Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 161/12383/18

провадження № 61-5419св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Луцька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року у складі судді Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луцької міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Луцької міської ради від 28 лютого 2018 року № 38/22 про відмову у безоплатній передачі частини земельної ділянки площею 0,0930 га за кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2017 року вона звернулась до Луцької міської ради із письмовою заявою про передачу їй у власність безоплатно земельної ділянки площею 0,0930 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Луцької міської ради від 28 лютого 2018 року № 38/22 їй було відмовлено у передачі у власність вказаної земельної ділянки у зв`язку з відсутністю в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0930 га з кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 та не поданням документів, відповідно до адміністративної послуги - ІК-259/29/06, а також прийняттям Луцькою міською радою рішення від 25 лютого 2017 року № 71/6 "Про розгляд звернення депутатів Волинської обласної ради до сільських, селищних, міських голів та до депутатів місцевих рад Волинської області щодо першочергового забезпечення земельними ділянками військовослужбовців, які виконують або виконували завдання зі здійснення антитерористичної операції на сході України". Жодної земельної ділянки в Україні нею не приватизовано. Відповідач не розглянув по суті її клопотання про передачу частини земельної ділянки за набувальною давністю.

На підтвердження користування земельною ділянкою її сім`єю більше 15 років, нею подано відповідні документи. Земельна ділянка комунальної власності, частину якої вона бажає отримати у власність, була сформована за рахунок вільної від забудови земельної ділянки, яка з 1960 року використовувалась її сім`єю для ведення господарства. В межах норми безоплатної передачі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд вона має право на приватизацію частини цієї земельної ділянки площею 0, 0930 га.

Вважає відмову відповідача у передачі їй у власність частини спірної земельної ділянки незаконною, у зв`язку з чим просить суд визнати незаконним рішення Луцької міської ради від 28 лютого 2018 року № 38/22 про відмову у безоплатній передачі частини земельної ділянки площею 0,0930 га за кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та скасувати дане рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження безперервного користування спірною земельною ділянкою протягом 15 років відповідно до положень частини першої статті 119 ЗК України. Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення Луцька міська рада діяла у відповідності до норм чинного земельного законодавства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що звертаючись до Луцької міської ради з заявою про передачу їй у власність спірної земельної ділянки на підставі набувальної давності ОСОБА_1 не дотримано всіх умов набувальної давності, що надають право для передачі земельної ділянки у власність чи користування і відповідач правомірно виніс рішення про відмову у передачі їй у власність вказаної земельної ділянки, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/12383/18 та витребувано справу з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в порушення вимог статті 229 ЦПК України суди безпосередньо не дослідили надані позивачем докази, які свідчать про добросовісне, відкрите та безперервне користування сім`єю ОСОБА_1 вільною від забудови земельною ділянкою по АДРЕСА_1, площею 0,1850 га протягом більше 15 років, в тому числі з 01 січня 2002 року і до цього часу.

В оскаржуваних судових рішеннях відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 344 ЦК України, яка не підлягає застосуванню, а також безпідставно враховані роз`яснення, які містяться в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судові практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07 лютого 2014 (v0005740-14) року. Крім того, сплив 15 років, передбачений статтею 119 ЗК України, з 01 січня 2017 року породжує право на приватизацію земельної ділянки у спрощеному порядку на підставі набувальної давності.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Земельна ділянка площею 0,185 га з кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд перебувала у комунальній власності Луцької міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 липня 2017 року.

05 вересня 2017 року позивач звернулась до Луцької міської ради із письмовою заявою про передачу їй у власність на підставі набувальної давності безоплатно земельної ділянки площею 0,0930 га з кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Луцької міської ради від 28 лютого 2018 року № 38/22 ОСОБА_1 було відмовлено у передачі безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,0930 га за кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з відсутністю в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0930 га з кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 та не поданням документів, відповідно до адміністративної послуги - ІК 259/29/06, а також прийняттям Луцькою міською радою рішення від 25 лютого 2017 року № 71/6 "Про розгляд звернення депутатів Волинської обласної ради до сільських, селищних, міських голів та до депутатів місцевих рад Волинської області щодо першочергового забезпечення земельними ділянками військовослужбовців, які виконують або виконували завдання зі здійснення антитерористичної операції на сході України".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною десятою статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач користується земельною ділянкою з 1960 року, тобто вона користувалась спірною земельною ділянкою до введення в дію ЗК України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року, який набрав чинності з 01 січня 2002 року. Правовідносини виникли задовго до введення в дію ЗК України (2768-14) . Строк, який застосовується для набувальної давності на земельну ділянку обчислюється починаючи з 01 січня 2002 року та має становити не менше 15 років, тобто норма статті 119 ЗК України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосуватись лише з 01 січня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України (435-15) . При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності, і що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

З матеріалів не вбачається, що у користуванні ОСОБА_1 перебувала спірна земельна ділянка. Відповідно до архівної довідки від 19 липня 2017 року станом на 1950-1959 роки у господарстві ОСОБА_2 в с. Гуща Ківерцівського району проживали дружина ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6, користувались земельною ділянкою розміром 0,15 га. За господарством ОСОБА_7 значиться земельна ділянка розміром 0,30 га, члени сім`ї не зазначені.

Згідно з договором оренди землі від 18 квітня 2011 року, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 25 жовтня 2011 року за № 071010004000175, укладеного між Луцькою міською радою та ОСОБА_8, останній був орендарем земельної ділянки площею 0,1850 га з кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Даний договір був укладений строком на 5 років, після закінчення строку його дії орендована земельна ділянка згідно акту прийому-передачі була повернута Луцькій міській раді.

Подана схема генплану земельних ділянок на АДРЕСА_1, у якій зазначено межі земельної ділянки для обслуговування проектованого житлового будинку та господарських будівель ОСОБА_1 площею 930 кв. м станом на листопад 2010 року не підтверджує її користування цією земельною ділянкою.

Рішенням Луцької міської ради від 04 грудня 2017 року № 34/88 надано згоду на поділ земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,1850 га на АДРЕСА_1, кадастровим номером 0710100000:33:022:0088 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Погоджено поділ земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,1850 га на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 0710100000:33:022:0088, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0, 100 га; земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0476 га; земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 0, 0374 га. Внесено зміни до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, які утворилися в результаті поділу.

Окремої земельної ділянки площею 0,0930 га за кадастровим № 0710100000:33:022:0088 не існує, як і відсутня в натурі земельна ділянка площею 0,1850 га з кадастровим № 0710100000:33:022:0088.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що "умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що "умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України (2768-14) . Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування".

Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).

Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц.

Пунктом 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки орган місцевого самоврядування не надав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки площею 0,930 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 0710100000:33:022:0088, законний власник не визнає факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач не довів умов для набуття права власності за набувальною давністю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач правомірно виніс рішення про відмову у передачі їй у власність вказаної земельної ділянки, а тому підстав для визнання незаконним і скасування вказаного рішення немає.

Доводи касаційної скарги про те, що більше 15 років сім`я ОСОБА_1 добросовісно, відкрито та безперервно користується спірною земельною ділянкою на увагу не заслуговують, оскільки спростовані вищевказаними встановленими судами обставинами та доказами.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо його оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров