розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року у складі головуючого судді Радченка В. Є.

та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

1. Вступна частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк") про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього, іпотечного договору, договорів поруки, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення збитків, розстрочення спати боргу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 30 липня 2007 року між ним

та Відкритим акціонерним товариством "Електрон Банк" (далі - ВАТ "Електрон Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк", було укладено кредитний договір № KF 51181, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 75 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком на 15 років.

Проте при підписанні вказаного кредитного договору банком були порушені його права як споживача, а саме: у порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" його не було повідомлено у письмовій формі про умови надання кредиту, не надано в повному обсязі інформації про умови кредитування. Умови укладеного кредитного договору є несправедливими, такими умовами передбачено непропорційно велику суму компенсації

за користування кредитними коштами, що свідчить про те, що банк здійснює нечесну підприємницьку практику. Такий договір укладено із грубим порушеннями вимог закону, які були направлені на введення його в оману щодо істотних умов кредитування, з метою створення помилкової оцінки реальної вартості кредитних коштів, що в свою чергу призвело до хибного волевиявлення при укладенні кредитного договору.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, визнати недійсними кредитний та іпотечний договори, додаткові угоди до них, договори поруки; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зарахування всіх сплачених за кредитним договором платежів до сум повернення грошових коштів, отриманих за недійсним кредитним договором; стягнути з ПАТ "ВіЕс Банк" на його користь збитки

в розмірі 5 667,69 дол. США, які зарахувати до сум повернення грошових коштів, отриманих за недійсним кредитом; розстрочити сплату боргу в розмірі

7 334,37 дол. США на три роки зі сплатою щомісяця рівними платежами по

203,73 дол. США з оплатою в гривневому еквіваленті; стягнути з ПАТ "ВіЕс Банк" на його користь 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов цього договору,

про що свідчить підписання договору сторонами та його повне виконання банком. На виконання вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позивача ознайомлено з умовами кредитування та надано вичерпну інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту, роз`яснено існуючі особливості кредитування. Укладаючи спірний кредитний договір та договір іпотеки, позивач діяв добровільно, повністю усвідомлюючи наслідки своїх дій, про що свідчать його підписи на договорах та додатках до них, заяві-анкеті

про отримання кредиту, анкеті-опитувальнику фізичної особи, повідомленні

про надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування

та орієнтовну сукупну вартість кредиту, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними та похідних позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне й обґрунтоване рішення

про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалені

у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що протягом усього часу спірних правовідносин позивач не володів інформацією щодо розподілу банком

його щомісячних платежів по кредитному договору, на його письмове звернення банк повідомив, що надання такої інформації можливо після оплати комісії

в розмірі 8 000,00 грн, така незаконна вимога та очевидна несправедливість змусили його звернутися до суду за захистом своїх порушених прав спожива. Проте, поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося

те, що жодний банківський документ не містить повної та достовірної, обов`язкової до повідомлення споживачеві інформації про реальні умови споживчого кредитування як до укладення спірного кредитного договору,

так і після. У порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" банком не надано позивачеві попередньої інформації про реальні умови споживчого кредитування, що свідчить про стале здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики шляхом введення споживача в оману щодо фінансових послуг. Судами не враховано, що умови оспорюваного кредитного договору є несправедливими, що також є підставою для визнання його недійсним та відшкодування споживачу збитків. Крім того, судами безпідставно не враховано висновок експерта та не вислухано його пояснення, унаслідок чого ухвалено однобічні та незаконні рішення.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "ВіЕс Банк", треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Костишин Б. Т.,

про визнання недійсними договорів, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення збитків, розстрочення сплати боргу та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії

із п`яти суддів.

Фактичні обставини, встановлені судом

Установлено, що 30 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Електрон Банк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк", було укладено кредитний договір № KF 51181, за умовами якого позивач отримав кредит для придбання та ремонту жилого будинку в розмірі 75 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком на 15 років. Додатком № 1 до цього договору визначено графік погашення кредиту, а саме сплати тіла кредиту та процентів за його користування, а також комісії за розрахункове обслуговування кредитного рахунку в розмірі 2,30% від суми кредиту, але не менше 1 000,00 грн (пункт 2.1 додатку № 1 до кредитного договору).

Сплата комісії за видачу кредиту в розмірі 2,3% від суми кредиту також передбачена пунктом 1.8.2 додаткової угоди № 9 від 05 листопада 2014 року

до кредитного договору № KF 51181 від 30 липня 2008 року.

У забезпечення цього кредитного договору, 30 липня 2017 року

і 09 серпня 2012 року банком із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договори поруки.

31 липня 2008 року між банком та позивачем було укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належний йому на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1 .

Перед укладенням кредитного договору позивач був ознайомлений з розрахунком орієнтовної сукупної вартості кредиту, проектом кредитного договору, договору про забезпечення виконання зобов`язань, інформацією

про платежі, про що свідчить його особистий підпис у додатку № 3 до анкети-заяви позичальника.

Пункт 10.5 кредитного договору свідчить про те, що перед укладенням цього договору банк повідомив ОСОБА_1 у письмовій формі про умови кредитування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті

203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин,

що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам

та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги

з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних

з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких,

як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору)

до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах

за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник)

не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є умови договору про установлення обов`язкових

для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати

за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення

є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони

в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини

між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів

чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу

про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює

на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу

від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача

про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до статті 3 ЦК України принцип справедливості, добросовісності

та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України (435-15) зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися

будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту -

це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється

при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Встановивши, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, зокрема, щодо розміру кредиту, валюти кредитування, відсоткової ставки

за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту, при підписанні цього договору ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що умови пункту 2.1 додатку № 1 до кредитного договору № KF 51181 від 30 липня 2008 року та пункту 1.8.2 додаткової угоди № 9 від 05 листопада 2014 року до вказаного кредитного договору про сплату на користь банку комісії за розрахункове обслуговування кредитного рахунку та за надання кредиту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ

від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Аналогічний висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі

№ 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Встановлення банком комісії за розрахункове обслуговування кредитного рахунку та за надання кредиту без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, є незаконним.

Таким чином, такі умови є нікчемними, а нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається, з урахуванням чого сплачені позивачем суми комісії, передбачені кредитним договором № KF 51181 від 30 липня 2008 року, підлягають стягненню з ПАТ "ВіЕс Банк" на користь ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами

для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання щодо визнання недійсним договору в частині комісії,

з ухваленням нового рішення про стягнення сплаченої позивачем суми комісії, передбаченої кредитним договором № KF 51181 від 30 липня 2008 року, у розмірі 2,3 % від суми кредиту, що становить 1 725,00 дол. США, з ПАТ "ВіЕс Банк"

на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати

в частині вирішення вимог про визнання недійсними умов кредитного договору щодо комісії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" в цій частині задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на користь ОСОБА_1 суму сплаченої комісії, передбаченої кредитним договором № KF 51181 від 30 липня 2008 року, у розмірі 2,3 % від суми кредиту, що становить 1 725,00 дол. США.

Головуючий Судді:	М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун