розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2018 року в складі судді: Васалатія К. А., та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ГУ Національної поліції у м. Києві, відділу Інтерполу та Європолу ГУ Національної поліції у м. Києві про визнання права власності на автомобіль, зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права власності на автомобіль шляхом повернення автомобіля, повернення оригіналу свідоцтва про реєстрацію, оригіналу довіреності та ключів позивачу, звільнення від оплати за зберігання автомобіля на спеціальному майданчику, вилучення з бази Національної автоматизованої інформаційної системи департаменту Державної автомобільної інспекції та з бази даних Інтерполу та Європолу даних про викрадення (угон) та розшук автомобіля позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 серпня 2010 року ОСОБА_1 здійснив за собою реєстрацію автомобіля марки Toyota Land Cruiser, 1996 року випуску, зеленого кольору, якому було присвоєно державний номерний знак НОМЕР_1 та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 14 серпня 2010 року. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру МВС України від 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 є власником вказаного автомобіля, а 27 вересня 2016 року ним було видано нотаріально посвідчену довіреність на власного сина ОСОБА_3 з правом управляти та розпоряджатись належним позивачу автомобілем.

У подальшому під час перереєстрації автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 ОСОБА_3 було виявлено, що автомобіль перебуває в розшуку Інтерполу, ініціатором якого є Російська Федерація.

Представником позивача - ОСОБА_2 було здійснено ряд адвокатських запитів і відповідно до отриманих листів від відділу Інтерполу та Європолу ГУ Національної поліції в м. Києві № 1987/125/29/01-2017 від 16 червня 2017 року та № 2530/125/29/01-2017 від 19 липня 2017 року було вказано про те, що спірний автомобіль розшукується правоохоронними органами Російської Федерації як викрадений у цій країні 01 квітня 2000 року з реєстраційним номером НОМЕР_3 .

Також позивач вказував, що під час реєстрації автомобіля Toyota Land Cruiser, 1996 року випуску, 14 серпня 2010 року не було виявлено жодного розшуку чи викрадення вказаного автомобіля, а ОСОБА_1 починаючи з 14 серпня 2010 року відкрито і безперешкодно користувався цим автомобілем більше ніж 6 років. Крім того, згідно акту спеціального дослідження автомобіля віл 23 листопада 2007 року щодо вирішення питання чи змінювався первісний номер кузова автомобіля, то було зазначено, що номер кузова НОМЕР_4 нанесений в заводських умовах та на час дослідження не змінювався. Оскільки спірний автомобіль було затримано працівниками патрульної поліції за дорученням слідчого Смолярчука Я. Г. з метою доставлення для зберігання на спеціальний майданчик, то позивач був змушений оплатити зазначене зберігання і просить суд звільнити його від оплати за таке зберігання, так як дії правоохоронних органів вважає незаконними.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Toyota Land Cruiser, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зеленого кольору, номер шасі НОМЕР_4, об`єм двигуна 4164 куб. см.;

зобов`язати ГУ Національної поліції в м. Києві не чинити перешкод ОСОБА_1 у здійсненні права власності на автомобіль, шляхом повернення зазначеного автомобіля, а також повернення оригіналу свідоцтва про реєстрацію на цей транспортний засіб, оригіналу довіреності від 27 вересня 2016 року, ключів від автомобіля та звільнити від оплати коштів за зберігання автомобіля марки Toyota Land Cruiser, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 на спеціальному майданчику;

вилучити з бази Національної автоматизованої інформаційної системи департаменту Державної автомобільної інспекції та з бази даних Інтерполу та Європолу даних про викрадення (угон) та розшук автомобіля марки Toyota Land Cruiser, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2018 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що особа, яка відповідно до даних НЦБ Інтерполу є власником викраденого автомобіля та бажає його повернути, могла б звернутись до відповідного державного органу чи посадової особи із відповідним клопотанням, а на даний час, як вбачається з матеріалів справи органи РФ так і не провели перевірку щодо виявлення власника цього автомобіля на своїй території.

Вирішуючи питання щодо вилучення з бази Національної автоматизованої інформаційної системи департаменту ДАІ даних про викрадення та розшук автомобіля, суди зазначили, що на виконання постанови КМ України від 28 жовтня 2015 року № 889 "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" (889-2015-п) створений Головний сервісний центр МВС. З метою виконання завдань та функцій передбачених наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 21393 "Про затвердження Положення про Головний сервісний центр МВС та призначення його директора", Головний сервісний центр МВС використовує у своїй діяльності територіально-розгалужену національну автоматизовану інформаційну систему Департаменту ДАІ. Вказана система НАІС у березні 2016 року була передана з балансу Департаменту ДАІ МВС України на баланс Головного сервісного центру МВС. Тому відповідач ГУ Національної поліції у м. Києві немає ніякого відношення до бази НАІС, а тим більше немає повноважень щодо вилучення інформацію із зазначеної бази. Тому позивачем обрано не тільки неналежний спосіб захисту своїх порушених прав щодо права власності на автомобіль в межах цивільного судочинства, а й звернення за захистом своїх прав було подано до неналежного у даному випадку відповідача.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до листа № 31/494аз від 12 жовтня 2017 року Головного сервісного центру перша реєстрація автомобіля Toyota Land Cruiser, 1996 року випуску, номер шасі НОМЕР_4, об`єм двигуна 4164 куб. см. згідно з базою даних АІС "Національний банк даних "Автомобіль" проведена 20 серпня 1997 року, в Україні, а під час перереєстрації даного автомобіля за ОСОБА_1 14 серпня 2010 року жодних претензій щодо нього (викрадення, угон) не було. Спірний транспортний засіб не міг бути об`єктом викрадення чи угону 01 квітня 2000 року на території Російської Федерації, а тому ці підстави дають право вважати, що в розшуку перебуває зовсім інший автомобіль з іншими номерними знаками НОМЕР_3. Вказує, що з 14 серпня 2010 року позивач використовував цей автомобіль. Крім того згідно акту спеціального дослідження автомобіля від 23 листопада 2007 року номер кузова представленого на дослідження автомобіля нанесений в заводських умовах та на час дослідження не змінювався. Згідно статті 5 ЦПК України суди можуть визначити спосіб захисту прав позивача, що не 6уде суперечити закону.

У травні 2019 року ГУ Національної поліції у м. Києві через представника ОСОБА_4 надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивачем не було підтверджено неправомірність дій ГУ Національної поліції у м. Києві. ГУ Національної поліції у м. Києві не має ніякого відношення до вилучення даних з національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції. Національна автоматизована інформаційна система Департаменту Державної автомобільної інспекції у березні 2016 року була передана з балансу Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України на баланс Головного сервісного центру МВС, який є окремою юридичною особою.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 14 серпня 2010 року ОСОБА_1 здійснив за собою реєстрацію автомобіля марки "Toyota Land Cruiser", 1996 року випуску, зеленого кольору, номер шасі НОМЕР_4, об`єм двигуна 4164 куб. см. Після здійснення процедури реєстрації було присвоєно реєстраційний номер на вказаний автомобіль НОМЕР_1 та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 14 серпня 2010 року.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру МВС України від 12 вересня 2017 року станом на 12 вересня 2017 року позивач вважається власником автомобіля "Toyota Land Cruiser", 1996 року випуску, об`єм двигуна 4164 куб. см., дата реєстрації 14 серпня 2010 року.

27 вересня 2016 року ОСОБА_1 видано нотаріально засвідчену довіреність на свого сина ОСОБА_3 - представника позивача, з правом управляти та розпоряджатися належним позивачу автомобілем "Toyota Land Cruiser", 1996 року випуску, зеленого кольору, номер шасі НОМЕР_4, об`єм двигуна 4164 куб. см.

Під час перереєстрації автомобіля ОСОБА_6 в Територіальному сервісному центрі № 8043 по вул. Новокостянтинівська, 8 в м. Києві було виявлено, що цей автомобіль перебуває в розшуку в Інтерполі, ініціатор - Російська Федерація. Ця подія була зареєстрована в Оболонському УП в ЖЕО № 76996 від 19 листопада 2016 року.

Відповідно до акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 19 листопада 2016 року було здійснено огляд та тимчасове затримання автомобіля "Toyota Land Cruiser", 1996 р. в., державний номер НОМЕР_1, шляхом блокування доставлено для зберігання на спеціальний майданчик за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вказаний автомобіль перебуває в розшуку по Інтерполу, ініціатор Російська Федерація.

Згідно відповіді головного сервісного центру МВС України №31/494аз від 12 жовтня 2017 року перша реєстраційна операція щодо автомобіля "Toyota Land Cruiser", 1996 року випуску, зеленого кольору, номер шасі НОМЕР_4, об`єм двигуна 4164 куб. см. була проведена 20 серпня 1997 року, разом з тим інформація про документи, яка стала підставою для проведення реєстрації у базі даних відсутня. Також згідно довідки відсутня інформація про подачу заявником правовстановлюючих документів, які б підтверджували факт набуття у власність вказаного транспортного засобу.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Таким чином, з огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статті 392 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 106- 107 постанови Великої Палати Верховного Суду в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що "відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права".

У пункті 2.3.5. Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служба безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України № 3/1/2/5/2/2 від 09 січня 1997 року (далі - Інструкція № 3/1/2/5/2/2 від 09 січня 1997 року), зазначено, що отримавши від НЦБ повідомлення про те, що транспортний засіб викрадений за кордоном, правоохоронні органи зобов`язані вжити заходів щодо його схоронності, а також провести перевірку в порядку, передбаченому статтею 97 КПК України. Після закінчення такої перевірки правоохоронні органи через НЦБ зобов`язані повідомити правоохоронним органам країни, на території якої був викрадений транспортний засіб, таке: а) обставини, за яких був знайдений транспортний засіб (де, коли, у кого) та що послужило підставами для його перевірки; б) процесуальний результат перевірки та реєстраційний номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалів перевірки, дату їх порушення (заведення) та орган, у якому вони знаходяться; в) місцезнаходження викраденого транспортного засобу, його технічний стан, спроможність до самостійного пересування; г) хто є власником транспортного засобу в даний час, його повні анкетні дані, адреса, громадянство; д) у який державний орган чи до якої посадової особи (вказується повна поштова адреса та номери телефонів, факсимільних апаратів) може звернутися потерпілий для захисту права власності і вирішення питання про повернення транспортного засобу.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на автомобіль та зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права власності на автомобіль.

' 'p' Постановою КМ України від 28 жовтня 2015 року № 889 "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" (889-2015-п) утворено Головний сервісний центр МВС як міжрегіональний територіальний орган з надання сервісних послуг МВС. З метою виконання завдань та функцій передбачених наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 21393 "Про затвердження Положення про Головний сервісний центр МВС та призначення його директора", Головний сервісний центр МВС використовує у своїй діяльності територіально-розгалужену національну автоматизовану інформаційну систему Департаменту ДАІ. Вказана система НАІС у березні 2016 року була передана з балансу Департаменту ДАІ МВС України на баланс Головного сервісного центру МВС.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення залишити без змін.