розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я., від 27 вересня 2018 року,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року Дрогобицька міська рада Львівської області звернулася із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2015 року було визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_1, яке рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого

2016 року було скасовано.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 05 травня 2015 року було визнано дійсним договір купівлі-продажу за яким право власності на спірне майно перейшло до ОСОБА_3, який в свою чергу продав його ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 є незаконним володільцем спірного нерухомого майна, оскільки придбала його в особи, яка не мала права його відчужувати, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути нежитлове приміщення АДРЕСА_1 законному володільцю - Дрогобицькій міській раді Львівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, у складі судді Крамара О. В., від 22 травня 2018 року у задоволенні позову Дрогобицької міської ради Львівської області відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами, оскільки надане суду рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 19 березня 2015 року належним чином не завірене, а рішення Апеляційного суду Львівської області, яким нібито скасоване вказане рішення суду не подано до суду, як і не подано належним чином завірене рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 05 травня

За таких обставин суд вважав, що вимоги позивача ґрунтуються на припущеннях.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня

2018 року апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути нежитлове приміщення, розташоване за адресою:

АДРЕСА_1, законному володільцю - Дрогобицькій міській раді Львівської області. Вирішення питання розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову від 27 вересня 2018 року, колегія суддів виходила з того, що нежитлові приміщення АДРЕСА_1, що є об`єктом права комунальної власності, вибули із володіння міської ради на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2015 року, яке, в подальшому, було скасоване апеляційним судом, а отже спірне майно вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 травня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області

від 27 вересня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 442/4619/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції.

В листопаді 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

13 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 442/4619/17 передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не є законним володільцем спірного нежитлового приміщення. Вважає, що посилання суду апеляційної інстанції на рішення Апеляційного суду Львівської області

від 05 лютого 2016 року у справі № 44/1746/15-ц, як на доказ перебування спірного майна у комунальній власності є безпідставним, оскільки це рішення не встановлює факту належності спірного нежитлового приміщення Дрогобицькій міській раді Львівської області, а лише скасовує рішення суду першої інстанції у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Крім того просила врахувати, що позивачем вирішується питання щодо підтвердження факту перебування в комунальній власності спірного нерухомого майна, про що свідчить відповідний проект рішення "Про взяття на баланс нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Дрогобича", розміщений на офіційному сайті Дрогобицької міської ради Львівської області. Однак факт знаходження майна на балансі сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

У встановлений касаційним судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2015 року у справі № 442/1746/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство "Дрогобичтеплоенерго" про визнання права власності, - визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю позначену на плані літ. А-1, загальною площею

144, 4 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 05 травня 2015 року по справі № 442/3061/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення дійсним та визнання права власності, - визнано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого в

АДРЕСА_1, загальною площею 144, 4 кв. м, укладений

31 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дійсним та визнано за ОСОБА_3 право власності на спірне нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2016 року по справі № 442/1746/15-ц апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову

ОСОБА_2. ОСОБА_1. придбала спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року із ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області

Апеляційним судом встановлено, що спірне нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 належить до об`єктів комунальної власності, а Дрогобицька міська рада є його законним володільцем.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу, на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя стаття 388 ЦК України).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14 та від 24 червня

2015 року у справі № 6-535цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі

№ 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову Дрогобицької міської ради Львівської області, апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши, що спірне нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, вибуло з комунальної власності на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2015 року в справі № 442/1746/15-ц, скасованого рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2016 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника (територіальної громади м. Дрогобич) поза його волею, що в свою чергу є підставою для задоволення позову.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15,

від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада

2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 05 жовтня 2016 року у справі

№ 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам викладеним в запереченні на позовну заяву та апеляційну скаргу, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні вказаної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами та вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.