розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 березня 2018 року у складі судді Дедик Н. П. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б., Яремка В. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 лютого 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 310 000,00 доларів США, а 07 липня 2014 року - в сумі 383 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року. Зазначені кошти відповідачу ОСОБА_3 необхідні були для здійснення будівництва торгового центру в АДРЕСА_1 . У визначений строк відповідач отримані у позику кошти не повернув.

Таким чином, з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути борг в сумі 18 849 600,00 грн, що еквівалентно 693 000,00 доларів США згідно офіційного курсу НБУ, інфляційні витрати та 3 % річних за період з 01 лютого 2017 року по 19 вересня 2017 року в сумі 1 894 086,00 грн, з яких 404 957,68 грн - 3 % річних, 1 489 118, 40 грн - інфляційні витрати, та судові витрати по сплаті судового збору.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 14 квітня 2004 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 . Відповідно до боргових розписок від 22 лютого 2013 року та 07 липня 2014 року договори позики укладено в період перебування її в шлюбі з відповідачем, але вона не надавала письмової згоди на укладення таких договорів і до 24 квітня 2017 року їй не було відомо про існування будь-яких правочинів, що укладалися її чоловіком з ОСОБА_1 . Дані правочини вчинені поза її волевиявленням, ОСОБА_3 обтяжив їх спільне майно борговими зобов`язаннями без отримання її згоди на це. За змістом розписок отримані в позику кошти використано для будівництва торгового центру.

Зазначає, що в провадженні суду перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в тому числі торгового центру, розташованого в АДРЕСА_1 . Зобов`язання прийняті ОСОБА_3 за договорами позики без її згоди, як дружини, безпосередньо стосуються її майнових інтересів та породжують негативні наслідки у вигляді можливості звернення стягнення на належне їй майно.

Вважала, що договори позики від 22 лютого 2013 року та 07 липня 2014 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на загальну суму 693 000,00 доларів США, суперечать вимогам законодавства та підлягають визнанню недійсними, а тому просила визнати недійсним указані договори позики.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 липня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надав достатньо доказів на підтвердження того, що між ним та ОСОБА_3 виникли правовідносини за договором позики. Суди посилалися на те, що представники сторін надавали в судовому засіданні суперечливі та неповні пояснення щодо обставин передачі коштів. Оскільки немаєдостатніх доказів, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наявні правовідносини за договором позики, тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення його позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення боргу за розпискою, оскільки нормами чинного законодавства не заборонено писати боргову розписку через певний час після отримання коштів. ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_3 отримав кошти в борг та не оспорює і визнав цей факт, тому безпідставним є посилання судів на те, що кошти передано в момент коли сторона договору позики перебувала за кордоном. Вважає, що наявність спору між подружжям ОСОБА_2 про поділ майна подружжя ніяким чином не впливає на обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є двоюрідними братами та оформлення розписок про передачу коштів вчинено ними з метою виведення спільного майна подружжя з-під судового розподілу на підставі судового рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_3 22 лютого 2013 року та 07 липня 2014 року написав розписки про те, що він отримав від ОСОБА_1 двома траншами гроші у розмірі 310 000,00 доларів США та 383 000,00 доларів США для фінансування будівництва торгового центру по АДРЕСА_1, та зобов`язався повернути зазначені кошти до 01 січня 2017 року, вказані розписки не містять конкретних дат передачі грошових коштів.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що розписки були написані пізніше передачі коштів, при цьому, сторони та їх представники не могли вказати часу їх написання, даючи щодо цього суперечливі пояснення. Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 в своїх поясненнях вказували різні обставини укладення та різні дати передачі коштів.

Установлено, що ОСОБА_3 в період з 30 червня 2014 року по 12 липня 2014 року перебував за межами України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договорами).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

З метою встановлення фактичних обставин справи суд дослідив докази у справі та вислухав пояснення сторін.

Судом установлено, що розписки були написані пізніше передачі коштів, при цьому, сторони та їх представники не могли вказати часу їх написання, даючи щодо цього суперечливі пояснення. Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 в своїх поясненнях вказували різні обставини укладення та різні дати передачі коштів.

Посилання сторін на те, що передача коштів в сумі 383 000,00 доларів США відбулася 07 липня 2014 року спростовується доказами у справі, а саме довідкою Державної прикордонної служби України, з якої убачається, що ОСОБА_3 в період з 30 червня 2014 року по 12 липня 2014 року перебував за межами України (т. 1, а. с. 185).

Таким чином, суди дійшли обгрунтованового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 оскільки позивачем не доведений факт передачі грошей відповідачу, що є істотною та обов`язковою умовою існування боргових зобов`язань.

Ураховуючи істотні протиріччя щодо основних обставин та умов укладення договору позики, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позикових правовідносин, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для стягнення боргу.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд повинен був установити дійсні обставини справи, а оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в своїх поясненнях вказували різні обставини укладення боргових розписок, різні дати передачі коштів та не заперечували, що розписки були написані пізніше передачі коштів, тому у суду виникли обгрунтовані сумніви щодо наявності між сторонами зобов`язань за договором позики.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що наявність спору між подружжям ОСОБА_2 про поділ майна подружжя ніяким чином не впливає на обраний ним спосіб захисту порушеного права.

Слід зазначити, що даний позов був поданий після звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та після виникнення між сторонами спору про поділ спірного майна, предметом якого є торговий центр по АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.