розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2018 року у складі судді Василенка Р. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 грудня 2005 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" укладений кредитний договір №06/2005/фм-840/тт381, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних на строк до 23 грудня 2012 року. 08 грудня 2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, зокрема до АТ "Дельта Банк" переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою ОСОБА_2 .

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 29 листопада 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 1 422 138 грн 88 коп., з яких тіло кредиту - 317 810 грн 87 коп., проценти - 577 029 грн, яку позивач просив стягнути із солідарних боржників.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що пунктом 11.1 Розділу 11 кредитного договору визначено, що відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку застосування будь-якого з п.п. 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4, 9.2, вказаного договору та/або настання обставин, що передбачені вищевказаним пунктами банк має право визнати термін повернення кредиту такими, що настав, згідно з п.п. 1.2.2 вказаного договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов`язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов`язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін в повному обсязі.В будь-якому випадку, новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно вимоги банку не може перевищувати 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику. Твердження представника позивача про те, що вимога банку про дострокове погашення кредиту не направлялась відповідачу, не знайшло свого підтвердження, оскільки вимога про дострокове повернення боргу направлялась банком 16 листопада 2009 року, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті. Таким чином, строк повернення кредиту змінився на 30 листопада 2009 року, із цього часу почався строк перебігу позовної давності, а до суду за захистом порушеного права банк звернувся 04 січня 2017 року. Тому суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити за пропуском строку позовної давності, поважні причини пропущення позовної давності відсутні, про поважність причин пропуску позивачем не зазначено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором банк використав право дострокового повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 16 листопада 2009 року вимогу боржнику про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних з ним платежів, яку останній отримав 01 грудня 2009 року. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 04 січня 2017 року. Таким чином, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався після закінчення строку, зазначеного у вимозі. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі. Доводи апеляційної скарги про те, що зі здійсненням боржником 07 липня 2015 року платежу перебіг позовної давності перервався, на увагу не заслуговують, оскільки пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінило строк виконання зобов`язання та зумовило перебіг позовної давності, яка на час здійснення вказаного платежу спливла. Тому здійснення платежу поза межами строку позовної давності на правильність висновків суду не впливає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що строк позовної давності у справі перервався вчиненням боржником платежу у липні 2015 року на суму 141 долар 07 центів США.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суди установили, що 23 грудня 2005 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" укладений кредитний договір №06/2005/фм-840/тт381, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних на строк до 23 грудня 2012 року. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою ОСОБА_2

08 грудня 2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, зокрема до АТ "Дельта Банк" переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

11 листопада 2009 року банк надіслав ОСОБА_1 заяву, яка містить вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 32 календарних днів з дати отримання цього повідомлення. Така вимога згідно штемпеля на поштовому конверті направлена банком 16 листопада 2009 року, а отримана боржником 01 грудня 2009 року.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплати усіх нарахувань за ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Такі висновки узгоджуються також із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеноюу постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

У заяві від 17 серпня 2018 року представник відповідачів у справі - ОСОБА_3 просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог банку (а. с. 126).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що строк виконання кредитного зобов`язання в повному обсязі було змінено кредитором, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що при зверненні до суду із даним позовом кредитор пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення тіла кредиту, процентів та пені стяном на кінцеву дату повернення кредиту, вказану у достроковій вимозі.

Що стосується нарахувань процентів і пені після закінчення строку кредитування, необхідно зазначити, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року).

Суди застосували до вказаних вимог позовну давність, проте наслідки пропуску строку позовної давності підлягають застосуванню до обґрунтованих позовних вимог, а позов банку про стягнення процентів і пені після закінчення строку кредитування є необґрунтованим.

Разом з тим, такі висновки судів не мають наслідком неправильне вирішення справи, а тому колегія суддів дійшла висновку про залишення судових рішень без змін.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

При дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 та від 12 грудня 2018 року у справі № 442/2471/16-ц.

Заявник посилається на те, що строк позовної давності у справі перервався вчиненням боржником платежу у липні 2015 року на суму 141 долар 07 центів США.

Вчинення боржником таких дій поза межами строку позовної давності не має правового значення, не впливає на розрахунок строку позовної давності та не перериває його, оскільки такий строк закінчився до вчинення відповідних дій, що спростовує указані доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. тиїаііз тиіапсііз рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Ргопіпа V. ІІкгаіпе") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, 23).