Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 292/340/16-ц

провадження № 61-35267св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Гансецької І. А., Талько О. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що між банком та ОСОБА_1 25 січня 2011 року було укладено договір без номера, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконав умови укладеного договору, у зв`язку з чим у нього станом на 31 липня 2016 року утворилась заборгованість в сумі 63 535,60 грн.

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 63 535,60 грн, яка складається з таких складових:

заборгованість за кредитом - 7 994,20 грн;

процентам за користування кредитом - 48 960,19 грн;

пеня та комісія - 3 079,51 грн;

штраф (фіксована частина) - 500 грн;

штраф (процентна складова) - 3 001,70 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області в складі судді: Гуц О. В. від 09 березня 2017 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 63 535,60 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щозгідно договору б/н від 25 січня 2011 року, відповідач отримав кредит в розмірі 8 000,00 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, однак в порушення умов договору він цього не робив. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,5% в місяць або 30 % на рік. Далі процентна ставка була змінена, а саме 01 вересня 2014 року встановлена у розмірі 34,80 % та 01 квітня 2015 року у розмірі 43,20 %, що підтверджується наказами банку № СП-2014-6915682 та № СП-2015-6552838. В запереченні проти позову представника відповідача від 05 грудня 2016 року зазначено, що згідно кредитної справи, відповідач останній раз здійснив внесення коштів на погашення кредиту в сумі 1 000 грн 10 серпня 2013 року. За період з 20 грудня 2013 року по 21 січня 2014 року погашення за наданим кредитом вказаних у колонці № 15 розрахунку відбулося шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості. Тому відлік позовної давності слід проводити з 10 серпня 2013 року - дати останнього платежу позичальником на погашення кредиту. Згідно виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 14 листопада 2010 року по 14 грудня 2016 року, відповідачем дійсно 10 серпня 2013 року було здійснено останній платіж на погашення кредиту, але він продовжував після цього користуватися карткою і остання дія відбулася 03 вересня 2013 року, а саме ним було сплачено даною карткою за продукти в ЕКО-МАРКЕТІ м. Житомира, а тому позовної давності слід рахувати саме з цієї дати. Як вбачається зі штампу суду дана позовна заява банку надійшла до суду 13 вересня 2016 року, але згідно відмітки зазначеної на конверті датою відправлення позовної заяви з м. Дніпра є 31 серпня2016 року, тому позивач звернувся до суду до спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 09 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове. Позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість станом на 31 липня 2016 року за кредитним договором без номера від 25 січня 2011 року по кредиту (тіло кредиту) в сумі 7 994,20 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 7 111,43 грн та 3 079,51 грн заборгованості по пені і комісії.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 25 січня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір без номера, за яким останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 8 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредитний договір укладено шляхом підписання Анкети-заяви позичальника. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Як убачається із довідки № 30.1.0.0/2-20160831/3077 від 14 грудня 2016 року, виданої банком, відповідач отримав картку № НОМЕР_1, яка мала термін дії до останнього дня серпня 2017 року. При наявності заборгованості за тілом кредиту в сумі 7994,30 грн банк помилково нарахував проценти за користування кредитом в розмірі 48 960,19 грн. Враховуючи період заборгованості по кредитному договору, розмір встановлених Банком відсотків за використання кредитного ліміту та період користування згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 (а. с. 84-91), розмір процентів, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача становить 7 111,43 грн (тіло кредиту помножить на відсоткову ставку, отриману суму поділити на 365 днів, після цього отриману суму помножити на кількість днів прострочення сплати і результат поділити на 100 відсотків). Фактично за розрахунком, який надано позивачем, розмір процентів, що зазначений у позовних вимогах включає в себе нарахування процентів на проценти за користування кредитом, що є недопустимим. Ухвалюючи рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку 3079,51 грн пені та комісії, а також відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил 500 грн штрафу (фіксована частина) та 3 001,70 грн штрафу (процентна складова), суд першої інстанції не врахував, що одночасне стягнення штрафу та пені не відповідає положенням ст. 61 Конституції України відносно того, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відтак, в частині стягнення штрафу позовні вимоги колегія суддів вважає необґрунтованими, які задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд вказав, що 10 серпня 2013 року відповідач останній раз здійснив внесення коштів на погашення кредиту в сумі 1 000 грн. У той же час, він продовжував після цього користуватися карткою до 03 вересня 2013 року, коли здійснив нею розрахунок за придбані продукти харчування в магазині "Еко-Маркет" у м. Житомирі. Відтак, позовну давність слід рахувати саме з цієї дати. Встановлено, що строк дії картки визначений до серпня 2017 року, а позивач через поштове відділення направив позов до суду 31 серпня 2016 року. Таким чином, наявні докази того, що банком пред`явлено позовні вимоги до відповідача у межах позовної давності.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, в якій просив скасувати оскаржене рішення апеляційного суду в частині стягнення із ОСОБА_1 18 185,14 грн та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що представником відповідача в Червоноармійському райсуді 05 лютого 2017 року була подана письмова заява про застосування строку позовної давності (а. с. 112), в якій було наголошено, що початок відліку перебігу позовної давності слід розпочинати з 11 серпня 2013 року, оскільки 10 серпня 2013 року здійснений відповідачем останній платіж на погашення кредиту в сумі 1 000 грн. Тобто позовна давність закінчилася 10 серпня 2016 року, а з позовом банк звернувся лише 31 серпня 2016 року.В дійсності строк дії кредитної картки № НОМЕР_1 квітень місяць 2016 року і представник відповідача 16 травня 2017 року направив до апеляційного суду копію картки і постанову Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року 6-154цс15. У цій справі перебіг позовної давності пов`язується не стільки зі строком (припиненням дії) договору - кредитної картки № НОМЕР_1, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав банку відповідно до статті 261 ЦК України. Те що, відповідач 03 вересня 2013 року з допомогою кредитної картки розрахувався за продукти харчування в магазині "Еко-Маркет" відповідно до статті 264 ЦК України ніяким чином не свідчить про переривання перебігу позовної давності, або про зупинення позовної давності відповідно до статті 263 ЦК України. Про переривання перебігу позовної давності може свідчити лише подія 10 серпня 201З року, коли відповідач на погашення отриманого кредиту в розмірі 8 000,00 грн здійснив платіж в 1 000 грн. На переконання відповідача, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції мали б задовольнити письмову заяву представника відповідача від 05 лютого 2017 року та відмовити в позові банку у зв`язку з пропуском останнім позовної давності відповідно до статей 256, 257 ЦК України.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 . В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У січні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" через представника Литвиненко О. Л. подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що банк звернувся до суду в межах позовної давності. Заборгованість відповідача виникла з 2013 року. Відповідач помилково ототожнив момент здійснення останнього платежу та виникнення простроченої заборгованості.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що 25 січня 2011 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір без номера, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 8 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредитний договір укладено шляхом підписання Анкети-заяви позичальника.

Відповідач зобов`язань за кредитним договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість: тіло кредиту - 7 994,20 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 7 111,43 грн; 3 079,51 грн - заборгованість по пені і комісії.

Апеляційний суд встановив, що строк дії картки визначений до серпня 2017 року. 10 серпня 2013 року ОСОБА_1 останній раз здійснив внесення коштів на погашення кредиту в сумі 1 000 грн. Відповідач продовжував після цього користуватися карткою до 03 вересня 2013 року, коли здійснив нею розрахунок за придбані продукти харчування в магазині "Еко-Маркет" у м. Житомирі. Позивач через поштове відділення направив позов до суду 31 серпня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що "у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів".

В анкеті-заяві від 25 січня 2011 року строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України банк не пред`явив.

Згідно абзацу 1 частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18) зроблено висновок, що "тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`ятої статті 261 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним".

Оскільки в анкеті-заяві від 25 січня 2011 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, то відсутні підстави для початку перебігу позовної давності і тому колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що позовна давність закінчилася 10 серпня 2016 року. Разом з тим, при стягненні з відповідача заборгованості по тілу кредиту в 7 994,20 грн апеляційний суд вважав, що банком не пропущена позовна давність до цієї вимоги, оскільки відбулося переривання перебігу позовної давності. А тому рішення апеляційного суду підлягає зміні в мотивувальній частині, а в іншій частині залишенню без змін.

З урахуванням того, що в анкеті-заяві від 25 січня 2011 року процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, то в стягненні процентів за користування кредитом в розмірі 7 111,43 грн, пені і комісії в сумі 3 079,51 грн слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалене без додержання норм матеріального права.

АТ КБ "ПриватБанк" сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 1 378,00 грн (т 1., а. с. 1)

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1515,80 грн (т. 2., а. с. 7) та касаційної скарги в розмірі 768,00 грн, а тому з банку на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" покладається судовий збір за подання позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 173,35 грн, а з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 покладається судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 1 996,50 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням зазначеного, на АТ КБ "ПриватБанк" покладається сплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 823,15 грн.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним: касаційну скаргу задовольнити частково; рішення апеляційного суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в 7 994,20 грн змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, а в іншій залишити без змін; рішення апеляційного суду в частині стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 7 111,43 грн, пені і комісії в сумі 3 079,51 грн слід скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог; рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат скасувати та стягнути з банку на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 823,15 грн.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 141, 409, 416, 436 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту в 7 994,20 грн змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 7 111,43 грн, пені і комісії в сумі 3 079,51 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 7 111,43 грн, пені і комісії в сумі 3 079,51 грн відмовити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 394,41 грн судових витрат скасувати.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 823,15 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року у скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук