розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., Петешенкової М. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

(далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 29 вересня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір № DNHDGK00000346, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 20 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном погашення кредиту до 28 вересня 2017 року.

Відповідач отримавши кредитні кошти, належним чином своїх обов`язків за договором не виконувала, використавши кредитні кошти, не здійснювала погашення боргу, сплату процентів та інших обумовлених договором платежів, в результаті чого станом на 14 квітня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 8 829,17 доларів США, з яких: 8 045,56 доларів США - заборгованість за кредитом; 500,73 доларів США - заборгованість по процентам; 210,00 доларів США - заборгованість по комісії; 72,88 доларів США - пеня.

Вимоги позивача щодо повернення заборгованості не були виконані відповідачем.

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № DNHDGK00000346 від 29 вересня

2006 року у загальному розмірі 8 829,17 доларів США, а також суму сплаченого судового збору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 12 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № DNHDGK00000346 від 29 вересня 2006 року у сумі

8 829,17 доларів США, що по курсу НБУ від 14 квітня 2015 року еквівалентно 202 011,41 грн, з яких: 8 045,56 доларів США - заборгованість за кредитом;

500,73 доларів США - заборгованість по процентам; 210,00 доларів США - заборгованість по комісії; 72,88 доларів США - пеня.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір в сумі

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов?язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що АТ КБ "ПриватБанк" на час звернення з позовом до суду та на час ухвалення рішення суду першої інстанції не було особою, права якої порушуються, не визнаються або оспорюються, в розумінні вимог статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), а тому не мало право вимоги до відповідачки за кредитним договором № DNHDGK00000346 від 29 вересня 2006 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 листопада 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду ґрунтується на неналежному доказі, оскільки довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта не відображає актуальної інформації щодо належного кредитора за кредитним договором від 29 вересня 2006 року № DNHDGK00000346.

Доводи інших учасників справи

09 квітня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області

від 26 жовтня 2017 року залишити в силі.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

У лютому 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК (1618-15) України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що відповідно до укладеного 29 вересня 2006 року між сторонами кредитного договору

№ DNHDGK00000346, ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 20 000,00 доларів США (на придбання нерухомості), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк

до 28 вересня 2017 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

№ DNHDGK00000346 від 29 вересня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № DNHDGK00000346 від 29 вересня 2006 року, за умовами якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (том 1 а. с. 220-223) та листа приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Козіної А. В. (том 2 а. с. 147-148) 19 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, реєстрові номера № 351, 352, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, до "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі" перейшло право вимоги, як первісному кредитору за кредитними та забезпечувальними договорами, за яким перейшло право вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав та інтересів судом встановлено статтею 16 ЦК України, зміст частини першої якої визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина друга статті 16 ЦК України встановлює способи захисту цивільних прав та інтересів.

Системний аналіз вказаних норм права, дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягає дійсне порушене право позивача.

Апеляційний суд встановивши, що на час звернення до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" відступило "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі" право вимоги за договорами про іпотечні кредити, зокрема по кредитному договору

№ DNU0GK00000918 від 21 листопада 2006 року, укладеному між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові є правильним, оскільки АТ КБ "Приватбанк" на час звернення з позовом до суду не було особою, права якої порушуються, не визнаються або оспорюються, в розумінні вимог статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), а тому не мало право вимоги до відповідачки за кредитним договором № DNHDGK00000346 від 29 вересня 2006 року.

Доводи касаційної скарги, а саме щодо неналежних та недопустимих доказів, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.