розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Одеського національного політехнічного університету на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2018 року в складі судді: Бойчука А. Ю. та постанову апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У вересні 2017 року ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року позовні вимоги Одеського національного політехнічного університету задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 13 березня 2013 року Ѕ частини нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом міста Одеси Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 1725; визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 08 квітня 2013 року Ѕ частини нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом міста Одеси Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 2559. Підставою ухвалення вказаного рішення було скасування 21 квітня 2016 року апеляційним судом Одеської області рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно, а саме - нежитлове приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, розташованого за вказаною адресою.

Разом із тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ скасовано рішення апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року.

ОСОБА_1 просив суд переглянути за нововиявленими обставинами заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 13 березня 2013 року Ѕ частини нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом м. Одеси Іллічовою Н. А., а також визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 08 квітня 2013 року Ѕ частини нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", посвідчений приватним нотаріусом м. Одеси Іллічовою Н. А.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано за нововиявленими обставинами заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року у справі № 522/25151/14-ц за позовом Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третіх осіб - Одеської міської ради та ОСОБА_2, за об`єднаним позовом Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третьої особи - Одеської міської ради.

Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третіх осіб - Одеської міської ради та ОСОБА_2, за об`єднаним позовом Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третьої особи - Одеської міської ради - відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що оскільки підставою для звернення Одеського національного політехнічного університету із позовами було рішення апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2011 року, яким право власності відповідачів на спірне приміщення було скасовано, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 квітня 2016 року було скасовано, то відсутні підстави для задоволення заявлених вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки продавці майна за договорами купівлі-продажу від 13 березня 2013 року та 08 квітня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є його власниками і право власності цих осіб ґрунтується на рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року, яке є чинним, скасування якого було підставою задоволення позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, що має суттєве значення для вирішення спору.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року Одеський національний політехнічний університет подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості була здійснена без документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій він знаходиться. Зазначена земельна ділянка є власністю Одеської територіальної громади та передана в безстрокове користування Одеському національному політехнічному університету.

Оспорювані договори купівлі-продажу згідно статті 228 ЦК України порушують публічний порядок та є нікчемними, оскільки в тексті договорів міститься назва " ІНФОРМАЦІЯ_3 ". який був комуністичним діячем та терористом, а укладення зазначених договорів є пропагандою ідей комунізму та тероризму. Об`єкт купівлі-продажу кафе-бар " ІНФОРМАЦІЯ_3 " містить комуністичну символіку, та гасла про що рекламує через засоби масового зв`язку та Інтернет. Інтер`єр кафе-бара "ІНФОРМАЦІЯ_3" також містить комуністичну символіку та комуністичні гасла, що суперечить вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарні режимів Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (317-19) .

При зверненні із позовом Одеський національний політехнічний університет вказував як підставу недійсності оспорюваних договорів: відсутність земельної ділянки та відсутність згоди на її передачу відповідачам; зазначення у договорах адреси, якої не існує; зазначення у договорах прізвища ОСОБА_7 та ОСОБА_4, які можуть бути різними особами.

Постанова апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року ухвалена неналежним складом суду, оскільки судді Кононенко Н. А. та Цюра Т. В. не мали права розглядати справу, бо брали участі при постановленні ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року у цій же справі.

Апеляційний суд проігнорував доводи апеляційної скарги про те, що скасування ухвали апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року не є нововиявленою обставиною та суд не мав права відкривати провадження за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що 17 грудня 2010 року між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, АДРЕСА_1 .

13 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу № 1725 на Ѕ частину нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташованого адресою: АДРЕСА_1, вказаний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом міста Одеси Іллічовою Н. А.

08 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу № 2559 на Ѕ частину нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташованого адресою: АДРЕСА_1, вказаний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом міста Одеси Іллічовою Н. А.

Право власності на вказане приміщення у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникло на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року, яким позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі, зокрема, визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відповідно за кожним (справа № 2/1522/12437/11).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року скасоване й постановлено нове, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, з тих підстав, що заявлені позивачами вимоги до відповідача стосовно спірного майна спростовуються наявністю у спірного майна іншого власника територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

25 грудня 2014 року Одеський національний політехнічний університет звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_2, Одеська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу недійсним (справа № 522/25151/14-ц).

25 грудня 2014 року Одеський національний політехнічний університет звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Одеська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу недійсним (справа № 522/25153/14-ц).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2015 року задоволено клопотання відповідача, та об`єднано в одне провадження позов за цивільною справою № 522/25151/14-ц Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третіх осіб: Одеської міської ради, ОСОБА_2, з іншим справою № 522/25153/14-ц за позовом Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третіх осіб - Одеської міської ради, що перебувало у провадженні Приморського районного суду міста Одеси. Присвоєно об`єднаній справі єдиний обліково-статистичний номер № 522/25151/14-ц.

Свої вимоги Одеський національний політехнічний університет обґрунтував тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відповідно за кожним.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року скасоване й постановлено нове, яким у задоволенні вказаного позову відмовлено у повному обсязі, з тих підстав, що заявлені позивачами вимоги до відповідача стосовно спірного майна спростовуються наявністю у спірного майна іншого власника територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року позов Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третіх осіб: Одеської міської ради та ОСОБА_2, за об`єднаним позовом Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третьої особи - Одеської міської ради, задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 13 березня 2013 року Ѕ частини нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташованого адресою: АДРЕСА_1, вказаний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом міста Одеси Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 1725.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 08 квітня 2013 року Ѕ частини нежитлового приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташованого адресою: АДРЕСА_1, вказаний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом міста Одеси Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 2559.

21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

25 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року, просив його скасувати, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третіх осіб: Одеської міської ради та ОСОБА_2, за об`єднаним позовом Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третьої особи - Одеської міської ради, - відмовити в повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд встановив, що на час винесення Приморським районним судом м. Одеси заочного рішення від 10 серпня 2016 року, з посиланням на рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року, у суду першої інстанції були підстави для висновку, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2, набувши за скасованим рішенням суду право власності на спірні частини приміщення, продали їх ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно, не маючи на те правових підстав. Рішення суду, на підставі якого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримали у власність спірне нерухоме майно, що є предметом оспорюваних договорів, на день винесення заочного рішення по справі було скасоване.

05 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ рішення апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року у справі № 2/1522/12437/11 скасовано та направлено справу до апеляційного суду Одеської області для вирішення питання про можливість продовження апеляційного розгляду.

15 серпня 2017 року ухвалою апеляційного суду Одеської області закрито провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно.

Суди встановили, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року у справі № 2/1522/12437/11, яким за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, відповідно за кожним, - є чинним.

06 вересня 2017 року ОСОБА_1, посилаючись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 квітня 2017 року у справі № 2/1522/12437/11, звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року.

22 березня 2018 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси заяву ОСОБА_1 задоволено та скасовано за нововиявленими обставинами заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2016 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за участі третіх осіб: Одеської міської ради та ОСОБА_2 за об`єднаним позовом Одеського національного політехнічного університету до ОСОБА_1 договору купівлі-продажу недійсним, за участі третьої особи - Одеської міської ради - відмовлено.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено, що: "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що Одеський національний політехнічний університет не довів підстав для визнання недійсним оспорюваних договорів купівлі-продажу, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовів.

Доводи касаційної скарги про те, що оспорювані договори купівлі-продажу згідно статті 228 ЦК України порушують публічний порядок та є нікчемними, оскільки в тексті договорів міститься назва " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", що суперечить вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарні режимів Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (317-19) , колегія суддів відхиляє.

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тлумачення статті 215 ЦК України свідчить, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

' 'p' Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (317-19) набув чинності 21 травня 2015 року, тоді як договори купівлі-продажу вчинені 13 березня 2013 року та 08 квітня 2013 року, тобто до набрання чинності цим законом.

Аргумент касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року ухвалена неналежним складом суду, оскільки судді Кононенко Н. А. та Цюра Т. В. не мали права розглядати справу, оскільки брали участі при постановленні ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року у цій же справі, колегія суддів відхиляє.

У частині п`ятій статті 37 ЦПК України передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.

Оскільки ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року не скасовано судом вищої інстанції, то підстави для відводу згідно частини п`ятої статті 37 ЦПК України відсутні.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2019 року у справі № 404/7554/18 (провадження № 61-10325ск19) та від 03 серпня 2018 року у справі № 565/1672/15-ц (провадження № 61-33883ск18).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.