розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у складі судді Кривчук Т. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кобеляцький районний суд Полтавської області рішенням від 24 лютого 2016 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, на земельну ділянку площею 3,35 га, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кіровської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 26 грудня 2019 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у зв`язку з неповажністю причин його пропуску та відмовив у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Кобилянського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що заявник звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції поза межами встановленого законом строку на його апеляційне оскарження, поважних причин пропуску ним такого строку не навів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 24 січня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що він пропустив встановлений законом строк подання апеляційної скарги з поважних причин, оскільки його не залучили до розгляду справи, а тому не повідомляли про наслідки її розгляду. Про те, що право власності на земельну ділянку зареєстровано за його сестрою, ОСОБА_1, він дізнався лише 03 жовтня 2019 року, отримавши відмову Відділу держгеокадастру у Кобеляцькому районі від 03 жовтня 2019 року № 287/167-19.

В результаті чого він почав встановлювати, на підставі якого документу його сестра могла зареєструвати право власності на земельну ділянку, чи можливо взагалі було це зробити, оскільки оригінал державного акта весь цей час знаходився у нього, тому він був упевнений, що ця земельна ділянка належить його матері, яка померла. Збір даної інформації зайняв деякий час.

При зверненні за консультацією до юриста, йому пояснили, що реєстрація права власності могла відбутися за рішенням суду про визнання права власності на спадкове майно. Довідавшись про наявність рішення суду першої інстанції він 19 жовтня 2019 року звернувся до Кобеляцького районного суду Полтавської області із заявою про видачу копії рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року, з можливістю оскаржити його до суду апеляційної інстанції.

Лише після отримання 28 жовтня 2019 року копії вказаного рішення в нього виникла реальна можливість скласти та направити апеляційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Кобеляцького районного суду Полтавської області.

18 лютого 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справи, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року залишив без руху, з наданням строку для усунення недоліків щодо надання доказів наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання даної ухвали.

09 грудня 2019 року на виконання вимог указаної ухвали ОСОБА_2 надіслав заяву про усунення недоліків.

У зв`язку з ненаданням доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції Полтавський апеляційний суд ухвалою від 26 грудня 2019 року визнав наведені ОСОБА_2 причини пропуску строку неповажними та відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі за його апеляційною скаргою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) таке право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Для того, щоб доступ до суду був ефективним особа повинна мати чітку практичну можливість подання скарги, а тлумачення законодавства не повинно бути надто суворим, не порушувати саму сутність права.

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Станом на момент ухвалення рішення суду першої інстанції процедура апеляційного оскарження рішення була врегульована, зокрема, положеннями статей 292, 294, 297 ЦПК України, від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

В обґрунтування ухвали від 28 листопада 2019 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без руху, суд апеляційної інстанції зазначав про те, що дізнавшись про оскаржуване судове рішення 03 жовтня 2019 року, ОСОБА_2 з апеляційною скаргою звернувся 02 листопада 2019 року, тобто з пропуском десятиденного строку на його оскарження.

Заяву про усунення недоліків ОСОБА_2 мотивував тим, що дізнавшись 03 жовтня 2019 року про існування рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року, він звернувся до районного суду із заявою про видачу його копії, яку суд видав йому лише 28 жовтня 2019 року, після чого в нього виникла реальна можливість скласти та направити апеляційну скаргу, тому 03 листопада 2019 року він і звернувся з апеляційною скаргою.

Будь-які дані про отримання ОСОБА_2 копії рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року в матеріалах справи відсутні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд не спростував доводи заявника зазначені ним у заяві про усунення недоліків та в ухвалі не зазначив факти на підтвердження отримання копії оскаржуваного ним рішення не в указану заявником дату, та не врахував, що без отримання повного тексту рішення у заявника була відсутня можливість подання обґрунтованої апеляційної скарги відповідно до вимог статті 356 ЦПК України.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини").

ЄСПЛ в рішенні у справі "Делькур проти Бельгії" зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі "Белле проти Франції" ЄСПЛ визначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Наведене залишилося поза увагою апеляційного суду, у зв`язку з чим його висновок про те, що ОСОБА_2 без поважних причин пропустив строк на оскарження рішення місцевого суду, не відповідає принципу верховенства права, Конституції України (254к/96-ВР) та вищевказаним положенням процесуального права.

З наведених підстав, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко

	В. М. Коротун