розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року у складі судді: Годованець І. А. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Кіселика С. А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 2012 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 кошти в сумі 20 000,00 доларів США, які зобов`язалася повернути до 01 травня 2015 року, однак не повернула. На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_2 склала розписку від 30 травня 2012 року.

Таким чином, просила стягнути з відповідача 536 202,00 грн, що за курсом НБУ становить 20 000,00 доларів США.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2018 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики борг в сумі 536 202,00 грн та відшкодування судового збору в суму 5 363,00 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що належними доказами у справі, а саме розпискою підтверджено виникнення у ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед позивачем, тому позов підлягає до задоволення.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідач брала в борг кошти у позивача, оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами. Так, зазначає, що між сторонами не укладався в належній формі договір позики, а у розписці не йде мова про передачу грошових коштів, та викладено інші умови і застереження які підпадають під поняття договору найму (оренди) земельної ділянки. Також посилається на те, що два висновки судової експертизи суперечать однин одному. Крім того, зазначає, що для укладення договору позики потрібна згода другого з подружжя, однак суди на вказану обставину уваги не звернули.

З урахуванням викладеного, відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 30 травня 2012 року ОСОБА_2 від ОСОБА_1 отримала в борг 20 000,00 доларів США та зобов`язалася повернути їх до 01 травня 2015 року, що підтверджується розпискою.

Висновком повторної комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від 13 червня 2018 року № 2709/3366 установлено, що підпис від імені ОСОБА_2 та рукописний текст "Пихтіна" у розписці від 30 травня 2012 року від імені ОСОБА_2 виконаний нею самою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позикиодна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розпискапозичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач коштів за розпискою не отримувала спростовуються змістом розписки, оскільки розпискапідтверджує як укладення договору позики так і отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

З розписки, наявної в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 30 травня 2012 року ОСОБА_2 отримала в борг у ОСОБА_1 кошти в розмірі 20 000,00 доларів США, які обіцяла повернути до 01 травня 2015 року. Крім того, у розписці ОСОБА_2 указала, що до повернення коштів зобов`язується не передавати нікому в оренду та не продовжувати існуючий договір оренди на належну їй земельну ділянку, а у випадку неповернення коштів у вказаний термін зобов`язалася укласти договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 або з зазначеною нею фізичною особою. Для забезпечення виконання договору до повернення коштів ОСОБА_2 вказала, що передає ОСОБА_1 оригінал державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та нотаріальну довіреність, видану на ім`я ОСОБА_1 .

Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується, у тому числі, наданою розпискою та висновком повторної комплексної судово-почеркознавчої експертизи про те, що підпис та рукописний запис " ОСОБА_4 " на розписці виконаний самою ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що два висновки судової експертизи суперечать один одному та не встановлено для яких цілей призначено другу експертизу.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 грудня 2017 року № 878/879/17-27, проведеної експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз установлено, що вирішити питання чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в оригіналі розписки не є можливим, а рукописний запис " ОСОБА_4 " у цій же розписці виконаний самою ОСОБА_2 .

Згідно висновку повторної комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від 13 червня 2018 року, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. М. С. Бокаріуса, підпис від імені ОСОБА_2 та рукописний запис " ОСОБА_4 " у розписці від 30 травня 2012 року виконано ОСОБА_2 . Зазначено, що встановити давність підпису та запису " ОСОБА_4 " не є можливим у зв`язку з відсутністю методики по встановленню конкретної дати нанесення штрихів чорнилом для кулькових ручок.

Установлено, що сама ОСОБА_2 зверталася до суду із клопотанням про призначення повторної експертизи, а суд призначаючи її виходив з того, що перша експертиза не вирішила питання щодо належності підпису у розписці та наявності інших питань для вирішення яких і призначено комплексну судову експертизу.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що у розписці не йде мова про передачу грошових коштів, а викладено інші умови та застереження які підпадають під поняття договору (найму) оренда земельної ділянки.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення правочину, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Зі змісту розписки убачається, що на ОСОБА_2 тиск не чинився, розписка надана з власної волі, на час складання такою у хворобливому чи іншому стані, який не дає можливості тверезо оцінювати вчинені дії позичальник не перебувала.

Отже відповідачем не надано належних та допустимих доказів та не доведено, що оспорюваний договір позики укладений є таким, що містить умови договору оренди земельної ділянки.

Сама по собі та обставина, що у розписці містяться умови забезпечення договору позики, не свідчить про удаваність чи недійсність такого договору позики грошових коштів від 30 травня 2012 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що для укладення договору позики потрібна згода другого з подружжя, однак суди на вказану обставину уваги не звернули.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

З аналізу вказаних норм вбачається, що згода другого з подружжя необхідна лише при реалізації права одного з подружжя виключно на розпорядження майном подружжя, а на укладення договору позики чи кредитного договору та виконання зобов`язань за ними, у тому числі і в іноземній валюті, чинним законодавством України не передбачено необхідності отримання згоди іншого подружжя.

Крім того, ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 (чоловіка відповідача) на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року з тих підстав, що його права не порушені оскаржуваним рішенням, оскільки доказів того, що ОСОБА_2 укладала договір позики в інтересах сім`ї не надано. Також ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що кошти одержані ОСОБА_2 були витрачені нею на лікування своєї матері.

У касаційній скарзі відповідач ставить вимоги про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Згідно зі статтею 116 ЦПК (у редакції, чинній на час подання позову) суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що позовну заяву було прийнято з порушенням правил підсудності.

Оскільки ОСОБА_2 не наводить аргументів щодо порушення судом правил підсудності, не наводила таких аргументів і в апеляційній скарзі, тому суд касаційної інстанції визнає такі доводи необгрунтованими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.