розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року в складі судді Строгової Г. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі -

АТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Моя хата" (далі - ТОВ "Компанія "Моя хата"), про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Банк кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк кредит Дніпро"), назву якого було змінено на АТ "Банк Кредит Дніпро",

і ТОВ "Компанія "Моя хата" підписано заяву про приєднання до універсального договору банківського обслуговування клієнтів-юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, у ПАТ "Банк кредит Дніпро". Починаючи з 26 жовтня 2017 року новий максимальний розмір ліміту овердрафту за договором було встановлено у розмірі 1 000 000 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між кредитором та ОСОБА_1 укладено договір поруки

від 27 жовтня 2016 року, відповідно до умов якого поручитель солідарно відповідає за виконання боржником зобов`язань у повному обсязі за договором про встановлення ліміту овердрафту та додатковими договорами до нього, які укладені та (або) можуть бути укладені у майбутньому.

Позивач свої зобов`язання перед позичальником виконав належним чином, проте останній порушив свої зобов`язання, тому утворилась заборгованість

у загальному розмірі 360 986,98 грн, яка складається з: 317 538,87 грн заборгованості за кредитом, 12 678,05 грн заборгованості зі сплати відсотків, 30 579,88 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту, 190,18 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків.

На підставі викладеного АТ "Банк Кредит Дніпро" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про встановлення ліміту овердрафту від 27 жовтня 2016 року станом на 18 травня 2018 року в розмірі 360 986,98 грн, яка складається з: 317 538,87 грн заборгованості за кредитом, 12 678,05 грн заборгованості зі сплати відсотків, 30 579,88 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту, 190,18 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за договором про встановлення ліміту овердрафту

від 27 жовтня 2016 року станом на 18 травня 2018 року в розмірі

331 101,96 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом -

296 696,26 грн, заборгованості за нарахованими відсотками - 3 635,64 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту - 30 579,88 грн, пені за несвоєчасне погашення відсотків - 190,18 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 966,44 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник порушив свої кредитні зобов`язання забезпечені договором поруки, тому виникла заборгованість, яка підлягає до стягнення з поручителя як солідарного боржника.

При цьому місцевим судом враховано, що рішенням Господарського суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року у справі № 914/990/18 стягнуто заборгованість за вищевказаним договором з позичальника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позов у цій справі не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не об`єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що основним зобов`язанням є кредитний договір, де кредитором і позичальником є юридичні особи, а договір поруки є правочином, що укладений для забезпечення виконання цього основного зобов`язання, де кредитором є юридична особа, а поручителем фізична особа.

Разом з тим, законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, тому даний позов до поручителя - фізичної особи, необхідно було подавати у господарський суд.

Між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, суди помилково розглянули спір в порядку цивільного судочинства, який належить до господарської юрисдикції, тому провадження у справі необхідно закрити.

Доводи інших учасників справи

АТ "Банк Кредит Дніпро" подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що суди правильно розглянули цей спір в порядку цивільного судочинства, а також правильно встановили фактичні обставини справи, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

03 березня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 жовтня 2016 року між ПАТ "Банк кредит Дніпро", назву якого змінено на АТ "Банк кредит Дніпро", і ТОВ "Компанія "Моя хата" підписано заяву про приєднання до універсального договору банківського обслуговування клієнтів-юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у ПАТ "Банк кредит Дніпро".

Згідно умов зазначеної заяви ліміт овердрафту склав 200 000 грн. Вказаною заявою визначено рахунок для встановлення ліміту овердрафту та строк встановлення ліміту овердрафту - 26 жовтня 2017 року з можливістю автоматичної пролонгації на наступні 12 місяців на строк до 25 жовтня

2018 року на умовах, визначених у 8 розділі універсального договору банківського обслуговування клієнтів-юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Згідно умов заяви про встановлення ліміту овердрафту клієнт зобов`язується протягом строку дії цього договору забезпечити постійні та регулярні надходження грошових коштів чистих кредитних оборотів на поточний рахунок в наступних обсягах: починаючи з другого календарного місяця дії договору в обсязі не менше 30 % від заявлених чистих кредитних оборотів;

в третій календарний місяць дії договору в обсязі не менше 60 % від заявлених чистих кредитних оборотів; в четвертий і наступні календарні місяці дії договору в обсязі не менше 100 % від заявлених чистих кредитних оборотів.

Контрольна дата підрахунку чистих кредитних оборотів - останнє число кожного відповідного календарного місяця дії. Сума заявлених чистих кредитних оборотів - 1 933 948 грн.

Процентна ставка річних встановлена: на поточну заборгованість за овердрафтом - 29,5 %, на прострочену заборгованість за овердрафтом - 60 %.

Відповідно до умов пунктів 9.2.2.2-9.2.2.4 універсального договору банківського обслуговування клієнтів-юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, позивачем здійснено перегляд ліміту овердрафту за укладеним між сторонами договором про встановлення ліміту овердрафту, тому з 26 жовтня 2017 року встановлено новий розмір ліміту овердрафту в розмірі 505 000 грн.

Починаючи з 26 жовтня 2017 року новий максимальний розмір ліміту овердрафту за договором встановлено в розмірі 1 000 000 грн, про що банком повідомлено клієнта листом від 26 жовтня 2017 року, а листом від 19 лютого 2018 року клієнта повідомлено про новий розмір ліміту овердрафту в розмірі 313 000 грн.

Згідно з пунктом 9.3.2 універсального договору банківського обслуговування клієнтів-юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, позичальник зобов`язаний здійснювати погашення кожної заборгованості за основною сумою овердрафту у розмірі фактичного дебетового залишку за поточним рахунком не пізніше 60 календарних днів з дня виникнення такої заборгованості.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника (ТОВ "Компанія "Моя хата") за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 27 жовтня 2016 року, відповідно до умов якого поручитель солідарно відповідає за виконання боржником (ТОВ "Компанія "Моя хата") зобов`язань у повному обсязі за договором про встановлення ліміту овердрафту та додатковими договорами до нього, які укладені та (або) можуть бути укладені в майбутньому.

Кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав в повному обсязі, проте останній свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, яка відповідно до наданого банком розрахунку станом на 18 травня 2018 року становить 360 986,98 грн, з яких: 317 538,87 грн - заборгованості за кредитом; 12 678,05 грн - заборгованості зі сплати відсотків; 30 579,88 грн - пені за несвоєчасне погашення кредиту; 190,18 грн - пені за несвоєчасне погашення відсотків.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04 жовтня 2018 року

у справі № 914/990/18 стягнуто з ТОВ "Компанія "Моя хата" на користь

ПАТ "Банк кредит Дніпро" 269 096,26 грн заборгованості за кредитом,

56 543,69 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1 353,49 грн пені за порушення строків сплати відсотків, 5 015,98 грн - 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту, 118,42 грн - 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків, 6 451,23 грн інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту.

Під час розгляду справи в суді ТОВ "Компанія "Моя хата" частково сплатило заборгованість за кредитом у розмірі 20 842,61 грн та заборгованість за відсотками - 9 042,41 грн.

Судом встановлено, що загальна заборгованість перед кредитором станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції становить 331 101,96 грн та складається із заборгованості за тіло кредиту у розмірі 296 696,26 грн, заборгованості за нарахованими відсотками - 3 635,64 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту - 30 579,88 грн та пені за несвоєчасне погашення відсотків - 190,18 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

У червні 2018 року АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося до суду з позовом, у якому заявило позов до фізичної особи як поручителя за договором поруки, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, названі в статті 4 цього Кодексу, тобто фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (підпункти 5, 10, 14 частини першої статті 20 ГПК України).

Положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України (1798-12) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Такого ж правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), та у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вищевказаного змісту норм процесуального права, а тому дійшли неправильного висновку щодо відсутності підстав для розгляду позову у цій справі за правилами господарського судочинства з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а також на те, що в позовній заяві не об`єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов`язання.

В касаційній скарзі відповідач вірно зазначив, що між ним та позивачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Суди помилково розглянули спір в порядку цивільного судочинства, який належить до господарської юрисдикції, а тому провадження у справі необхідно закрити.

Отже, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, помилково розглянули спір в порядку цивільного судочинства, тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати, провадження у справі - закрити.

Щодо наслідків закриття провадження

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Колегія суддів бере до уваги, що зміни до ЦПК України (1618-15) , внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Законом № 460-IX внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду.

Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: "Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі".

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що колегія суддів вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1, третя особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Моя хата", про стягнення заборгованості закрити.

Роз`яснити Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро", що розгляд його справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Попередити Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.