розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5,на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2019 року в складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до суду

з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого Одеською Товарною Біржею 29 вересня 1993 року за № 393, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в книзі реєстрації № 36 на сторінці № 178, за № 416, ОСОБА_1 був власником квартири

АДРЕСА_1 . 25 грудня 2001 року ОСОБА_6, діючи від імені позивача на підставі доручення, подарував належну ОСОБА_1 на праві власності квартиру його колишній дружині - ОСОБА_2, яка діяла в інтересах їх малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що ніколи не уповноважував ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_6 на розпорядження належною йому на праві власності квартирою. Також вказує, що

03 червня 2014 року громадянка ОСОБА_8, діючи від імені сина позивача на підставі довіреності, подарувала належну ОСОБА_1 на праві власності квартиру ОСОБА_2, яка, у свою чергу, продала квартиру 28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 . Згодом ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_3 .

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір дарування квартири від 25 грудня

2001 року; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на його користь квартиру

АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на цю квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності вимог ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази, надав їм правильну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення суперечать висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц. Вказує на низку підстав, які на його думку мають наслідком недійсність спірного договору, та на наявність підстав щодо витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння.

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9, в якому зазначено, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що довіреність, яка видана 13 жовтня

1999 року скаржником, відповідно до змісту якої він уповноважив керувати та розпоряджатися своїм майном, яким би воно не було і де б воно не знаходилось, у тому числі дарувати таке майно, є волевиявленням скаржника та виключає можливість витребування спірної квартири від добросовісного набувача.

УхвалоюВерховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого Одеською товарною біржею 29 вересня 1993 року

за № 393 та зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в книзі реєстрації № 36пр на сторінці № 178 за № 416, на праві власності належала квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

13 жовтня 1999 року ОСОБА_1 видав довіреність на ОСОБА_2, яка була тоді його дружиною, з правом передовіри зазначених у ній повноважень терміном на три роки, до 13 жовтня 2002 року.

Вказаною довіреністю позивач уповноважив ОСОБА_2 керувати та розпоряджатися усім його майном, яким би воно не було і де б воно не знаходилось, заключати усі дозволені законом угоди по керуванню та розпорядженню майном, в тому числі цінними паперами, купувати, продавати, дарувати, одержувати в дар і обмінювати, заставляти і приймати під заставу нерухоме та інше майно, робити розрахунки по укладеним угодам; приймати

в дар і обмінювати, заставляти і приймати під заставу нерухоме та інше майно; приймати спадщину або відмовлятись від неї; одержувати належне йому майно, гроші (вклади), цінні папери, а також документи від всіх осіб, установ, підприємств, організацій, в тому числі із відділень банку, поштових відділень

і телеграфу на всіх підставах; одержувати поштову, телеграфну та іншу кореспонденцію, в тому числі грошову та посилочну; вести від його імені справи тощо.

25 грудня 2001 року ОСОБА_2 від імені позивача надала нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_6, згідно з якою уповноважила ОСОБА_6 керувати та розпоряджатися майном ОСОБА_1, яким би воно не було і де б воно не знаходилось, заключати усі дозволені законом угоди по керуванню та розпорядженню майном, в тому числі цінними паперами, купувати, продавати, дарувати, одержувати в дар і обмінювати, заставляти і приймати під заставу нерухоме та інше майно, робити розрахунки по укладеним угодам; приймати

Доручення видане строком на два дні та було дійсним до 27 грудня 2001 року. Тобто в межах строку дійсності основної довіреності.

25 грудня 2001 року було укладено договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Дарувальником у зазначеному договорі був позивач, а обдаровуваним - його малолітній син, ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від імені позивача діяв ОСОБА_6 на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Колмаковою Н. В. 25 грудня 2001 року, реєстровий номер 6031, а від ОСОБА_7 діяла його мати - ОСОБА_2, як законний представник неповнолітньої особи.

У подальшому, 03 червня 2014 року, квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2, ОСОБА_8, що діяла від імені

ОСОБА_7 (дарувальник) на підставі довіреності, подарувала на користь

ОСОБА_2 (обдарована). Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Машкіною Н. О. та зареєстрований в реєстрі за номером 612.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня

2016 року, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 16 березня 2017 року, ОСОБА_1 позбавлено права користування спірною квартирою та зобов`язано звільнити її.

Приморський районний суд м. Одеси при розгляді справи №522/25404/15-ц встановив, що 21 квітня 2006 році шлюб між сторонами ( ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 ) було розірвано, сторони мешкають окремо.

28 жовтня 2016 року спірна квартира була продана ОСОБА_4, а він вже на підставі договору купівлі-продажу відчужив нерухоме майно

ОСОБА_3 за відплатним договором.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що ніколи не уповноважував ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_6 на розпорядження належною йому на праві власності квартирою. Вважає, що ОСОБА_2 діяла не в інтересах довірителя, вчиняла правочин лише у власних інтересах, що є порушенням вимог чинного законодавства, а тому просив визнати договір дарування спірної квартири недійсним.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Ураховуючи зазначене, до регулювання спірних правовідносин сторін необхідно застосовувати положення Цивільного кодексуУкраїнської РСР (1540-06) 1963 року (далі - ЦК УРСР (1540-06) ).

Згідно зі статтею 386 ЦК УРСР договір доручення - це угода, за якою одна сторона (повірений) зобов`язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, які створюють для довірителя реальні правові наслідки - виникнення, зміну чи припинення прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 68 ЦК УРСР особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена. Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов`язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні.

Відповідно до статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Суди встановили, що позивач особисто нотаріально посвідченою довіреністю від 13 жовтня 1999 року уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатись належним йому нерухомим майном, зокрема дарувати таке майно. При цьому у довіреності ОСОБА_2 надано право передоручення зазначених повноважень іншій особі.

Колегія суддів погоджується з висновком судів, що положення частини четвертої статті 68 ЦК УРСР, відповідно до якої невиконання особою, яка передала повноваження іншій особі, обов`язку сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передає повноваження, не тягне за собою недійсність договору, а покладає на цю особу відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження як свої власні.

У частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що позивач не довів підстав для визнання договору дарування квартири від 25 грудня 2001 року недійсним, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволення вимог про визнання його недійсним. За таких обставин немає і підстав для задоволення похідних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанції ? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду