розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 209 850,97 доларів США, а також понесені ним судові витрати.

Позов мотивовано тим, що у 2011 році між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського вкладу (вклад "Депозит VIP"), за умовами якого банк відкрив депозитний рахунок, на якому станом на 07 квітня 2011 року знаходились грошові кошти вкладника в розмірі 156 959,20 доларів США. Внесення вкладником грошових коштів на депозитний рахунок підтверджується квитанціями.

20 жовтня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги №1 (цесії), згідно з умовами якого ОСОБА_2 поступається, а ОСОБА_1 приймає в повному обсязі права (вимоги), що випливають з грошового зобов`язання ПАТ КБ "ПриватБанк" і складають право вимоги в розмірі 156 959,20 доларів США.

Також, у 2012 році між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського вкладу (вклад "Депозит VIP"), за умовами якого банк відкрив депозитний рахунок, на якому станом на 03 жовтня 2012 року знаходились грошові кошти вкладника в розмірі 52 891,77 доларів США.

20 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги №2 (цесії), згідно з умовами якого ОСОБА_2 поступається, а ОСОБА_1 приймає в повному обсязі права (вимоги), що випливають з грошового зобов`язання ПАТ КБ "ПриватБанк" і складають право вимоги в розмірі 52 891,77 доларів США.

Внаслідок заміни кредитора за договорами цесії №1 та №2 від 20 жовтня 2016 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" є боржником перед новим кредитором ОСОБА_1 по грошовим зобов`язанням в загальному розмірі 209850,97 доларів США, в зв`язку з чим ОСОБА_1 направляв боржнику листа з повідомленням про заміну кредитора на підставі договорів цесії від 20 жовтня 2016 року та вимогою виконати грошове зобов`язання в розмірі 209 850,97 доларів США, на рахунок ОСОБА_1 в 30-денний термін з моменту отримання повідомлення.

Разом з тим, грошове зобов`язання ПАТ КБ "ПриватБанк" перед ОСОБА_1, як новим кредитором не виконано, що є підставою для стягнення цих коштів в судовому порядку.

У липні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало зустрічний позов до ОСОБА_1, у якому просило визнати недійсними договори відступлення права вимоги за договорами банківських вкладів.

Зустрічний позов мотивовано тим, що з позовної заяви ОСОБА_1 банку стало відомо про існування договорів відступлення права вимоги №1, №2 укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказані правочини за договорами відступлення права вимоги не відповідають вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України. Крім того, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Проте, надані ОСОБА_1 до суду документи за своєю формою не можуть вважатися достатнім підтвердженням існування правовідносин банківського вкладу. Зокрема, новим кредитором було надано копії договорів банківських вкладів та копії квитанцій про внесення грошових коштів, які не посвідчені уповноваженою особою ПАТ КБ "ПриватБанк".

Враховуючи, що оспорювані договори укладено на території АРК, необхідно враховувати, що автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників "АНО "ФЗВ" взяла на себе зобов`язання, здійснювати компенсаційні виплати у тому числі вкладникам Філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", поза волею відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2018 року у складі судді Ткаченко Н. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу "Депозит VIP" від 31 січня 2011 року у розмірі 156 959,20 доларів США, грошові кошти за договором банківського вкладу "Депозит VIP" від 02 лютого 2012 року, у розмірі 52891,77 доларів США.

У задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим. Обставини укладення між банком та ОСОБА_2 договорів банківських вкладів від 31 січня 2011 року на суму вкладу 69 500 доларів США та від 02 лютого 2012 року на суму вкладу 50 000 доларів США визнані відповідачем, про що ним зазначено в заяві по суті (відзиві на позов), а тому відповідні обставини не підлягають доказуванню.

За договором банківського вкладу від 31 січня 2011 року, вкладником було здійснено довкладення грошових коштів на депозитний рахунок на суму 86 283,77 доларів США, що підтверджується наданими позивачем квитанціями, які, в сукупності з наданими суду копіями договорів банківських вкладів, суд вважав належними та допустимим доказами укладення між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" договорів від 31 січня 2011 року та від 02 лютого 2012 року.

Станом на 20 жовтня 2016 року (дата укладення договорів цесіії №1, №2) договори банківських вкладів від 31 січня 2011 року та від 02 лютого 2012 року, були автоматично пролонговані, а отже відступлення права вимоги відбулося за дійсною вимогою.

Належними та допустимими доказами виконання банком вимоги вкладника по видачі грошових коштів мають бути заява вкладника на видачу готівки, видатковий касовий ордер, проте відповідні докази відповідачем суду надані не були, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається відповідач, не знайшли своє підтвердження.

Правові обґрунтування ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо зустрічних позовних вимог не знайшли свого підтвердження, оспорювані ПАТ КБ "ПриватБанк" договори відступлення права вимоги №1, № 2 від 20 жовтня 2016 року в цілому не суперечить статтям 203, 513, 514 ЦК України, а тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у сумі 14 400 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи первісні позовні вимоги, передчасно застосував до спірних правовідносин статтю 516 ЦК України, не перевірив доводів сторін та не встановив, чи повідомлявся банк про зміну кредитора, чи надав банк письмову згоду на його зміну та не перевірив, чи виплачені кошти за банківським вкладом.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договори банківських вкладів розірвані, а саме: договір депозитного вкладу "Депозит VIP" від 31 січня 2011 року розірвано 02 лютого 2012 року, а договір депозитного вкладу "Депозит VIP" від 02 лютого 2012 року розірвано 05 лютого 2013 року та грошові кошти повернуті вкладнику, що підтверджується виписками по карткам. Інших доказів на підтвердження позовних вимог позивач не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано наявні в матеріалах справи докази залишку на рахунках станом на 01 лютого 2014 року та на 03 лютого 2014 року, а також той факт, що ОСОБА_2 фізично не могла отримати кошти у відділенні банку. Єдиним доказом виплати коштів клієнту банка через касу є видатковий касовий ордер і таких доказів матеріали справи не містять. Також у банку відсутня заява ОСОБА_2 з вимогою повернути вклад та припинення депозитних договорів.

Судом апеляційної інстанції у якості доказу отримання коштів за вкладами враховано виписки по рахунках, виконаних самим відповідачем з порушенням вимог щодо належного засвідчення цих виписок. Оригінали цих виписок по рахунках не досліджувались та суду не надавались.

Заявник посилається на те, що кошти, передані ПАТ КБ "ПриватБанк" є об`єктом його права власності відповідно до договорів про відступлення права вимоги №1, №2 від 20 жовтня 2016 року та на підставі статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відзив на касаційну скаргу банком не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення апеляційного суду оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні первісного позову, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підстави заміни кредитора в зобов`язанні визначені статтею 512 ЦК України, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).

За змістом частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Види банківських вкладів визначено статтею 1060 ЦК України, за змістом частин першої та третьої якої договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом установленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Відповідно до частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

При цьому правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб`єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією № 492, відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.

Чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних вкладних (депозитних) рахунках.

Отже, обмежень стосовно передачі фізичною особою (вкладником) своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному їй вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором чинним законодавством не передбачено.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 жовтня 2015 року у справі № 914/3217/16 (провадження № 12-176гс18).

На підставі документально підтверджених грошових вимог до банку (боржника) щодо його грошових зобов`язань позивачі набувають статусу кредитора банку.

За змістомстатей 526 та 1058 ЦК України зобов`язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому самому банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки).

Установивши, що договори банківських вкладів розірвані, а саме: договір депозитного вкладу "Депозит VIP" від 31 січня 2011 року розірвано 02 лютого 2012 року, а договір депозитного вкладу "Депозит VIP" від 02 лютого 2012 року розірвано 05 лютого 2013 року та грошові кошти повернуті вкладнику ОСОБА_2, що підтверджується виписками по картковим рахункам, які не спростовані позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

При укладенні договорів цесії 20 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надавались: виписка про залишок коштів станом на 07 квітня 2011 року по договору від 31 січня 2011 року, який розірвано 02 лютого 2012 року, а по договору від 02 лютого 2012 року, який розірвано 05 лютого 2013 року, виписка про залишок коштів станом на 03 жовтня 2012 року. Тобто вказані виписки не свідчать про наявність коштів на рахунках станом на момент розірвання договорів та виплату відповідних коштів вкладнику.

Посилання апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не встановив чи повідомлявся банк про зміну кредитора та чи надав він згоду на таку зміну в даному випадку не мають правового значення та не впливають на правильність вирішення даного спору з урахуванням обставин, встановлених апеляційним судом на підставі належної оцінки поданих сторонами доказів.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про достатність доказів на підтвердження заявлених ним грошовихвимог до банку щодо повернення депозитних коштів, а також наявність цих коштів на рахунках ОСОБА_2 станом на момент укладення договорів цесії від 20 жотвня 2016 року по договорам банківських вкладів.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання позивача про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду

Згідно з частинами першою та другою статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала.

Вирішуючи питання про зупинення виконання судових рішень, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема у разі існування ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, з метою забезпечення дотримання балансу інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

Колегія суддів не вбачає підстав для вирішення і задоволення клопотання позивача про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду, поданого після відкриття касаційного провадження, оскільки здійснюючи касаційний перегляд судових рішень та залишаючи оскаржувану позивачем постанову без змін, Верховний Суд, не вирішив можливих наслідків розгляду справи по суті позовних вимог, а відтак, і можливого виконання рішення суду чи ефективного захисту або поновлення прав чи інтересів, які, на думку позивача, є порушеними.

Щодо доповнень ОСОБА_1 до касаційної скарги

Колегія суддів, на підставі статті 126 ЦПК України, залишає без розгляду доповнення від 27 січня 2020 року до касаційної скарги, як такі, що подані ОСОБА_1 поза межами процесуального строку, передбаченого статтями 390, 398 ЦПК України.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні під час розгляду касаційної скарги

За змістом частини першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки судом касаційної інстанції, справа розглянута в попередньому судовому засіданні та в силу положень частини третьої статті 401 ЦПК України прийнято постанову про залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки не встановлено підстав для її скасування, та рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі не приймалось, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстави для розгляду справи за участю ОСОБА_1 відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Доповнення до касаційної скарги, подані 29 січня 2020 року ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року залишити без розгляду.