позивач - заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Козелецька селищна рада Козелецького району Чернігівської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2018 року, постановлену у складі судді Бараненка С. М., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Вінгаль В. М., Кузюри Л. В., Шитченко Н. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області, діючи в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, звернувся з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Козелецька селищна рада Козелецького району Чернігівської області, про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням 3 сесії 22 скликання Козелецької районної ради народних депутатів Чернігівської області від 6 квітня 1995 року надано ОСОБА_1 у постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 35 га (рілля) за рахунок земель запасу, розташовану на території Берлозівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області. Затверджено, що головою господарства є відповідач, членом - його дружина ОСОБА_2, а за самими господарством закріплено назву - Фермерське господарство "Аграрій". На підставі даного рішення 28 лютого 2000 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею серії II-ЧН №000062.

Проте станом на дату подання позову селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 не зареєстрував, земельну ділянку не обробляє і за цільовим призначенням не використовує, земельний податок не сплачує більше 10 років, ні Фермерське господарство "Аграрій", ні відповідач особисто на обліку як платники земельного податку не перебувають.

Посилаючись на зазначене, оскільки нецільове використання земельної ділянки і несплата земельного податку шкодять інтересам держави, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області просив припинити право ОСОБА_1 на постійне користування земельною ділянкою площею 35 га (рілля), розташованою на території Берлозівської сільської ради Козелецького районуЧернігівської області, яке посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії II-ЧН №000062 від 28 лютого 2000 року, а також стягнути з відповідача 1 600 гривень у відшкодування судового збору.

У грудні 2018 року представник Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області подав заяву про відмову від позову до ОСОБА_1 .

Зазначив, що 14 липня 2017 року відповідач зареєстрував Фермерське господарство "Аграр" і приступив до використання земельної ділянки, тобто добровільно усунув порушення законодавства, які слугували підставою для пред`явлення позову.

За таких обставин просив закрити провадження у справі і на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України стягнути з відповідача на користь прокуратури Чернігівської області судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2018 року заяву задоволено.

У зв`язку з відмовою позивача від позову закрито провадження у справі за позовом заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Козелецька селищна рада Козелецького району Чернігівської області, про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернігівської області судовий збір у розмірі 1 600 гривень.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 добровільно усунув порушення законодавства, які стали підставою для пред`явлення позову, тому немає перешкод для прийняття відмови Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від позову і закриття провадження у справі. Оскільки позивач відмовився від позову у зв`язку з задоволенням відповідачем позовних вимог, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернігівської області сплачений при поданні позову судовий збір.

Не погодившись із такою ухвалою в частині вирішення питання щодо відшкодування судових витрат, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2018 року - без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо стягнення із відповідача судового збору на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України, вважав їх законними і обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині стягнення із нього судового збору скасувати і відмовити позивачу у відшкодуванні судових витрат.

Зазначив, що не припинив постійне користування спірною земельною ділянкою, тобто не задовольнив позовні вимоги, що є обов`язковою передумовою для стягнення з нього судового збору на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України.

Послався на те, що добровільне усунення порушень законодавства, які стали підставою для пред`явлення позову, не свідчить про задоволення позовних вимог і не має наслідком покладення на нього судових витрат, що також підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 735/793/17.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 рокуНіжинська місцева прокуратура Чернігівської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що даний позов і його вимоги обґрунтовані порушенням ОСОБА_1 вимог законодавства, тому усунення таких порушень свідчить про добровільне задоволення позовних вимог.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням 3 сесії 22 скликання Козелецької районної ради народних депутатів Чернігівської області надано ОСОБА_1 в постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 35 га за рахунок земель запасу, розташовану на території Берлозівської сільської Козелецького району Чернігівської області.

На підставі цього рішення 28 лютого 2000 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею серії II-ЧН №000062.

Оцінивши лист Берлозівської сільської ради Козелецького району Чернігівської областівід 12 грудня 2016 року, суди встановили, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка за призначенням не використовується, на даний час заростає бур`янами, земельний податок відповідач не сплачує більш, ніж 10 років.

Станом на 9 грудня 2016 року ОСОБА_1 на обліку як платник земельного податку не перебував; фермерське господарство ним не створене.

14 липня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрував фермерське господарство "Аграр"; станом на 1 вересня 2017 року заборгованості зі сплати податків та зборів дане господарство не має. Також відповідач приступив до використання земельної ділянки за призначенням.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Частиною четвертою статті 401 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з пунктом четвертим частини першої, частиною другою статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Частина третя статті 142 ЦПК України визначає, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач відмовився від позовних вимог у зв`язку з добровільним усуненням відповідачем порушень законодавства, допущенням яких обґрунтований позов та його вимоги, правильно стягнули з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернігівської області судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви.

Доводи заявника про те, що він не припинив постійне користування спірною земельною ділянкою, тобто не задовольнив позовні вимоги, що є обов`язковою передумовою для стягнення з нього судового збору на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України, касаційний суд відхиляє.

Звертаючись із цим позовом, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області зазначив, що ОСОБА_1, отримавши у постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку (рілля), за призначенням її не використовує, фермерське господарство не створив, земельний податок не сплачує, чим порушує права держави. Усунувши відповідні порушення, заявник фактично задовольнив вимоги прокуратури і добровільно дотримався законодавства у правовідносинах, на захист яких звернувся прокурор.

Посилання заявника в обґрунтування вимог касаційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 735/793/17, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, і у справі № 735/793/17 є різними.

Так, у справі № 735/793/17 Бахмацька місцева прокуратура Чернігівської області, діючи в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, звернулася з позовом до ОСОБА_3 і Коропської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. У подальшому оспорювані договори розірвані за згодою сторін, у зв`язку з чим позивач подав заяву про відмову від позову і відшкодування судових витрат. Суди відмовили у стягненні з відповідачів судового збору з тих підстав, що розірвання договорів не є добровільним задоволенням позовних вимог про визнання їх недійсними, так як ці поняття відмінні за правовою природою і мають різні правові наслідки.

Водночас у цій справі позивач усунув саме ті порушення, допущенням яких обґрунтовані вимоги позову, і правовий наслідок таких дій відповідає змісту позовних вимог, оскільки забезпечує цільове використання земельної ділянки та сплату земельного податку, тобто поновлення прав держави у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій в частині вирішення питання щодо відшкодування судових витрат ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції в частині стягнення з заявника судового збору і постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 і 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору залишити без змін.