлом, що свідчить про відсутність фактичної передачі обдарованому дарунку за оспорюваними договорами дарування.

У касаційній скарзі відповідач також посилається на те, що апеляційний суд допустив порушення принципу змагальності сторін. Так, представник відповідача 11 грудня 2017 року направив на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 13 грудня 2017 року, яке отримане судом 13 грудня 2017 року. Указане клопотання також було направлене на електронну адресу суду.

У матеріалах справи міститься акт суду від 13 грудня 2017 року, з якого убачається, що внаслідок технічних неполадок у період з 08:25 год 11 грудня до 10:30 год 13 грудня тимчасово були недоступні сервіси, у тому числі, прийом та відправка повідомлень електронної пошти (а. с. 162).

З журналу судового засідання від 13 грудня 2017 року убачається, що судове засідання у справі було відкрито о 10:08 год, а о 10:38 год головуючий оголосив судове засідання закінченим (а. с. 167).

Установлено, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, надіслав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю приймати участь у справі через зайнятість в іншому процесі (кримінальному).

Указане клопотання було отримане та зареєстроване апеляційним судом 13 грудня 2017 року о 10:33 год (а.с. 163).

Відповідно до частини другої статті 169 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

Таким чином, апеляційний суд обгрунтовано розглянув справу без участі представника відповідача, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи надійшло до суду вже після початку розгляду справи, отже апеляційний суд був позбавлений можливості розглянути його завчасно.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

У березні 2018 року ОСОБА_3, як представник позивача надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, довіреності на підтвердження повноважень представника позивача до суду не надано.

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.

Оскільки указаний відзив від ОСОБА_3 надійшов без довіреності на підтвердження повноважень представника позивача, тому суд залишає його без розгляду.

Щодо клопотання про участь в судовому засіданні

У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_2 просила повідомити її про дату, час та місце розгляду справи з метою прийняття участі у судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Судом касаційної інстанції, справа розглянута в попередньому судовому засіданні та в силу частини третьої статті 401 ЦПК України прийнято постанову про залишення без змін оскаржуваних судових рішень, оскільки не встановлено підстав для їх скасування, та рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі не приймалось, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстави для розгляду справи за участю ОСОБА_2 відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.