Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 761/28849/16-ц

провадження № 61-41016св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

представник відповідача -ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай Ірина Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, у складі судді Макаренко І. О., від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду

м. Києва, у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М.,

Мараєвої Н. Є., від 20 червня 2018 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., про звернення стягнення на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 07 грудня 2006 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики у розмірі 1 500 000 доларів США зі сплатою 3% річних, зі строком повернення 07 грудня 2014 року. Вказував, що за цим договором грошові кошти повинні бути повернуті в національній валюті - гривні за офіційним курсом долара США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Зазначав, що позика та проценти не були йому повернуті, тому він набув статусу кредитора, і його вимоги за договором позики від 07 грудня 2006 року мають задовольнити спадкоємці ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. була заведена спадкова справа

№ 1/2014. Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв його брат

ОСОБА_2, але вимогу позивача як кредитора не задовольнив.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд накласти звернення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, перед ним за договором позики від 07 грудня 2006 року у розмірі 28 662 600 грн на спадкове майно його спадкоємця ОСОБА_2, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру

АДРЕСА_3 ; домоволодіння по АДРЕСА_4 ; земельну ділянку, кадастровий номер 0111646000:01:003:0949, яка знаходиться у м. Феодосія; нежитлове приміщення (1, 2, 3) по АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення по АДРЕСА_8 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі "ГК-3" по вулиці Горбачова, 3 у м. Києві .

ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору позики нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір позики від 07 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, є сфальшованим та не був укладений взагалі, оригіналу цього договору не існує, він був виготовлений вже після смерті ОСОБА_4 . Вважав, що підставою для визнання оспорюваного договору нікчемним є те, що будь-який двосторонній правочин підписується безпосередньо стороною цього правочину або уповноваженою на це особою, а підпис, виконаний в договорі позики від імені ОСОБА_4, вчинений не ним особисто, а іншою особою.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом, уточнивши позовні вимоги, просив суд встановити нікчемність договору позики від 07 грудня 2006 року, який нібито був укладений між

ОСОБА_4 та ОСОБА_1, застосувати наслідки нікчемності договору позики від 07 грудня 2006 року шляхом встановлення судовим рішенням, що нікчемний договір позики від 07 грудня 2006 року не може створювати будь-яких цивільних прав та обов`язків між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого

2018 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано нікчемним договір позики

від 07 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та

ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки на неодноразову вимогу суду не надав оригінал договору позики. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір позики між ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 не укладався, а тому підстави для задоволення первісних позовних вимог відсутні. Оскільки позивачем за первісним позовом не надано доказів укладання договору позики та не доведено факту його укладання, районний суд дійшов висновку про те, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору позики від 07 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, нікчемним підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року у частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики нікчемним відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції у частині вирішення первісних позовних вимог, зазначивши при цьому, що суд повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку наданим доказам й дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 07 грудня

2006 року договору позики, не надано суду оригіналу спірного договору, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, тому законних підстав для задоволення первісного позову не вбачається. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що районний суд, встановивши, що оспорюваний договір позики є неукладеним, дійшов помилкового висновку про визнання його нікчемним, оскільки недійсним може бути визнано лише укладений правочин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки нотаріально засвідченій копії договору позики від 07 грудня 2006 року та не розглянули клопотання позивача про виклик свідка - приватного нотаріуса

Малежика Д. А., який посвідчував спірний договір. Також заявник вказує, що суд апеляційної інстанції, відхиливши висновки експертів від 26 січня 2018 року та від 05 лютого 2018 року, не дослідив та не надав належної правової оцінки висновку експерта від 15 лютого 2018 року № 1/2/18, в якому зазначено, що для проведення судового почеркознавчого дослідження надійшов договір позики від 07 грудня 2006 року.

Судові рішення оскаржуються у частині вирішення первісних позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому в силу статі 400 ЦПК України (1618-15) (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) касаційному перегляду не підлягають.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наданим доказам та дійшли обґрунтованого висновку про те, що нотаріально посвідчений договір позики від 07 грудня 2006 року не було укладено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

14 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 761/28849/16-ц розподілено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується актовим записом про смерть від 18 грудня 2013 року № 20971.

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. була відкрита спадкова справа № 01/2014.

14 лютого 2014 року громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті його брата ОСОБА_4 .

Рішенням суду Івацевичського району Республіки Білорусь від 05 травня 2015 року було встановлено, що ОСОБА_2 є рідним братом померлого ОСОБА_4 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року вказане рішення було визнано на території України.

19 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. була отримана вимога ОСОБА_1 до спадкоємців кредитора ОСОБА_4 .

У своїй вимозі ОСОБА_1 зазначав, що 07 грудня 2006 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики у розмірі 1 500 000 доларів США зі сплатою 3% річних, зі строком повернення 07 грудня 2014 року. Позику та проценти у строки, визначені договором, ОСОБА_4 не повернув. Просив довести до відома спадкоємців вказану вимогу.

16 червня 2016 року ОСОБА_1 надіслав аналогічну вимогу

ОСОБА_2 .

Листом від 25 грудня 2017 року за вих. № 1782 Житомирський обласний державний нотаріальний архів повідомив, що при перевірці інформації в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 2006 рік приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Малєжика Д. А. встановлено, що 07 грудня 2006 року нотаріусом не було зроблено жодного запису про вчинення нотаріальних дій, а за вказаним реєстраційним № 829 зроблено запис про вчинення іншої нотаріальної дії щодо інших осіб, які не відносяться до вказаних сторін договору позики. При перевірці документів в нарядах справ приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Малежика Д. А. за 2006 рік вказаний договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 взагалі відсутній.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 26 січня 2018 року № 1/1/18, складеного Науково-дослідною лабораторією судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1, що міститься в графі "Позикодавець" у примірнику договору позики від 07 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Малежиком Д. А., у реєстрі за № 829, виконано ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертиз від 05 лютого 2018 року № 1/3/18, складеного Науково-дослідною лабораторією судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_4, зображення якого міститься в договорі позики від 07 грудня 2006 року в графі "Позичальник", посвідченому приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Малежиком Д. А., в реєстрі за № 829, виконано ОСОБА_4 .

Відповідно до висновку експертного технічного дослідження документу

від 15 лютого 2018 року, складеного Науково-дослідною лабораторією судових експертиз, бланк ВЕА № 891388, на якому виконаний договір позики від 07 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Малежиком Д. А. в реєстрі за № 829, є відповідним бланку аналогічного зразку, який виготовлений на державному поліграфічному підприємстві "ПК Зоря", що здійснює їх виробництво.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

У відповідності до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Врахувавши те, що позивач на вимогу суду не надав оригінал договору позики від 07 грудня 2006 року, на підставі якого він просив суд звернути стягнення на майно спадкоємця боржника, взявши до уваги інформацію Житомирського обласного державного нотаріального архіву про відсутність запису про вчинення нотаріальної дії щодо посвідченні зазначеного договору, а також відсутність такого договору в документах приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Малежика Д. А. за 2006 рік, заперечення відповідача щодо укладення вказаного договору, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки на обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав суду належні та допустимі докази, які суд витребовував, не довів їх переконливості, а також не підтвердив обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог. Суд апеляційної інстанції обґрунтував мотиви відхилення наданих позивачем висновків експертів. Крім того, почеркознавча експертиза, яка відноситься до категорії криміналістичних експертиз, проводиться виключно державними спеціалізованими установами (частина третя статті 7 Закону України "Про судову експертизу"). Відсутність у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції посилання на висновок експертного технічного дослідження документу від 15 лютого 2018 року не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази (у тому числі у оригіналах згідно статті 95 ЦПК України) тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення в оскарженій частині без змін.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів(постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович