У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, правонаступниками якого є: ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Одеська міська рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про визнання недійсним правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2005 року ОСОБА_7 набув право власності на підвальне приміщення, площею - 40,1 кв. м, яке розташоване за адресою:АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 25лютого 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_7, він є власником підвального приміщення, площею 40,1 кв. м. 11 листопада 2017 року, при спробі увійти до належного йому підвального приміщення з`ясовано, що воно зайняте відповідачем, який надав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 25 лютого 2016 року підвального приміщення, загальною площею 450 кв. м, до складу якого входить і належне йому підвальне приміщення, площею 40,1 кв. м.

Первинне право власності на підвальне приміщення, площею 450 кв. м, виникло у ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року. 20 липня 2006 року ОСОБА_2 продав підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м, ОСОБА_5, який у свою чергу 04 серпня 2006 року продав це приміщення ОСОБА_8 12 жовтня 2006 року ОСОБА_8 продав підвальне приміщення ОСОБА_9, який у свою чергу 16 лютого 2013 року продав підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м, ОСОБА_6 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2012 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Отже, перше відчуження ОСОБА_2 підвального приміщення ОСОБА_5 відбулося на підставі скасованого рішення суду. Таким чином, спірне приміщення незаконно вибуло з власності ОСОБА_7, а тому укладанням 20 липня 2006 року спірного договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 порушено публічний порядок, що є підставою для визнання цього договору купівлі-продажу недійсним. Рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 отримав у власність спірне нерухоме майно, скасовано, а тому правові підстави, відповідно до яких ОСОБА_2 набув право відчужувати спірне майно, відсутні.

Неодноразовий перепродаж спірного майна, який не був пов`язаний з фактичним та юридичним припиненням володіння попереднього продавця та вступом у володіння кожного наступного набувача, не може бути підставою для припинення права власності ОСОБА_7 на спірне майно та виникнення права власності у інших осіб. Умовою дійсності будь-якого правочину за вимогами статті 203 ЦК України є повна відповідність між волею сторін та їх волевиявленням, що спрямовані на досягнення реального правового та фактичного результату, тобто реальних правових наслідків, за умови повної відповідності умов правочину вимогам чинного законодавства. Таким чином, за правилами статті 388 ЦК України, як власник спірного підвального приміщення, площею 40,1 кв. м, він має право вимагати повернення собі від добросовісного набувача ОСОБА_6 спірного приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи те, що ОСОБА_6 чинить йому перешкоди у користуванні підвальним приміщенням, площею 40,1 кв. м, відповідно до вимог статті 391 ЦК України, він вимагає усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_6 .

Посилаючись на викладене, позивач, із урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, правонаступниками якого є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати від ОСОБА_6 підвальне приміщення, площею 40,1 кв. м, що входить до загальної площі 450 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та передати зазначене приміщення власнику ОСОБА_1 ; усунути перешкоди у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_6 із підвального приміщення, площею 40,1 кв. м, що входить до загальної площі 450 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, правонаступниками якого є: ОСОБА_3, ОСОБА_4, на підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м., що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 . Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано від

ОСОБА_6 підвальне приміщення, площею 40,1 кв. м, що входить до загальної площі 450 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та передано зазначене приміщення власнику ОСОБА_1 . Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_6 із підвального приміщення, площею 40,1 кв. м, що входить до загальної площі 450 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2005 року ОСОБА_7 набув право власності на підвальне приміщення № 511, загальною площею 40,1 кв. м, яке входить до підвального приміщення, загальною площею 450 кв. м, і розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . За договором купівлі-продажу від 25 лютого 2016 року, ОСОБА_7 продав належне йому підвальне приміщення ОСОБА_1

ОСОБА_2 став власником підвального приміщення, загальною площею 450 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року. 20 липня 2006 року ОСОБА_2 належне йому підвальне приміщення продав ОСОБА_5 . Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2012 року у справі № 22-ц/5195/11, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Таким чином, правові підстави визнання права власності за ОСОБА_2 на підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м, відпали. Тому, спірне підвальне приміщення, площею 40,10 кв. м, незаконно вибуло з власності ОСОБА_7 . Укладанням спірного договору купівлі-продажу від 20 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 порушено публічний порядок, що є підставою для визнання цього договору купівлі-продажу недійсним. Недотримання відповідачами вимог статті 203 ЦК України, з урахуванням статті 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановленні статтею 203 ЦК України, дають суду підстави вважати, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 20 липня 2006 року є недійсним. Є підстави для застосування віндикації, оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею. У такому випадку підлягає визнанню недійсним лише перший правочин.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за наявними матеріалами справи позивач не довів наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 20 липня 2006 року недійсним із передбачених статтею 228 ЦК України підстав. ОСОБА_6 належить підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 9946851000. Отже, у будь-якому випадку належне ОСОБА_6 нерухоме майно, не є майном, яке повністю належить ОСОБА_1 . Тому, у будь-якому випадку володіння ОСОБА_6 нерухомим майном більшим за площею ніж 40,1 кв. м, не порушує права ОСОБА_1 . Таким чином, у будь-якому разі некоректними є позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним у цілому договору купівлі-продажу від 20 липня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, підвального приміщення, загальною площею 450 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомого майна - підвальне приміщення, загальною площею 450 кв. м. Крім того, встановлено, що як на час ухвалення рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року, яке скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2012 року, так і на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 20 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10, ОСОБА_1 не був власником спірного підвального приміщення, площею 40,1 кв. м, а тому, спірне підвальне приміщення не вибувало із володіння ОСОБА_1 поза його волею, у розумінні приписів статті 388 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що він як власник спірного майна, площею 40,1 кв. м, має право вимагати повернення від добросовісного набувача спірного приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у власність, за правилами статті 388 ЦК України. Спірне приміщення незаконно вибуло з власності ОСОБА_7, попереднього власника належного йому приміщення, а тому укладання спірного договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 порушено публічний порядок, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Неодноразовий перепродаж спірного майна, який не був пов`язаний з фактичним та юридичним припиненням володіння попереднього продавця та вступом у володіння кожного наступного набувача, не може бути підставою для припинення права власності ОСОБА_5 на спірне майно та виникнення права власності у інших осіб.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нежилі приміщення підвалу від 03 лютого 2005 року № 511 (розпорядження Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 29 грудня 2004 року № 4845) та витягу про реєстрацію права власності від 02 березня 2005 року № 6647411, підвальне приміщення № 511, площею 40,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, належало територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Із Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року № 9710905 та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2005 року у справі № 11637 убачається, що ОСОБА_7 набув право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення підвалу № 511, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до змісту рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2005 року у справі № 11637, вказане приміщення ОСОБА_7 придбав у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення підвалу № 511, загальною площею 40,1 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, в інтересах якого діяла ОСОБА_11, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 261. Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 13543523.

На підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року у справі № 2-5685/2006, зареєстрованого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 12 липня 2006 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 15363329, у ОСОБА_2 виникло право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення підвалу, площею 450 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Цей об`єкт нерухомого майна неодноразово відчужувався, а саме:

- 20 липня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_5 купив підвальне приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 450 кв. м. Зазначений договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т. П. та зареєстрований у реєстрі за № 633;

- 04 серпня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_8 купила вказаний об`єкт нерухомого майна. Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т. П. та зареєстрований у реєстрі за № 763;

- 12 жовтня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_9 купив цей об`єкт нерухомого майна. Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т. П. та зареєстрований у реєстрі за № 1294;

- 16 лютого 2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_6 купив підвальне приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 783.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2012 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року у справі № 2-5685/2006 скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що він є власником нежитлового приміщення підвалу № 511, загальною площею 40,1 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а отже, оскільки судове рішення, за яким відчужено нежитлове приміщення, загальною площею 450 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, скасовано, то договір купівлі-продажу від 20 липня 2006 року, за яким вперше відчужено вказане приміщення, є недійсним, таким, що порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України). Крім того, підвальне приміщення, площею 40,1 кв. м, що входить до загальної площі 450 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, має бути витребуваним від ОСОБА_6 та переданим власнику - ОСОБА_1 .

Нормативно-правове обґрунтування

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Оскільки добросовісність набуття майна можлива лише тоді коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, наслідком правочину, здійсненого з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна із незаконного володіння (віндикація). Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України.

Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої на момент подання позову воно фактично знаходиться у незаконному володінні. При цьому об`єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване.

За змістом статті 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки є незамінною.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України (435-15) .

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають зокрема місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог не надав суду доказів того, що належне йому на праві власності підвальне приміщення № 511, площею 40,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 866491051101, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що є індивідуально визначеною річчю, входить до складу підвального приміщення, розташованого за тією ж адресою, загальною площею 450 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю. При цьому судом враховано, що ОСОБА_6 заперечує проти доводів позивача та вказує на те, що належне ОСОБА_1 нежитлове приміщення є окремим майном, яке не входить до складу належного йому на праві власності майна.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, оскільки відсутні докази порушення його прав як власника нежитлового приміщення № 511 площею 40,1 кв. м.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).