розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року у складі судді Луценко Л. В. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області) звернулось до суд уз позовом до ОСОБА_1, третя особа - Вінницька міська рада, про звільнення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ГУ ПФУ у Вінницькій області є орендарем земель територіальної громади міста, загальною площею 0,0357 га, згідно з договором оренди земельної ділянки від 17 березня 2006 року та плану розташування земельної ділянки.

За експлікацією земельних угідь площа забудованих гаражів складає 172 кв.м (26,72 м. х 6,30 м.), а ділянка, виділена позивачу для обслуговування гаражів -

185 кв.м (26,72 м. х 6,84 м.), решта території відводиться в оренду для спільного користування і створення спільного проходу з приватним підприємством кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", розміром 31 кв.м (26,72 м. х 1,20 м.), власником якого є відповідач.

У березні 2016 року при проведенні інвентаризації земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача, було здійснено обміри орендованої ділянки та встановлено, що відстань від забудованих гаражів до приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" відповідача загалом має складати 8 метрів. Дана територія мала б створити умови для вільного проїзду до гаражів і до кафе, можливість маневру чи розвороту службових автомобілів позивача. Однак власник приватного підприємства кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" - відповідач по справі, прибудував капітальну опорну стіну, зменшивши орендовану земельну ділянку позивача майже на 2 метри. Бетонна опорна стіна заглиблюється у фундамент до 0,70 м. Побудувавши дану конструкцію, власник кафе створив на спірній території місце відпочинку для персоналу кафе шириною 2,80 метра, виклав його тротуарною плиткою, розташував мангал.

23 травня 2016 року Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради у присутності працівника орендаря ОСОБА_3, ОСОБА_4 проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства при використанні земель, розташованих за адресою:

АДРЕСА_1, про яку Вінницька міська рада повідомляла відповідача завчасно, шляхом надсилання останньому попередження від 26 квітня 2016 року.

За результатами даної перевірки складено акт дотримання вимог законодавства при використанні земель міста Вінниці від 23 травня 2016 року за № 72/9-03-3, згідно із яким встановлено факт використання відповідачем трьох земельних ділянок по АДРЕСА_1, загальною площею 0,0742 га, зокрема і земельної ділянки, площею

0,0057 га, із орендованих у Вінницької міської ради земель ГУ ПФУ у Вінницькій області за адресою: АДРЕСА_1, що використовується відповідачем для обслуговування кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_1 " без правовстановлюючих документів. Це також підтверджується результатами тахеометричної зйомки від 27 квітня 2016 року МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" та кадастровим планом. Земельна ділянка огороджена бетонним парканом та опорною стінкою з бетону, об`єкти нерухомості на ділянці відсутні.

Відповідач плату за землю за дану земельну ділянку не сплачував, що є порушенням статті 206 ЗК України та статті 287 ПК України.

Відповідачу повідомлено про необхідність звільнити самовільно зайняту ділянку із орендованих земель позивача за адресою:

АДРЕСА_1, площею 0,0057 га, яка використовується без правовстановлюючих документів, шляхом перенесення паркану, опорної стінки та приведення її в первинний стан; сплатити плату за землю за фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, загальною площею 0,0057 га, по АДРЕСА_1, згідно з вимогами чинного законодавства.

Вищезазначені вимоги були проігноровані відповідачем.

ГУ ПФУ у Вінницькій області, уточнивши свої позовні вимоги, просило зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею

0,0057 га, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом перенесення паркану, опорної стінки та приведення земельної ділянки у первинний стан відповідно до вимог, визначених планом відведення земельної ділянки позивачу за рахунок відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0057 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1, шляхом перенесення паркану, опорної стінки та приведення земельної ділянки у первинний стан відповідно до вимог, визначених планом відведення земельної ділянки ГУ ПФУ у Вінницькій області, за рахунок ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 1 600,00 грн судового збору в дохід держави.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції, встановив та виходив із доведеності того, що спірна земельна ділянка, площею 0,0057 га у власність або користування відповідачу не надавалася, відповідач користується нею без правовстановлюючих документів, а також, що є всі достатні підстави вважати, що опорна стінка та бетонний паркан були побудовані відповідачем, виходячи із того, що позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача звільнити дану ділянку як самовільно зайняту та привести у первинний стан відповідно до вимог, визначених планом відведення земельної ділянки ГУ ПФУ у Вінницькій області, за рахунок відповідача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому дійшов висновку про їх задоволення.

При цьому суд виходив із змісту норм статей 83, 116, 125, 212 ЗК України та посилався на статтю 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", згідно з якою самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 19 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області

від 07 лютого 2018 року та направити справу на новий розгляд.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що наявні в матеріалах справи докази не є достатніми та достовірними, а тому висновки судів попередніх інстанцій зроблено виключно на припущеннях.

Доводи інших учасників справи

У травні 2018 року представником ГУ ПФУ у Вінницькій області - Ільченко Т . М. через засоби поштового зв?язку подано до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області

від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 19 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області

від 07 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ГУ ПФУ у Вінницькій області є орендарем земель територіальної громади міста, загальною площею 0,0357 га, згідно з договором оренди земельної ділянки від 17 березня 2006 року та проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки ГУ ПФУ у Вінницькій області для будівництва та обслуговування гаражів службового використання по АДРЕСА_3 .

Створення зазначеного проходу спільного користування відповідно до умов договору оренди є однією із умов надання в оренду ГУ ПФУ у Вінницькій області земельної ділянки (пункт 26 договору).

Факт самовільного використання відповідачем спірної земельною ділянки, площею 0,0057 га із орендованих ГУ ПФУ у Вінницькій області, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0057 га, встановлено за результатами перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель, проведеної Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради 23 травня 2016 року. В ході даної перевірки також встановлено, що плату за землю за дану земельну ділянку ОСОБА_1 не сплачував, чим порушив вимоги статті 206 ЗК України та статті 287 ПК України, що також підтверджується актом

№ 72/9-03-3 від 23 травня 2016 року.

За викладених обставин, судами достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка належить територіальній громаді, перебуває в оренді у ГУ ПФУ у Вінницькій області, а відповідач ОСОБА_1 користується нею без відповідних правовстановлюючих документів, вимоги щодо добровільного звільнення земельної ділянки та приведення її в первинний стан не виконує.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд керується положеннями ЦК України та ЗК України (2768-14) .

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 90 ЗК порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановивши факт самовільного використання відповідачем спірної земельною ділянки, площею 0,0057 га із орендованих ГУ ПФУ у Вінницькій області, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0057 га, врахувавши наведені вище норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та відповідно обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року.