розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Кучиної Н. Г., від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області, у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., від 06 липня 2018 року,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та звернення стягнення на будівлю туристично-оздоровчого комплексу.

Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 2010 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 500 000 доларів США для будівництва туристично-оздоровчого комплексу, а відповідач зобов`язався повернути зазначені грошові кошти у строк до 25 вересня 2013 року. На підтвердження укладення договору та його умов відповідачем було підписано відповідну розписку. Розпискою також підтверджувалось, що у разі, коли сума боргу у строк

до 25 вересня 2013 року не буде повернута, то ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику за рахунок майна, а саме - будівлі туристично-оздоровчого комплексу " Зелена дача" за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, селище міського типу Ясіня, полонина "Драгобрат".

Посилаючись на те, що відповідач у строки встановлені договором позики грошові кошти не повернув та ігнорує його вимоги стосовно повернення боргу, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 500 000 доларів США та в рахунок погашення боргу звернути стягнення на будівлю туристично-оздоровчого комплексу " Зелена дача", за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, селище міського типу Ясіня, полонина "Драгобрат " .

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 25 вересня 2010 року недійсним, посилаючись на безгрошовість позики. Вважав, що дана обставина може бути підтверджена висновком експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи.

16 вересня 2015 року Рівненським міським судом об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним зі справою за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Ухвалою Рівненського міського суду від 17 грудня 2015 року, що набрала законної сили, позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду від 17 жовтня 2017 року позов

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 000 доларів США боргу, що за курсом Національного банку України на день ухвалення судового рішення складало 13 270 000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що розписка від 25 вересня 2010 року підтверджує існування боргових зобов`язань ОСОБА_2, є доказом укладення договору позики та отримання коштів відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на нерухоме майно, суд виходив з того, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, договір позики, укладений 25 вересня 2010 року між сторонами, в частині визнання будівлі туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача" в якості забезпечення повернення позики, визнано недійсним, то вимоги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції при прийнятті рішення від 17 жовтня 2017 року були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано норми права, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 17 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду про порушення права позивача та необхідність його судового захисту, зазначивши, що судом було дано об`єктивну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/4362/15-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В жовтні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 569/4362/15-ц передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.

Вважав, що судами не було враховано, що спірні правовідносини між сторонами виникли за результатами поділу спільної господарської діяльності. За домовленістю між сторонами грошові кошти в сумі

500 000 доларів США мали бути сплачені ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 у рахунок відступленого майна, а не навпаки.

Стверджує, що грошові кошти в сумі 500 000 доларів США у позику від ОСОБА_1 він не отримував, а розписка від 25 вересня 2010 року є підробленою. В день складення цієї розписки в місті Рахові Закарпатської області він не перебував. Крім того, станом на 25 вересня 2010 року такого об`єкта нерухомості, як туристично-оздоровчий комплекс " Зелена дача" не існувало. Припускає, що ОСОБА_1 при підробленні розписки скористався чистим аркушем паперу, де стояв його підпис, що практикувалося ними під час ведення спільної господарської діяльності.

Судом першої інстанції під час розгляду справи не було розглянуто його клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, а апеляційний суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, посилаючись на висновок криміналістичної експертизи, який не є належним і допустимим доказом по справі та поданий з порушенням процесуального порядку подачі доказів.

Апеляційним судом Рівненської області також було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про допит свідків, які можуть підтвердити його доводи щодо відсутності 25 вересня 2010 року у місті Рахів Закарпатської області.

Вважає, що договір позики від 25 вересня 2010 року не містить таких істотних умов, як сума позики та валюта зобов`язання. Висновки судів про те, що валютою позики є долар США є помилковими та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суди попередніх інстанцій в ході розгляду справи не дослідили оригінал розписки від 25 вересня 2010 року і така розписка відсутня в матеріалах справи.

Апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Грищенка Я. А. про відкладення судового засідання, призначеного на 06 липня 2018 року, та розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, чим позбавив відповідача права на справедливий судовий розгляд, права на захист і можливості надати свої докази, довівши їх переконливість.

Провадження у справі відкрито з порушенням вимог частини п`ятої

статті 119, частини другої статті 121 ЦПК України 2004 року і розглянуто вимоги, не оплачені судовим збором. Клопотання відповідача про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав несплати судового збору не було розглянуто судом.

Суд першої інстанції в порушення вимог статей 27, 168 ЦПК України

2004 року не розглянув його заяву про роз`єднання позовних вимог.

Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору -

ОСОБА_3 було залучено до участі в справі майже через рік після подачі відповідного клопотання.

Крім того, суди попередніх інстанцій непослідовно, без урахувань ухвалених судових рішень, помилково зазначали, розгляд якої саме справи здійснюється, що, на його думку свідчить про порушення судами норм процесуального права.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня

2017 року та постанова Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2018 року, в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно, в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу статті 400 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно розписки від 25 вересня 2010 року

ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 500 000 доларів США для будівництва туристично-оздоровчого комплексу "Зелена дача". Зазначену суму ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 25 вересня 2013 року. У разі, коли суму боргу не буде повернуто у визначений строк ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику за рахунок майна, а саме будівлі туристично-оздоровчого комплексу " Зелена дача", що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина "Драгобрат " .

Рішенням Рівненського міського суду від 25 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, у справі № 569/10617/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсною розписки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання дійсним договору позики:

- визнано недійсною розписку від 25 вересня 2010 року в частині визнання будівлі туристично-оздоровчого комплексу "Зелена Дача" в якості забезпечення повернення такої позики;

- визнано дійсним договір позики (розписку), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 вересня 2010 року в частині позики в сумі 500 000 доларів США.

Згідно висновку №73\74 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та матеріалів документів за матеріалами цивільної справи №569/10617/15-ц від 12 лютого 2016 року підпис від імені ОСОБА_2, розташований під текстом розписки від 25 вересня 2010 року, складеній від імені ОСОБА_2 про отримання ним від ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 500 000 доларів США, виконаний самим ОСОБА_2 . Встановити давність виконання друкованих текстів розписки не видалось можливим.

ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики від 25 вересня 2010 року

не виконав.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Подібні положення містила стаття 213 ЦПК України в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором

(частина перша статті 1049 ЦК).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) .

Згідно частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначений правовий висновок неодноразово підтверджено Верховним Судом України, зокрема у постановах від 11 листопада 2015 року у справі

№ 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, судами надано належну оцінку змісту розписки, складеної відповідачем 25 вересня 2010 року, згідно якої ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 борг у розмірі 500 000 доларів США у строк до 25 вересня 2013 року, та зроблено обґрунтований висновок, що зазначена розписка підтверджує існування між сторонами зобов`язань, які виникають із договору позики.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи ОСОБА_2 про безгрошовість позики, як недоведені.

Оригінал розписки знаходився у позивача, що з урахуванням змісту розписки та положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

ОСОБА_2, заперечуючи факт написання розписки від 25 вересня 2010 року та стверджуючи про її підробку 04 квітня 2018 року, подав до апеляційного суду клопотання про призначення по справі комісійної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів.

Залишаючи без задоволення вказане клопотання відповідача ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви на обґрунтування свого судового рішення, з якими погоджується і колегія суддів та врахував наявність висновку криміналістичної експертизи від 12 лютого 2016 року проведеної у цивільній справі №569/10617/15-ц в якій ОСОБА_2 брав участь в якості відповідача та яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 25 вересня 2010 року виконаний останнім.

Суд апеляційної інстанції також вірно зазначив, що ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2014 року за клопотанням ОСОБА_2 було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання про вчинення ОСОБА_2 чи іншою особою підпису в розписці, а також про відповідність машинописного тексту у розписці тій даті, що в ній зазначена, яка згідно із повідомленням Львівського НДІСЕ не була проведена у зв`язку із не оплатою ОСОБА_2 рахунку за проведення експертизи.

Доводи відповідача щодо проведення криміналістичної експертизи у цивільній справі №569/10617/15-ц з порушенням методології її проведення є безпідставними.

Крім того, дійсність договору позики (розписки), укладеного між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 вересня 2010 року в частині одержання позики в сумі 500 000 доларів США, підтверджена рішенням Рівненського міського суду від 25 листопада 2016 року по справі № 569/10617/15-ц, яке набрало законної сили.

Твердження заявника, щодо відсутності в матеріалах справи оригіналу розписки від 25 вересня 2010 року на правильність висновків судів не впливають, оскільки оригінал цієї розписки був оглянутий судом першої інстанції у судовому засіданні, про що зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Підписуючи розписку від 25 вересня 2010 року, ОСОБА_2, як повнолітня та дієздатна особа повинен був розуміти правові наслідки своїх дій.

Існування між сторонами правовідносин, відмінних від тих, що випливають з договору позики від 25 вересня 2010 року на правильність висновків судів попередніх інстанцій та законність оскаржуваних судових рішень

не впливають.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно ухвалив оскаржуване рішення за відсутності відповідача та його представника чим порушив їх права, оскільки колегія суддів апеляційного суду в межах повноважень, передбачених статтею 372 ЦПК України, визнала наведені у клопотанні представника відповідача про відкладення судового засідання обставини неповажними, суб`єктивними та спрямованими на затягування вирішення справи судом.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що апеляційний суд тричі призначав судові засіданні у справі, а представником відповідача - адвокатом Грищенком Я. А двічі подавалися клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на зайнятість в іншому судовому засіданні та перебування у відпустці. Однак докази поважності причин неявки відповідача та його представника в судові засідання 12 червня 2018 року та 06 липня 2018 року суду не надані.

Апеляційний суд також обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про допит свідків, оскільки відповідно до частини першої

статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Результати аналізу змісту наведеної норми статті ЦК України (435-15) вказують, що не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину прямо визначені у Цивільному кодексі України (435-15) .

Доводам заявника щодо порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, в тому числі при відкритті провадження у справі апеляційним судом надано належну оцінку.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії",

29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Доводи касаційної скарги, які зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та встановлення нових обставин, відхилені касаційним судом, як такі, що в силу статті 400 ЦПК України виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті справи та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду