розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року у складі судді Мазурик О. Ф., Кузнєцова Максима Анатолійовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д., у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2015 року позивач - публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк", банк) звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з нього заборгованість у розмірі 45 955,75 дол. США.

В жовтні 2018 року позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій окрім заявлених позовних вимог до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заявив позовні вимоги до майнового поручителя ОСОБА_2 та просив в рахунок часткового погашення заборгованості в сумі 45 955,75 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду містаКиєва від07 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість в розмірі 45 955,75 дол. США, яка складається із: заборгованості по кредиту - 41 697,81 дол. США, відсотки - 4 203,68 дол. США, підвищені відсотки -54,26 дол. США.

В рахунок часткового погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною 1 102 000,00 грн, яка визначена, відповідно до висновку ТОВ "Агентства незалежної оцінки "Ваш експерт" від 25 вересня 2018 року.

Виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що в ході розгляду справи стороною позивача поза розумним сумнівом доведені позовні вимоги, а стороною відповідача належними та допустимими доказами вони не спростовані стосовно наявності у ОСОБА_1 заборгованості перед банком та розміру грошового зобов`язання у сумі 45 955,75 дол. США, а також приймаючи до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі, на яку позивач просить звернути стягнення, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, однак, виконання рішення в частині часткового погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки слід відстрочити до закінчення дії мараторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року, зокрема, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року повернуті особі, яка її подала.

Ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині мотивована тим, що ОСОБА_2 не усунуто недоліки, вказані в ухвалі Київського апеляційного від 28 березня 2019 року, а саме не надано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції в частині визнання апеляційної скарги ОСОБА_2 неподаною та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю банку у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року у зазначеній справі та витребувано її із Голосіївського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у зазначеній справі.

09 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Сімоненко В. М., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2020 року задоволено самовідвід судді Штелик С. П.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Сімоненко В. М., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюк В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що представником заявника до суду апеляційної інстанції надано дублікат квитанції від 01 березня 2019 року про сплату судового збору. Заявник вказує, що Закон України "Про судовий збір" (3674-17) не забороняє сплату судового збору в повному розмірі одним із заявників.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій інстанції не повно з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи. Заявники вказують, що між сторонами не було погоджено збільшення розміру відсоткової ставки з 14% до 15,25%.Позивач 25 листопада 2014 року пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, відповідно до вимог статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим зобов`язаний був пред`явити позов в межах суми боргу станом на 25 листопада 2014 року, судом безпідставно стягнуто заборгованість в більшому розмірі ніж зазначено у вимозі про дострокове повернення суми боргу.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року АТ "Універсал Банк" до Верховного Суду подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить ухвалу суду апеляційної інстанції зашити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У серпні2019 року АТ "Універсал Банк" до Верховного Суду подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції зашити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 05 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4608 (далі - генеральний договір), за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 109 860 дол. США на строк до 01 червня 2028 року (т. 1 а. с. 7 - 13).

В пункті 1.1.1 генерального договору сторони погодили, що умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок плати за кожну з кредитних послуг у межах цього договору банк та позичальник оформили додатковою угодою у формі окремої індивідуальної угоди, що є невід'дємною частиною цього договору.

Розділом 5 генерального договору визначено порядок зміни процентної ставки.

Пунктом 5.2 генерального договору визначено порядок зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення, а саме: про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру позичальник повідомляється шляхом направлення йому Банком поштою відповідного рекомендованого листа (повідомлення) за адресою позичальника; така нова процентна ставка починає діяти через 45 календарних днів з дати відправлення Банком позичальнику повідомлення, при цьому Банк застосовує таку процентну ставку без укладання сторонами відповідної угоди про внесення змін до договору. У разі незгоди з таким новим розміром процентної ставки позичальник має право протягом 45 календарних днів з дати направлення йому Банком повідомлення достроково повернути банку всю суму заборгованості за договором, сплатити в повному обсязі кредит, розмір яких визначається відповідною діючою ставкою за цим договором, а також здійснити інші платежі за договором, при цьому позичальник не звільняється від обов`язків щодо сплати можливих комісій Банку за дострокове повернення коштів.

05 червня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 01 до генерального договору, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 100 000,00 дол. США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за користування кредитом у порядку та на умовах, зазначених в даній угоді (т. 1 а. с. 15 - 16).

Пунктами 3.1, 3.2 додаткової угоди передбачено, що за користування кредитними коштами в межах встановленого строку кредитування встановлюється процентна ставка у розмірі 14% річних. За користування кредитними коштами понад строк встановлений Генеральним договором або цією додатковою угодою, процентна ставка встановлюється в розмірі 28% річних.

На виконання умов генерального договору та додаткової угоди банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 100 000,00 дол. США.

05 червня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2004 року (т. 1 а. с. 22 - 27).

Пунктом 1.3 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють зобов`язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов`язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку виконання забезпеченого цим договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов`язання, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов`язань у більшу/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобов`язання. Сторони підтверджують, що іпотекою за цим договором забезпечуються також і розмір зобов`язання, строк і порядок його виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаного основного договору, що обумовлюють основне зобов`язання.

Також, в пункті 2.1.4 договору іпотеки сторони погодили, що впродовж строку дії договору у випадку зміни розміру зобов`язань та/або зміни термінів виконання зобов`язання, якщо такі зміни вчинені відповідно до умов договору, що обумовлюють основне зобов`язання, відповідні зміни будуть вноситись лише в такий договір, що обумовлюють основне зобов`язання та не потребують внесення змін до цього договору шляхом укладення додаткової угоди до нього.

Пунктом 4.1 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення може здійснюватись у випадках та на підставах, передбачених законодавством України, зокрема: у разі порушення будь-якого основного зобов'язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, та/або будь-якого зобов'язання іпотекодавця за цим договором.

Згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки у випадку порушення іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та/або боржнику повідомлення оформлене відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до Закону України "Про іпотеку" (898-15) , на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в іпотечному договорі (пункти 4.5, 4.6, 5.1 договору іпотеки).

17 липня 2008 року банком повідомлено позичальника про те, що починаючи з 26 серпня 2008 року за користування кредитними коштами встановлюються нові процентні ставки: базова процентна ставка становить 15,25% річних, підвищена процентна ставка 30,50% річних. Після чого ОСОБА_1 до 15 грудня 2014 року продовжував сплачувати кредит вже за новою процентною ставкою, що свідчить про його згоду на встановлення нової процентної ставки.

Згідно висновку ТОВ "Агентство незалежної оцінки "Ваш експерт" вартість майна, ринкова вартість предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 становить 1 102 000,00 грн (т. 2 а. с. 26).

25 листопада 2014 року банком надіслано позичальнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушень за основним зобов'язанням у 30-денний строк. У разі не виконання даної вимоги банк попередив про дострокове погашення кредиту, в тому числі шляхом примусового звернення стягнення на майно. Також зазначив, що розмір заборгованості підлягає уточненню на дату фактичної оплати коштів (т. 1 а. с. 39 - 42).

ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 25 березня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором, що складає суму 45 955,75 дол. США, з яких: заборгованість по кредиту - 41 697,81 дол. США; відсотки - 4 203,68 дол. США; підвищені відсотки - 54,26 дол. США.

Рішенням Голосіївського районного суду містаКиєва від07 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, позов ПАТ "Універсал Банк"задоволено частково (т. 2 а. с. 59 - 66).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи через свого представника ОСОБА_3, звернулися до суду з апеляційною скаргою разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу відповідачів залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема, скаржнику ОСОБА_1 необхідно надати оригінал квитанції сплаченого ним судового збору в сумі 5 481,00 грн, а скаржнику ОСОБА_2 надати докази сплати судового збору на суму 5 481,00 грн (т. 2 а. с. 102 - 103).

10 квітня 2019 року до Київського апеляційного суду, на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, представником скаржників ОСОБА_3 надано лист, до якого долучено дублікат квитанції про сплату судового збору ОСОБА_1 з обґрунтуванням неможливості надання оригіналу квитанції. Щодо оплати судового збору ОСОБА_2 в листі зазначено про те, що оплату судового збору здійснено у повному розмірі, визначеному законом, скаржником ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 106 - 110).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року повернути особі, яка її подала (т. 2 а. с. 113 - 115).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційних скарг у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України (435-15) мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін -календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

05 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг та укладено додаткову угоду № 01 до генерального договору за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 100 000,00 дол. США. строком повернення до 01 червня 2028 року.

Позичальник свої зобов`язання не виконував, а тому 25 листопада 2014 року банк звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, чим змінив кінцевий строк виконання зобов`язання, у зв`язку з чим позичальник мав обов`язок повернути всю заборгованість за договором.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Враховуючи викладене, у зв`язку із реалізацією права на дострокове повернення позики припинилося право кредитора нараховувати проценти за кредитом.

Дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.

На зазначене суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули, вважаючи наявність підстав для повного стягнення нарахованої заборгованості станом на 25 березня 2015 року.

Матеріали справи містять вимогу від 25 листопада 2014 року про дострокове повернення кредитних коштів, в якій заначено, що станом на 25 листопада 2014 року виникла заборгованість за кредитним договором, а саме: заборгованість по кредиту - 41 427,05 дол. США; заборгованість по відсоткам - 2 504,05 дол. США; підвищені відсотки - 11,41 дол. США, прострочена заборгованість за кредитом - 270,76 дол. США (т. 1 а. с. 39 - 42).

Суди, зробивши в цілому правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача кредитної заборгованості на вказані вимоги закону уваги не звернули, не врахували, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів, звернувшись до позичальника та іпотекодавця з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, змінив строк дії кредитного договору, після спливу якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Отже застава, зокрема іпотека, це окремий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, який відмінний поруки, оскільки відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України), а тому доводи заявника про погодження не погодження з іпотекодавцем зміни відсоткової ставки є безпідставними.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 590 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (положення статті 1 Закону України "Про іпотеку" тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 Закону України "Про іпотеку").

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із частиною першою статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону.

У частині другій статті 43 Закону України "Про іпотеку" визначено, що початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Суди встановивши, що боржник не виконував належно свої зобов`язання, іпотекодавцем є відмінна від боржника особа - ОСОБА_2, яка передала свою квартиру банку в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, оскільки кредитний договір укладено в іноземній валюті, загальна площа квартири, яка перебуває в іпотеці не перевищує 140 кв. м та становить 44,7 кв. м, квартира є постійним місцем проживання іпотекодавця та в неї у власності не перебуває інше нерухоме житлове майно, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно вказав, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки слід відстрочити на період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним ( 59 рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У 36 рішення у справі "Bellet v. France" від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Згідно із частиною другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 356 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 ЦПК України, застосовуються положення статті 185 ЦПК України.

Згідно із частинами першою - третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

' 'p' Закон України "Про судовий збір" (3674-17) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення (стаття 2 Закону України "Про судовий збір").

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами цивільного процесуального закону та Законом України "Про судовий збір" (3674-17) .

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Апеляційна скарга на судове рішення місцевого суду підлягає оплаті судовим збором за ставками, визначеними підпунктами 6, 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що законодавством чітко визначено ставку судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду, яка пов`язана зі сплатою судового збору при поданні позовної заяви.

При зверненні позивача до суду в 2015 році з даним позовом підлягав сплаті судовий збір в сумі 3654, 00 грн (т. 1 а. с. 2).

Таким чином сума судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року становила 5 481,00 грн (3654,00 грн х 150%).

З матеріалів справи вбачається, що представником відповідачів ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) подано квитанцію про сплату ОСОБА_1 судового збору на суму 5 481,00 грн.

Оскільки судовий збір не був сплачений ОСОБА_2 апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, хоча і застосував надмірний формалізм стосовно застосування вимог Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , проте, оскільки суд апеляційної інстанції правильно розглянув доводи викладені у апеляційній скарзі поданої представником ОСОБА_3, від імені відповідачів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), тому скасування оскаржуваної ухвали та повернення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду є недоцільним.

Відповідно до практики ЄСПЛ вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя, оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.

Це пов`язано з тим, що, на думку ЄСПЛ, судовий збір є таким обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.

При цьому визнання неподаною та повернення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не є позбавленням її права доступу до суду у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вказане не перешкоджає повторному зверненню відповідачів із апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Крім того, процесуальні норми, якими керувався суд апеляційної інстанції є зрозумілими та наслідки їх невиконання (повернення апеляційної скарги) є достатньо передбачуваними, що також свідчить про відсутність порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про зміну судових рішень у частині стягнення заборгованості за договором кредиту.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в частині стягнення заборгованості за договором кредиту.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 413, 416, ЦПК України (1618-15) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у частині стягнення заборгованості за договором кредиту змінити, зменшивши суму, що підлягає стягненню за договором до 44 213,27 дол. США, яка складається із заборгованість по кредиту - 41 427,05 дол. США; заборгованість по відсоткам - 2 504,05 дол. США; підвищені відсотки - 11,41 дол. США, прострочена заборгованість за кредитом - 270,76 дол. США.