Постанова

Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 287/582/16-ц

провадження № 61-34750св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 29 січня 2018 року у складі судді Волощука В. В. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області звернувся до суду з позовом до Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із незаконного володіння та зобов`язання її повернути.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ГУ Держземагенства у Житомирській області (правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Житомирській області) від 01 жовтня 2014 року № 6-1747/14-14-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824487200:04:000:0274, на території Олевської міської об`єднаної територіальної громади (колишньої Тепеницької сільської ради Олевського району) Житомирської області, та передано останній у власність. На підставі даного наказу ОСОБА_1 видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку.

У подальшому, ОСОБА_1 відчужено земельну ділянку за кадастровим номером 1824487200 :04: 000 : 0274 на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2016 року № 817 на користь ОСОБА_2 .

Зазначав, що на даний час на території Олевського району збільшилася кількість незаконного видобування бурштину, який віднесено до корисних копалин загальнодержавного значення. Надання земельних ділянок у власність у зоні незаконного видобування такої корисної копалини загальнодержавного значення ставить під сумнів те, що земельні угіддя використовуватимуться за цільовим призначенням. Власники земельних ділянок можуть видобувати корисні копалини даної категорії, тобто проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які завдаватимуть шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів, що у подальшому призведе до непоправного псування земель сільськогосподарського призначення, які входять до складу земельного фонду України.

Відповідно до інформації Тепеницької сільської ради від 13 квітня 2016 року № 769 наразі на вказаній земельній ділянці ведеться незаконний видобуток бурштину. Також, передача земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 проведена без агрохімічного паспорту земельної ділянки. Відповідно до положень чинного законодавства надання агрохімічного паспорту земельної ділянки для затвердження проекту землеустрою є обов`язковим. Крім того, земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, з неї знятий верхній шар ґрунту.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд:визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Житомирській області від 01 жовтня 2014 року № 6-1747/14-14-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2 га, у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, на території Тепеницької сільської ради Олевського району (нині Олевської міської об`єднаної територіальної громади) Житомирської області, кадастровий номер: 1824487200:04:000:0274; скасувати рішення реєстраційної служби Олевського районного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку ОСОБА_2 від 28 травня 2016 року № 29800221 (договір купівлі-продажу від 28 травня 2016 року № 817); витребувати із незаконного володіння на користь держави у ОСОБА_2 та зобов`язати його повернути земельну ділянку, площею 2 га, за кадастровим номером 1824487200 :04:000:0274 до земель запасу Тепеницької сільської ради Олевського району (нині Олевської міської об`єднаної територіальної громади) Житомирської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року, у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що правові підстави для визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, відсутні, а отже, є необґрунтованими і вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності корисних копалин на земельній ділянці, яка була передана ОСОБА_1, а, в подальшому, відчужена ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, заступник прокурора Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, при прийнятті оспорюваного наказу, не дотрималося вимог законодавства про наявність агрохімічного паспорта поля (земельної ділянки), який є обов`язковим при передачі земельних ділянок у власність відповідно до Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536 (z1517-11) . При передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_1 необхідною умовою було виготовлення агрохімічного паспорта земельної ділянки. Проте, вказані паспорти на спірну земельну ділянку не видавалися.

Крім того, судами залишено поза увагою інформацію Тепеницької сільської ради щодо незаконного видобування бурштину на землях сільської ради, а також те, що на спірній земельній ділянці знято верхній родючий шар ґрунту, що унеможливлює використовувати її за цільовим призначенням.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи прокурора є безпідставними, а висновки судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного суду у складі судді Хопти С. Ф. від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" вирішено здійснити перерозподіл касаційних скарг що подані до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у 2017-2018 роках.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора Житомирської області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 33 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно із частинами другою та третьою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. (пункт "б" частини першої статті 121 ЗК України).

Частинами шостою та дев`ятою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України "Про землеустрій" (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів); розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість); (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно із положенням частини сьомої статті 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій-третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати, зокрема додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій".

Судами встановлено, що наказом ГУ Держземагентства у Житомирській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, від 01 жовтня 2014 року № 6-1747/14-14-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824487200:04:000:0274, та передано останній у власність.

У подальшому, ОСОБА_1 відчужено земельну ділянку за кадастровим номером 1824487200 :04: 000 : 0274 на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2016 року № 817 на користь ОСОБА_2 .

За змістом статті 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок, зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення. Дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання земельних відносин при: передачі у власність або надання у користування, у тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розміру плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів. Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Частинами четвертою та сьомою статті 54 Закону України "Про охорону земель" визначено, що ведення моніторингу земель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" під агрохімічною паспортизацією земель сільськогосподарського призначення розуміється обов`язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівнів їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Згідно з пунктами 1.3 та 1.4 Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536 (z1517-11) , агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Об`єктами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена; сіножаті і пасовища; багаторічні насадження.

Отже, агрохімічний паспорт земельної ділянки, хоч і є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, проте не належить до переліку документів, які надаються в обов`язковому порядку при відведенні земельних ділянок у власність.

Порядок набуття у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визначений ЗК України (2768-14) та Законом України "Про землеустрій" (858-15) , не встановлює вимог щодо надання агрохімічного паспорта земельної ділянки, тобто агрохімічна паспортизація земельних ділянок не покладається на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, а є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Перелік документів для затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства згідно зі статтею 50 Закону України "Про землеустрій" є вичерпним і вимога надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, категорично заборонена (статті 118, 186-1 ЗК України).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 277/764/16-ц (провадження № 61-31926св18), від 11 листопада 2019 року у справі № 277/765/16-ц (провадження № 61-35145св18) та від 01 квітня 2020 року у справі № 277/770/16-ц (провадження № 61-11363св19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області при прийнятті оспорюваного наказу не дотрималось вимог законодавства про наявність агрохімічного паспорта поля (земельної ділянки), який є обов`язковим при передачі земельних ділянок у власність відповідно до Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536 (z1517-11) , є безпідставними.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків про те, що правових підстав для визнання недійсним оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, відсутні, оскільки до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства нею були додані всі необхідні документи, які передбачені вимогами ЗК України (2768-14) та статтею 50 Закону України "Про землеустрій".

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги, що отримання земельної ділянки без належного дослідження її агрохімічного складу може призвести до незаконного видобутку бурштину, поклади якого виявлені на території Житомирської області, оскільки агрохімічний паспорт земельної ділянки відображає показники родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами та не відображає площу залягання корисних копалин.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності корисних копалин на земельній ділянці, яка була передана ОСОБА_1 та знаходиться у власності ОСОБА_2 на час розгляду справи. Не надані позивачем і не встановлені у судовому засіданні докази й того, що спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням. Тобто, прокурор не довів обґрунтованості своїх вимог належними і достатніми доказами, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 29 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк