У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Залізнична районна державна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини.

Позовні вимоги мотивував тим, що із відповідачем ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу дитина проживає разом

з матір`ю, яка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, створює штучні перешкоди, що унеможливлюють його участь у вихованні доньки, налаштовує доньку проти нього, а тому він позбавлений можливості реалізувати своє право на виховання доньки. З приводу викладених обстави він звернувся до Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради із проханням встановити спосіб участі у вихованні дитини, комісією з питань захисту прав дитини йому було рекомендовано налагодити зв`язок з донькою, проте через перешкоди зі сторони відповідача він позбавлений такої можливості.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому у вихованні та вільному спілкуванні з донькою, визначити такий спосіб участі у вихованні дитини: необмежене спілкування особисто, засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку, побачення три рази на тиждень, а саме в кожний четвер з 16 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин за місцем навчання або за місцем проживання дитини, кожну суботу та неділю з 15 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин поза місцем проживання дитини без присутності матері та інших осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2019 року у складі головуючого судді Пилип`юк Г. М. позов задоволено частково. Визначено порядок зустрічі батька ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, кожної неділі з 15 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин з часу набрання рішенням законної сили у присутності матері ОСОБА_2 з урахуванням можливостей матері та дитини бути присутніми у визначений період зустрічей за попередньо узгодженим місцем зустрічі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, з урахуванням інтересів дитини,

її прихильності до матері, та заперечень відповідача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня

2019 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції визначив порядок спілкування батька з малолітньою дитиною за відсутності висновку органу опіки та піклування, який у цій категорії справ є обов`язковим.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду змінити в частині визначення порядку побачення батька з дитиною, зазначивши, що такі побачення мають відбуватися без присутності матері.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд позбавив позивача, як батька дитини, можливості та звільнив його від виконання обов`язку щодо участі у вихованні дитини, чим допустив погіршення становища позивача в особистих немайнових відносинах та здійснив непропорційне втручання в його особисте життя.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Залізничного районного суду м. Львова

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 серпня 2018 року, за зверненням ОСОБА_1 від 30 липня 2018 року, проведено засідання комісії з питань захисту прав дитини Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради у присутності сторін та їх доньки ОСОБА_3, за результатами якого, з урахуванням думки дитини, яка категорично не бажає спілкуватися та бачитися з батьком, ОСОБА_1 рекомендовано налагодити контакт з донькою (лист Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради від 23 серпня 2018 року).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення зміндо Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаютьсяв порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник щодо усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхіднийдля фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно

з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти

з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так частина 4 статті 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Участь органів опіки та піклування обумовлена в першу чергу інтересами дитини, та необхідністю проведення актів обстеження умов проживання як батька, так і матері, та дачі свого висновку щодо рекомендацій та доцільності визначення місця проживання дитини з одним з батьків. Висновок органів опіки долучається до матеріалів справи та не має для суду наперед встановленого значення.

Частина п`ята статті 19 СК України визначає, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Приймаючи рішення, суд, у більшості випадків, керується висновком органу опіки та піклування, проте може відступити від нього, адже суд оцінює усю сукупність доказів, та звертає увагу про прихильність дитини, навівши відповідні мотиви у рішенні.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на вимоги зазначених норм закону уваги не звернув, не витребував висновок органу опіки та піклування щодо цього спору та, відповідно, не надав належної правової оцінки такому висновку органу опіки та піклування щодо визначення способу участі позивача у вихованні доньки.

Суд апеляційної інстанції відповідно до норм статті 365 ЦПК України та статті 19 СК України повинен був запитати висновок органу опіки та піклування і вже з урахуванням цього висновку розглянути справу та постановити нове рішення, скасувавши рішення суду першої інстанції з підстав порушення положень статі 19 СК України (2947-14) .

Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір щодо участі батька у вихованні дитини, не визначився із наявністю або відсутністю підстав для застосування положень статті 159 СК України, у зв`язку із чим формально підійшов до розгляду справи, не проаналізував інтереси дитини та фактично залишив спір не вирішеним.

Без надання оцінки у взаємозв`язку всіх вищевказаних фактів і обставин прийняття справедливого та обґрунтованого рішення є неможливим, а відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо оцінки доказів перешкоджає Верховному Суду ухвалити рішення по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону, з урахуванням висновку органу опіки та піклування щодо цього спору, виходячи з найкращих інтересів дитини.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнить частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати.

Справу № 462/7279/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Залізнична районна державна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини направити на новий апеляційний розгляд.

Головуючий Судді:	М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун