позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"),

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ВАТ КБ) "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 40 000 доларів США зі сплатою 16 % річних на строк до 20 листопада 2014 року.

Виконання позичальником зобов`язань за вказаним вище кредитним договором забезпечується договорами поруки від 04 грудня 2007 року, укладеними ВАТ КБ "ПриватБанк" з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з кожним окремо.

ОСОБА_1 свої обов`язки за кредитним договором належно не виконав, у зв`язку із чим станом на 23 березня 2016 року утворилася заборгованість перед банком у розмірі 144 878,92 доларів США, яка складається з: 33 042,43 доларів США - заборгованість за кредитом; 46 152,21 долари США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 65 684,28 долари США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитом.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 144 878,92 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2016 року у складі судді Сидорової М. В. у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк в односторонньому порядку в порушення вимог статті 1056-1 ЦК України змінив розмір процентної ставки у сторону збільшення. Отже, банк здійснив нарахування заборгованості позичальнику з урахуванням збільшеної відсоткової ставки, що не узгоджується з умовами кредитного договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого до позовної заяви, у період з 21 липня 2009 року (дата збільшення процентної ставки) кошти, що надходити від позичальника, направлялись у тому числі на погашення відсотків за користування кредитом, розмір яких був збільшений банком неправомірно у односторонньому порядку.

З огляду на встановлені обставини необґрунтованого збільшення розміру відсоткової ставки, перевірити підстави, правильність та достовірність розрахунку заборгованості за кредитом суд не вбачав можливим.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази інформованості поручителів щодо збільшення обсягу їх відповідальності внаслідок збільшення процентної ставки, тому їх порука припинилася.

При ухваленні рішення місцевий суд не враховував доводи представника відповідачів щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 06 липня 2017 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 04 грудня 2007 року станом на 23 березня 2016 року у розмірі 72 407,62 доларів США, яка складається з: 30 556,09 доларів США - заборгованість за кредитом; 41 851,53 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитом - 930 374,69 грн.

У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 88 836,72 грн.

Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано.

Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 грудня 2007 року № 14.14102 станом на вересень 2012 року у сумі 33 042,43 доларів США, як заборгованість за тілом кредиту; 8 102,20 доларів США, як заборгованість по процентах за користування кредитом; 1 416,23 доларів США, як пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором закрито.

У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2013 року, яке набрало законної сили 02 лютого 2013 року, стягнута з ОСОБА_1 вся заборгованість, обрахована на той час, на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" за тим же договором, тому в частині вимог банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості станом на вересень 2012 року (на час подачі позову до суду, яка і була стягнута за рішенням суду) у сумі 33 042,43 доларів США, як заборгованість за тілом кредиту; 8 102,20 доларів США, як заборгованість по процентам за користування кредитом; 14 16,23 доларів США, як пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

У решті вимог апеляційний суд відмовив, у зв`язку з тим, що банк продовжував нараховувати проценти та пеню після дострокового повного стягнення заборгованості, тобто після закінчення строку дії договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2013 року, оскільки банк не отримував на підставі нього виконавчий лист, а жодного стягнення заборгованості не відбулося. Крім того, вказує, що у тій справі був інший склад учасників та інший розмір заборгованості, тому не можна вважати той позов тотожним з позовом у справі, яка переглядається.

Також вважає незаконним судове рішення апеляційного суду в частині відмови у стягненні процентів та пені, оскільки заборгованість за кредитним договором погашено не було, тому банк правомірно нараховував вказані платежі.

Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції незаконно розглянув справу у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін, враховуючи ціну позову.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими, оскільки банк у 2012 році вже стягнув усю суму кредитної заборгованості з нього, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

У березні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду аналогічний за змістом відзив на касаційну скаргу, в якому також просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо постанови Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в частині, в якій провадження у справі було закрито

Частиною першою статті 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1133цс15.

Встановивши, що заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2013 року, яке набрало законної сили 02 лютого 2013 року, з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" повний розмір заборгованості, станом на вересень 2012 року, за тим же кредитним договором, який є предметом розгляду і в цій справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України в частині заборгованості у розмірі: 33 042,43 доларів США, як заборгованість за тілом кредиту; 8 102,20 доларів США, як заборгованість по процентам за користування кредитом; 14 16,23 доларів США, як пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором,оскільки вказане рішення ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що у названій справі був інший склад учасників та інший розмір заборгованості, тому не можна вважати той позов тотожним з позовом у справі, яка переглядається, не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі тільки у частині тих вимог, які були розглянуті саме до ОСОБА_1, та станом на вересень 2012 року, саме у тому розмірі заборгованості, який було стягнуто заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2013 року.

Посилання заявника на те, що банк не отримував на підставі вказаного судового рішення виконавчий лист, а жодного стягнення заборгованості не відбулося, не впливає на правильність вирішення апеляційним судом справи у цій частині, оскільки нереалізація стягувачем свого процесуального права на примусове виконання судового рішення не скасовує його та не надає права на повторне звернення до суду з тотожними позовними вимогами.

Щодо постанови Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в частині, в якій було ухвалено судове рішення по суті позовних вимог

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після звернення до суду та стягнення судовим рішенням суми заборгованості за кредитом у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та інших передбачених договором платежів.

Встановивши, що заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" реалізувало своє право на стягнення повного розміру заборгованість за кредитним договором від 04 грудня 2007 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кредитор за вказаним договором не мав права продовжувати нараховувати позичальнику відсотки за користування кредитом та пеню, а має право вимагати відшкодування йому сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, проте відповідних вимог не заявив.

Доводи касаційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, є помилковими, а висновки апеляційного суду зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права.

Висновки суду апеляційної інстанції у цій частині також узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про те, що суд апеляційної інстанції незаконно розглянув справу у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін, враховуючи ціну позову, є безпідставними, оскільки відповідно до частин першої та третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником банку норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.