провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на частку квартири АДРЕСА_1 ; на квартиру АДРЕСА_2 та на судовий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла Ѕ частина квартири АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_2, та садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його малолітня дочка ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 .

У встановлений законом строк для прийняття спадщина вона в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до Сьомої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Однак, державний нотаріус Конончук Т. В. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом тільки на частку квартири АДРЕСА_1, у видачі свідоцтва про право на спадщину на іншу частину спадкового майна відмовив у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на нього.

Вказує, що дійсно, оригінали правовстановлюючих документів щодо належності померлому вищевказаного нерухомого майна у неї відсутні. Водночас належність цього майна спадкодавцю підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Крім того, зазначений факт ніким не оспорюється, а тому вважає, що наявні всі законні та обґрунтовані підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на спадкове майно.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва 13 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на частину квартири АДРЕСА_1 залишені без розгляду.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги про визнання за малолітньою ОСОБА_2 права власності на спадкове майно є доведеними та обґрунтованими, але, враховуючи те, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, окрім неї, є також ОСОБА_3, вважав за необхідне визнати за нею право власності на Ѕ частину спадкового майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач обрала спосіб захисту права, яке ніким не порушувалося, оскільки за відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно вона могла звернутися до нотаріальної контори із заявою про видачу їх дублікатів, проте вказаних дій не вчинила і звернулася до суду з безпідставним позовом.

Окрім цього зазначає, що в порушенням вимог закону суди визнали право власності на Ѕ частину садового будинку без одночасного визнання права власності на земельну ділянку, на якій він розташований.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 вересня 2019 року справа № 753/20483/18 надійшла до Верховного Суду.

Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України (1618-15) застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2 ; на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 ; та на частку квартири АДРЕСА_1 .

Право власності померлого ОСОБА_4 на вказане майно підтверджується: інформаційною довідкою № 137957902 з Реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 вересня 2018 року, інформаційною довідкою № 137957902 з Реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 вересня 2018 року; копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 I7I від 15 грудня 2004 року та копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 березня 2018 року.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є його малолітня дочка ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 . Заповіт на випадок своєї смерті він не складав.

У встановлений законом строк ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Сьомої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4

23 березня 2018 року державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Т. В. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Т. В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на інше майно померлого в зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб.

Згідно з вимогами до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (статті 1261 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Встановивши, що ОСОБА_4 за життя набув право власності на спірні квартиру та житловий будинок, малолітня ОСОБА_2 є спадкоємицею першої черги за законом після його смерті, однак у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майнопозбавлена можливості в позасудовому порядку отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, що підтверджується постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

При визначенні розміру часток у спадщині, суди попередніх інстанцій, врахувавши, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є також його батько ОСОБА_3, виходячи із рівності часток спадкоємців, правильно визнали за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину спадкового майна.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач обрала неправильний спосіб захисту не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи наявність відмови нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно у цій справі є ефективним способом захисту прав малолітньої ОСОБА_2 .

Твердження заявника про те, що в порушення вимог закону суди не вирішили питання про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний житловий будинок, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки такої позовної вимоги позивач не пред`являла, а в силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.