розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області у складі судді Янжули С. А. від 07 лютого 2017 року, додаткове рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області у складі судді Янжули С. А. від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 24 жовтня 2017 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляціїта процентів від простроченої суми, посилаючись на те, що на виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року, місцевим судом було видано виконавчий лист, а 30 березня 2010 року відділом державної виконавчої служби Першотравенського міського управління юстиції (далі - ВДВС Першотравенського МУЮ) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми боргу за договором позики- 15 375 грн. Залишок боргу станом на 01 липня 2014 року становив 2 909,88 грн.

У зв`язку з несвоєчасним поверненням боргу йому спричинена матеріальна шкода у вигляді суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення по поверненню боргу та процентів від простроченої суми - 10% згідно із пунктом 6 договору позики.

За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача спричинену в результаті несвоєчасного повернення позики матеріальну шкоду: інфляційні втрати за весь час прострочення повернення позики (грудень 2007 року - червень 2014 року) в розмірі 689,61 грн та 10 % від простроченої суми - 290,99 гривень, а всього - 980,60 грн та судові витрати по справі.

Збільшивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь інфляційні втрати у сумі 3 800,78 грн та 10 % від простроченої суми - 810,14 грн, а всього 4 610,92 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок заборгованості по відсотках від простроченої суми 290,99 грн та інфляційне збільшення 689,61 грн, а всього стягнути 980,60 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Умовами договору позики сторони передбачили сплату десяти процентів від простроченої суми, а не трьох процентів, як передбачено законом.

Ухвалою апеляційного суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь 1 274,02 грн судових витрат у зв'язку із недоведеністю цих витрат.

Додатковим рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року додатково стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок заборгованості по відсотках від простроченої суми 519,15 грн та інфляційне збільшення 3 111,17 грн, а всього стягнуто 3 630,32 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що при ухваленні рішення суд не врахував заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована наявністю судових рішень між тими самими сторонами з тих самих підстав, які набрали законної сили та якими із відповідача вже стягнута на користь позивача заборгованість у вигляді інфляційних втрат та 10 % від простроченої суми.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині розподілу судових витрат та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позивач поніс судові витрати у cумі 1 274,02 грн, які складаються із витрат, пов'язаних із переїздом до іншого населеного пункту, добових, компенсації за відрив від звичайних занять, та які підлягають стягненню на його користь із відповідача.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, зупинено виконання рішення суду першої інстанції та додаткового рішення.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 жовтня 2007 року сторони по справі уклали договір позики в простій письмовій формі, за яким відповідач отримав від позивача 15 000 грн. Строк повернення боргу визначено - 20 грудня 2007 року.

За умовами пункту 6 вказаного договору в випадку несвоєчасного повернення позики позичальник зобов`язався сплачувати позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 10% від простроченої суми.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг у сумі 15 000 грн і судові витрати у розмірі 375 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Першотравенського МУЮ від 30 березня 2010 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення зазначених коштів.

Постановами державного виконавця від 14 травня 2013 року визначена загальна (залишкова) заборгованість ОСОБА_2 станом на травень 2013 року по виконавчому листу № 2-72 від 29 грудня 2009 року, яка становить 13 110,93 грн.

У червні 2014 року з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто кошти в розмірі 760,31 грн, у липні 2014 року - 764,20 грн, у серпні 2014 року - 764,20 грн, у вересні 2014 року - 481,73 грн, у жовтні 2014 року - 354,09 грн, у листопаді 2014 року - 326,84 грн, у червні 2016 року - 218,82 грн. Інфляційні втрати за вказаний період складають 3 800,78 грн.

Залишок боргу станом на 01 липня 2014 року становить 2 909,88 грн, станом на 01 серпня 2014 року - 2 145,68 грн, на 01 вересня 2014 року - 1 381,48 грн, на 01 жовтня 2014 року - 899,75 грн, на 01 листопада 2014 року - 545,66 грн, на 01 грудня 2014 року - 218,82 грн. Таким чином, 10 % відсотків від простроченої суми становить 810,14 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

З аналізу даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що суди неодноразово розглядали пред`явлені до ОСОБА_2 позови ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції та 10 % від простроченої суми у зв`язку з неповерненням боргу за договором позики, укладеним між сторонами 20 жовтня 2007 року, за різні періоди, які позивач визначав, виходячи з вчинення відповідачем дій, спрямованих на погашення заборгованості (справи №№ 186/1743/15-ц, 186/1207/16-ц, 186/1337/16-ц, 186/1503/16-ц, 2-156/09).

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 як кредитора, яке не виконане ОСОБА_3 як боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин між сторонами, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. При цьому суди підставно виходили з того, що сторони у пункті 6 вказаного договору позики погодили інший розмір процентів, ніж передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, а саме - 10 %, замість 3 %, тому слід застосовувати узгоджений сторонами розмір відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Разом із тим, суди надали належну правову оцінку доводам відповідача, який заперечував право позивача на стягнення вказаних сум у зв'язку із наявністю судових рішень про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за вказаним договором позики, зазначивши, що цими судовими рішеннями з ОСОБА_3 було стягнуто інфляційні втрати та відсотки за інший період.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно із частиною першою статті 88 ЦПК України 2004 року, що діяв на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до положень статті 79 ЦПК України 2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого й витрати сторін та їх представників, що пов`язані з явкою до суду.

Згідно зі статтею 85 ЦПК України 2004 року витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Переглядаючи законність ухвали апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що позивач на підтвердження заявлених ним витрат, пов`язаних із переїздом до іншого населеного пункту, не надав належних та допустимих доказів (транспортних квитків, рахунків щодо проїзду автомобільним транспортом загального користування, тощо), які б дали суду можливість встановити вартість проїзду до суду для його участі в судових засіданнях, що унеможливлює відшкодування цих витрат у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом.

Колегія суддів також погоджується із висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу добових, оскільки ним не наведено відповідних розрахунок цих витрат, а лише зазначено встановлену законом максимальну суму для цього відшкодування.

Крім того недоведеним є також розмір компенсації за відрив від звичайних занять, оскільки цей розмір обчислюється за фактичні години відриву від звичайних занять, натомість позивач надав розрахунок за повний робочий день - 30 травня 2017 року.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 11 грудня 2017 року зупинено виконання рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року та додаткового рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цих судових рішень, їх виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, додаткове рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року - без змін.

Поновити виконання рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року та додаткового рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року.