розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року вскладі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є.С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, визнати право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

Позов мотивований тим, що 20 лютого 2014 року позивач уклала з ОСОБА_4 у простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яку позивач мала намір оформити на ім`я неповнолітнього сина - ОСОБА_2, оскільки між нею та громадянином Туреччини ОСОБА_5 існувала домовленість придбати квартиру саме на ім`я сина. Після укладення договору позивач в інтересах свого сина вступила у володіння цією квартирою, оплачувала комунальні платежі.

У вересні 2015 року їй стало відомо, що ОСОБА_4, який, як виявилось, не був власником вказаного об`єкта нерухомості, 28 липня 2015 року уклав від імені власника спірної квартири ОСОБА_3 з ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу.

Позивач посилалася на статті 330, 388, 397, 655, 664 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), вважаючи свої права порушеними оспорюваним договором.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 10 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені, визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 липня 2015 року, реєстр. № 835, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, недійсним, визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір купівлі-продажу від 28 липня 2015 року є недійсним на підставі статті 664 ЦК України, оскільки покупцю ОСОБА_5 у не була передана квартира, він її не оглядав і в його розпорядження вона не передавалася. Позивач ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру в порядку статті 330 ЦК України як добросовісний набувач, придбавши її у відповідача ОСОБА_4, який не мав права її відчужувати, оскільки власником квартири була ОСОБА_3 . Про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу позивача не було повідомлено.Відсутні підстави, які не дозволяють визнати право власності на квартиру за неповнолітнім ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_7 задоволена, рішення Ренійського районного суду Одеської області від 25 травня 2017 року скасовано, в позові ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним і визнання права власності відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 була власником квартири АДРЕСА_1 . 20 лютого 2014 року між ОСОБА_4, який не був власником спірного нерухомого майна, та ОСОБА_6 в простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . 28 липня 2015 року ОСОБА_4 уклав від імені ОСОБА_3 з ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_9, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї квартири. Відповідно до статті 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Процесуальний статус ОСОБА_5 в цій справі позивачем неправильно визначено як третя особа. Розглянувши позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору купівлі- продажу на підставі статті 664 ЦК України, суд першої інстанції не взяв до уваги, що: ця норма права спірні правовідносини не регулює, чинним законодавством суду не надано право вирішувати питання про права та обов`язки учасників процесу, які не є сторонами в справі.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2018 рокувиправлено описку в рішенні Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року, в резолютивній частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року замість "рішення Ренійського районного суду Одеської області від 25 травня 2017 року" вказано та визнано правильним "рішення Ренійського районного суду Одеської області від 10 лютого 2016 року".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 надіслали до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просили скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також просили поновити строк на касаційне оскарження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року задоволено, їм поновлено строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2017 року, відкрите касаційне провадження.

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та без належного їх повідомлення про розгляд справи та з урахуванням виключно доводів апеляційної скарги представника третьої особи.

Суд першої інстанції постановив законне рішення, а апеляційний суд не врахував, що правочин, який вчиняють батьки щодо нерухомого майна, на яке має право їхня дитина, потребує згоди органу опіки та піклування, що не була отримана, а сам оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить інтересам дитини. Крім того, орган опіки та піклування не брав участі в справі.

У цій справі ОСОБА_5 оспорює право власності своєї дитини на житло, яке придбала позивач без його допомоги.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

На підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області від 18 листопада 2011 року, зареєстрованого в Ренійському бюро технічної інвентаризації Одеської області в книзі 9 за номером 51, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .

20 лютого 2014 року між ОСОБА_4, який не був власником спірного нерухомого майна, та ОСОБА_6 в простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

28 липня 2015 року ОСОБА_3, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_4, уклав з ОСОБА_5, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_8, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є необґрунтованими.

Згідно з частиною першою статті 158 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74- 76 ЦПК України 2004 року.

Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.

Згідно з частиною четвертою статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно із статтею 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності -відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх поштових відправлень, до яких, зокрема, належать рекомендовані листи (абзац четвертий пункту 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) у редакції, чинній на момент направлення копії відповідного судового рішення (далі - Правила). Рекомендованим поштовим відправленням є, зокрема, реєстрований лист, який приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення (абзац двадцять сьомий пункту 2 Правил).

У разі подання для пересилання, зокрема, реєстрованого поштового відправлення з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу (абзац перший пункту 62 Правил).

Згідно із абзацом восьмим пункту 2 Правил вручення поштового відправлення - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення одержувачу.

Відповідно до абзацу вісімнадцять пункту 2 Правил повідомлення про вручення поштового відправлення - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача.

Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (абзац другий пункту 17 Правил).

Відповідно до абзацу третього пункту 116 Правил у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Згідно зі статтею 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Оскаржуване рішення Апеляційного суду Харківської області постановлено 10 жовтня 2017 року.

У матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення судових повісток на зазначене судове засідання учасникам справи, які подали касаційну скаргу.

Так, судова повістка ОСОБА_1 направлена за адресою: АДРЕСА_6 і вручена 09 серпня 2017 року. Відповідна адреса зазначена позивачем у касаційній скарзі.

Судова повістка ОСОБА_3 і ОСОБА_4 направлена на адресу: м. Рені, пров. Овражний, 4 і вручена 09 серпня 2017 року. Відповідна адреса зазначена відповідачами у касаційній скарзі.

Таким чином, апеляційний суд дотримався норм процесуального права щодо повідомлення осіб, які подали касаційну скаргу, належним чином повідомивши ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не витребував згоду органу опіки та піклування щодо оспорюваного правочину, а також не врахував її відсутність під час розгляду справи, є безпідставними.

Відповідно до статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

У частині першій статті 11 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини другої статті 60 ЦПК України 2004 року докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У частині другій та третій статті 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Позовна заява не містить доводів щодо згоди органу опіки та піклування на оспорюваний правочин. Позивач і відповідачі не заявляли клопотання про залучення цього органу до участі в справі в суді першої інстанцій, а суд апеляційної інстанції не має повноважень щодо залучення до участі в справі таких осіб. Сторони не подавали клопотання щодо витребування письмових доказів у зазначеного органу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що покупець за оспорюваним договором був залучений не як відповідач, а як третя особа, незважаючи на те, що позовні вимоги стосувалися правомірності укладення ним договору та визнання права власності на придбану ним на підставі цього договору квартиру за іншою особою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

позивач	-	ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2,
відповідачі:		ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа	-	ОСОБА_5,

Судді:	В. М. Ігнатенко В. С. Жданова
	В. О. Кузнєцов