розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дундар І. О., Жданової В. С., Тимченко О. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я та майна.

Позовна заява мотивована тим, що 29 серпня 2015 року ОСОБА_2 видав йому довіреність на право розпорядження та управління автомобілем "Audi A6", реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 .

21 жовтня 2015 року о 07 год. 15 хв. на вул. Мірошніченко, 51 у м. Костянтинівка Донецької області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "Audi А6", реєстраційний номер НОМЕР_1, під його керуванням, та автомобіля ГАЗ-66, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керування військовослужбовця військової частини А4165 польова пошта В2250 (далі - в/ч А4165 (п/п В2250)) старшого солдата ОСОБА_3 під час виконання ним обов`язків військовослужбовця, у результаті порушення останнім вимог пунктів 10.01, 10.3 Правил дорожнього руху. Внаслідок ДТП йому завдано легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад його здоров`я, а автомобіль "Audi А6", реєстраційний номер НОМЕР_1, зазнав механічні пошкодження.

Діями ОСОБА_3, який на той час проходив службу в лавах Збройних Сил України, йому було завдано матеріальні збитки, які пов`язані: з проходженням лікування у сумі 1 250 грн, з втратами у зв`язку з пошкодженням автомобіля, які відповідно до звіту оцінювача № 193/16 складають 146 920 грн, та вартістю робіт оцінювача, яка склала 830 грн. Крім того, внаслідок ДТП йому була завдана моральна шкода, яку він оцінює у 10 000 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України на відшкодування майнової шкоди 149 000 грн, та на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн, судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди внаслідок ушкодження здоров`я та майна задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 148 170 грн, на відшкодування моральної шкоди - 4 000 грн, судовий збір - 1 521,63 грн, витрати, пов`язані із вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, - 830 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету України. Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану майну інших осібунаслідок незаконних дій військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційні скарги Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України задоволено.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2018 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди внаслідок ушкодження здоров`я та майна відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Міністерство оборони України та Державна казначейська служба України не є належними відповідачами у цій справі.

Військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, та саме вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував наявність постанови Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2018 року у справі № 233/1210/17 за позовом ОСОБА_1 до в/ч А4165 (п/п В2250) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я та майна, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. У вказаній справі апеляційний суд зробив висновок про те, що відповідальним за завдану шкоду унаслідок ДТП, яка сталася 21 жовтня 2015 року, є Міністерство оборони України.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 21 листопада 2018 року та витребувано із Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу № 233/414/18.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідачі до суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

29 серпня 2015 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 довіреність на право розпорядження та управління автомобілем "Audi A6", реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов (шасі) № НОМЕР_2 .

21 жовтня 2016 року о 07 год. 15 хв. на вул. Мірошніченко в м. Костянтинівці Донецької області відбулася ДТП за участю автомобіля "Audi А6", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, та транспортного засобу ГАЗ-66, реєстраційний номер 31-57К5, під керуванням військовослужбовця в/ч А4165 (п/п В2250) старшого солдата ОСОБА_3, дії якого не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху.

Транспортний засіб ГАЗ-66, реєстраційний номер НОМЕР_3, належить в/ч А4165 (п/п В2250) та був закріплений за водієм - старшим солдатом ОСОБА_3, який на той час проходив службу в лавах Збройних Сил України (а. с. 17-19, 22).

Діями ОСОБА_3 ОСОБА_1 було завдано легкі тілесні ушкодження та матеріальні збитки, які пов`язані з проходженням лікування, у сумі 1 250 грн, з втратами, яких він зазнав у зв`язку з пошкодженням автомобіля, які відповідно до звіту оцінювача № 193/16 складають 146 920 грн, та вартістю робіт оцінювача, яка склала 830 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Діяльність із використання, зберігання й утримання військовою частиною транспортних засобів, зокрема ГАЗ-66, реєстраційний номер 31-57К5, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, яка експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно визначено як державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

У результаті аналізу зазначених вище норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) зробила правовий висновок про те, що враховуючи, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Таким чином, встановивши, що транспортний засіб ГАЗ-66, реєстраційний номер НОМЕР_3, належить в/ч А4165 (п/п В2250) на праві оперативного управління, та був закріплений за водієм - старшим солдатом ОСОБА_3, який на момент ДТП проходив службу в лавах Збройних Сил України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що саме вказана військова частина повинна відповідати за шкоду, завдану позивачу у ДТП 21 жовтня 2016 року.

Апеляційний суд на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України правомірно врахував указаний вище правовий висновок Верховного Суду. Доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними та вказують на незгоду позивача з прийнятою постановою виключно з формальних міркувань.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постановою Верховного Суду у справі № 233/1210/17 за позовом ОСОБА_1 до в/ч А4165 (п/п В2250) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я та майна, постанову апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2017 року про відмову ОСОБА_1 у позові скасовано, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року, яким стягнуто з в/ч А4165 (п/п В2250) на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 102 844 грн та на відшкодування моральної шкоди 4 000 грн, змінено шляхом виключення з резолютивної частини рішення посилання про передачу в/ч А4165 (п/п В2250) після відшкодування ОСОБА_1 збитків пошкодженого майна, що не може використовуватися за призначенням, у вигляді 70 % залишків автомобіля марки "Audi А6", реєстраційний номер НОМЕР_1, у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції у цій справі не спростовують, на законність постанови апеляційного суду не впливають.

Постанова Донецького апеляційного суду від 21 листопада 2018 року прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.