Позов мотивовано тим, що він, будучи власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, без отримання у встановленому порядку дозволу відповідача, продовжував будівництво житлового будинку. Відповідного дозволу на оформлення спірного будинку у власність позивача відповідач не дає, оскільки даний об`єкт є самочинним будівництвом.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд визнати за ним право власності на незавершений будівництвом самочинний житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача видати позивачу в установленому чинним законодавством порядку дозвіл на продовження будівництва житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду від 05 березня 2005 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на незавершений будівництвом самочинний житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та зобов`язано виконавчий комітет Рівненської міської ради видати позивачу в установленому чинним законодавством порядку дозвіл на продовження будівництва житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 28 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого дарувальником подаровано на користь позивача як обдаровуваного земельну ділянку площею 0,0413 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована в АДРЕСА_1 . Власником земельної ділянки, на якій позивач будує спірний будинок є останній, відповідач не заперечував щодо задоволення позову і таке вирішення справи не порушує права інших осіб, тому суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог.

Вчинені дії щодо оскарження рішення суду першої інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у липні 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на указане судове рішення та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області в складі судді Хилевича С. В. клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2005 року.

Відкрито апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2005 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2005 року закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за наслідками розгляду доводів особи, яка оскаржила рішення місцевого суду, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є донькою брата позивача - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останній 28 грудня 2004 року подарував позивачу спірну земельну ділянку, на якій останній будує спірний будинок. ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті свого батька, однак не надала апеляційному суду доказів того, що будівельні матеріали, які використані під час будівництва спірного будинку, належали на день відкриття спадщини саме ОСОБА_3 та вони входили до складу спадщини після смерті останнього. Суд апеляційної інстанції зазначив, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють чи припиняють права та обов`язки цих осіб, однак рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2005 року зазначені питання щодо ОСОБА_2 не вирішувалися, у зв`язку із чим апеляційне провадження за апеляційною скаргою останньої у даній справі підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не вірно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про закриття апеляційного провадження. В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області знаходиться цивільна справа № 569/17083/16-ц за її позовом до позивача про визнання права власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, що були використані в процесі будівництва незавершеного будинку по АДРЕСА_1 . Вона є спадкоємицею за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька - ОСОБА_3 . Після відмови нотаріуса у прийнятті спадщини вона дізналася, що власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 є позивач, станом на 31 грудня 2012 року право власності на будинковолодіння чи незавершене будівництво за цією адресою зареєстроване не було, а належність будівельних матеріалів при будівництві розташованого на цій ділянці об`єкта нерухомого майна документально не підтверджено. Оскільки невдовзі після переходу земельної ділянки від спадкодавця до ОСОБА_1 27 січня 2005 року готовність незавершеного будівництвом будинку складала 35 відсотків, тому ОСОБА_2 вважає, що її батько брав участь у його будівництві. Тобто будівельні матеріали і конструктивні елементи, що використані при будівництві у наведеній частці, належали її померлому батьку - ОСОБА_3 .

Доводи інших учасників справи

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що дійсні обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно. За життя ОСОБА_3 відмовився від своїх відповідних прав на спірний будинок та 02 березня 2005 року надав свою нотаріально посвідчену згоду на визнання права власності на спірний будинок за позивачем. Указана згода до смерті ОСОБА_3 відкликана не була. ОСОБА_2 вказувала на те, що до складу спадщини після смерті її батька увійшли будівельні матеріали, з яких побудовано спірний будинок, однак жодних належних доказів указаних обставин апеляційному суду не надано. Тому, висновки апеляційного суду про те, що рішення суду першої інстанції не впливає на права і обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, є вірними. У відзиві на касаційну скаргу заявниця просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого дарувальником подаровано на користь позивача як обдаровуваного, земельну ділянку площею 0,0413 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована в АДРЕСА_1 .

У лютому 2005 року ОСОБА_1 Рівненським міським головою видано новий правовстановлюючий документ - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №059269.

02 березня 2005 року ОСОБА_3 складено заяву про давання ним своєї згоди на визнання права власності на незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Заява посвідчена нотаріально і зареєстровано в реєстрі за № 385.

05 березня 2005 року Рівненський міський судРівненської області задовольнив позов у даній справі.

20 липня 2018 року на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де вказувала на вирішення районним судом питання про її права і обов`язки як дочки ОСОБА_3, оскільки вона успадкувала після останнього будівельні матеріали по АДРЕСА_1 .

Факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у родинних відносинах як дочки і батька визнано сторонами та не оспорювалось.

Державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про спадщину за законом на будівельні матеріали, що були використані під час будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, про що надано відповідне повідомлення №1492\02-14 від 10 листопада 2016 року. Відмову нотаріусом обґрунтовано відсутністю документального підтвердження належності зазначених будівельних матеріалів ОСОБА_3 .

Особа, яка подала апеляційну скаргу не надала належних та допустимих доказів того, що будівельні матеріали належали на день відкриття спадщини саме спадкодавцю та вони входили до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обв`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, зокрема, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Особа, яка подала апеляційну скаргу не надала належних та допустимих доказів того, що спірні будівельні матеріали належали на день відкриття спадщини її померлому батьку - ОСОБА_3 .

Згідно вимог ЦПК України (1618-15) , як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх відповідних вимог та (або) заперечень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо можливості апеляційного перегляду рішення районного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_2, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що судовим рішенням районного суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, не вирішувалося, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття апеляційного провадження у даній справі, відкритого за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду суду апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Судове рішення суду апеляційної інстанції інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.