розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Данилюк В. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимира-Волинського Волинської області (далі - КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області) звернулося до суду із позовом до Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Волинське обласне БТІ), ОСОБА_1 про припинення права власності та скасування реєстрації права власності на житловий будинок.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 20 січня 2015 року № Д9 332/03, актом приймання - передачі від 29 грудня 2005 року № 391, він прийняв на облік від Луцької КЕЧ району нерухоме майно та земельну ділянку площею 24 151,5 га (далі - земельна ділянка) військового містечка № 72 с. Поворська Ковельського району Волинської області (далі - військове містечко). При упорядковуванні обліку та використання земельної ділянки військового містечка виявлено спірний житловий будинок. Зазначає, що згідно з державним актом від 01 листопада 1968 року № XII-1-5 на право постійного користування земельною ділянкою площею 24 157,7 га, виданого Виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих від 11 листопада 1968 року № 12/28, земельна ділянка військового містечка належить до земель оборони і вилучення земельних ділянок має провадитись за згодою Міністерства оборони України. Проте Поворська сільська рада Ковельського району Волинської області без згоди Міністерства оборони України прийняла рішення від 10 листопада 2000 року № 14/4 на вилучення земельної ділянки площею 0,25 га із Поворського лісництва Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" і надання її ОСОБА_2 . Таке рішення призвело до протиправного вилучення земельної ділянки площею 0,25 га і зміни права власності на землі, що належать до земель оборони. Власником спірного житлового будинку є ОСОБА_1, який успадкував цей одноквартирний будинок за законом.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2013 року у справі № 5004/417/12 визнано нечинним та скасовано розпорядження Ковельської РДА Волинської області від 31 січня 2005 року № 41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур"; визнано нечинним та скасовано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур" від 22 липня 1994 року за № 001718 серії II-ВЛ. 02 березня 2016 року Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації № 90 земельна ділянка передана позивачеві у постійне користування. 22 березня 2016 року він зареєстрував право користувача земельною ділянкою площею 10011,619 га.

Вказує, що постановою Вищого господарського суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 903/904/16 встановлено, що в/ч 21825 (інженерно - аеродромна служба тилу) як структурному підрозділу Управління 14 Повітряної армії виданий акт № XII на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га на території Ковельського району. Також відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 02 березня 1994 року № Д - 115/1/01/120, управління 14 Повітряної армії переформовано в управління 14 авіаційного корпусу з Єдиним умовним найменуванням - в/ч А 3822. Згідно з Директивою Головнокомандувача Повітряних сил Збройних сил України від 02 грудня 2004 року № 350/120/1/05, управління авіаційного корпусу (А 3522) розформовано і правонаступником визначено управління Повітряного командування "Захід" з Єдиним умовним найменуванням - в/ч А 0780.

07 серпня 2018 року ОСОБА_1, який є власником спірного будинку, подано заяву із зверненням - проханням надати згоду на вилучення земельної ділянки площею 0,25 га (в межах земельної ділянки площею 10011,619 га, кадастровий № 0722187400:006:0174), для обслуговування будинку, господарських будівель та споруд. Згідно з витягом із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, цільовим призначенням земельної ділянки площею 10011,6190 га, до якої входить земельна ділянка 0,25 га, на якій розташований спірний будинок, є ведення лісового господарства та пов`язаних із ним послуг. Використання земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва будинку у 2000 році є самочинним будівництвом, так як використання земельної ділянки відбувається не за цільовим призначенням, право власності на яке не набувається.Спірний будинок є самочинним будівництвом, тому реєстрація права власності на нерухоме майно є неправомірною та такою, що має бути скасована.

Посилаючись на викладене, позивач просив припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року у задоволенні позову КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок збудований у 1932 році державою, а не будь-яким громадянином самовільно у приватному порядку, та вже станом на 12 лютого 1998 року - дата видачі свідоцтва про право власності на житло в порядку приватизації за Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , його передано у приватну власність батькам позивача. Відомостей про те, що позивач самочинно побудував спірний будинок, чи здійснив самочинно будь-яку перебудову чи переобладнання цього будинку у період із 2000 року і до цього часу у розпорядження суду також не надано.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі чинних свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 липня 2004 року Р № 3-885; свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 вересня 2012 року, Р № 1-1610, а отже, за відсутності підстав припинення права власності, визначених статтею 346 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову. Первинна реєстрація права власності здійснена Волинським обласним БТІ за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно із свідоцтвом про право власності 12 лютого 1998 року, виданим на підставі розпорядження Ковельської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці від 05 січня 1998 року № 5 згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . Правомірність набуття права власності ніким не оспорена та не скасована. Оспорюючи право власності та реєстрацію права власності на житловий будинок позивач не надав суду жодних доказів того, що право власності набуто неправомірно, а реєстрація права власності порушує його права та законні інтереси на момент виникнення спірних правовідносин.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2020 року КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок без документа, що посвідчує право на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, чим порушив вимоги частин першої, другої статті 376 ЦК України та пункту 46 Порядку.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1, не є новобудовою чи реконструйованим об`єктом, а реєстрація права власності на нього здійснювалася на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про забезпечення його участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Львівської області.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Згідно із частинами першою, другою, сьомою, восьмою статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п`ять днів до відповідного судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), то підстав для задоволення клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Згідно з положенням про КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області, затвердженим наказом начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління 28 листопада 2016 року № 153, із цієї дати позивач визначений як державна установа, створений Міністерством оборони України для забезпечення, серед іншого, життєдіяльності і функціонування в/ч та установ із питань квартирно-експлуатаційного забезпечення, розвитку системи техексплуатації казармено-житлового фонду та комунальних споруд; має метою і завданням облік і контроль раціонального використання земель у межах своїх повноважень.

Відповідно до розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 02 березня 2016 року № 90 "Про надання земельної ділянки", позивачеві у постійне користування надано земельну ділянку площею 100011,619 га, кадастровий № 0722187400:05:006:0174, право власності держави на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в особі Волинської обласної державної адміністрації (реєстраційний № 160910207221), без зміни її меж та цільового призначення. Позивач, відповідно, зобов`язаний здійснити державну реєстрацію права постійного користування вказаною вище земельною ділянкою; виконувати обов`язки землекористувача.

Згідно з Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 березня 2016 року № НВ-0701969892016, земельна ділянка, розташована у с. Поворську Ковельського району Волинської області, що належна до земель лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства, є у державній власності, зареєстрована Управлінням Держземагентства у Ковельському районі Волинської області.

Відповідно до копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 березня 2016 року № 55832508, позивач значиться правокористувачем вказаної вище земельної ділянки.

Із свідоцтва про право власності на житло від 12 лютого 1998 № 1431, виданого Ковельською дистанцією цивільних споруд Львівської залізниці встановлено, що будинок, що знаходиться на станції Поворськ Ковельського району Волинської області, належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку приватизації за Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , згідно з розпорядженням від 30 січня 1998 року № 5.

ОСОБА_1 набув у власність зазначений будинок у порядку спадкування на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори Голомис С. В. від 08 липня 2004 року, Р № 3-885; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори Луцик Н. А. від 06 вересня 2012 року, Р № 1-1610, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30 липня 2004 року № 4299878 та витягом про реєстрацію прав власності від 27 вересня 2012 року № 35644600, виданим КП "Волинське обласне БТІ".

Відповідно до технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна - садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_1, будинок 1932 року побудови, відмітки про самочинне будівництво немає.

Нормативно-правове обґрунтування

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР"Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України (435-15) вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, оскільки будинок не є самочинним будівництвом, а первинна реєстрація права власності здійснена Волинським обласним "БТІ" за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно із свідоцтвом про право власності 12 лютого 1998 року, виданим на підставі розпорядження Ковельської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці від 05 січня 1998 року № 5 відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Таким чином, попередні власники будинку, який успадкував ОСОБА_1, отримали спірну нерухомість на законних підставах, а отже, та обставина, що будинок розташований на земельній ділянці, яка належить КЕВ м. Володимира-Волинського Волинської області, не є підставою вважати цей будинок самочинним будівництвом чи припиняти право власності на нього, оскільки такі вимоги позивача суперечать інституту права власності та фундаментальному принципу права на мирне володіння майном.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.